Богдан Буткевич журналіст Тижня

Допомога на гальмах

Суспільство
6 Червня 2013, 13:27

На початок 2013-го, за даними Міністерства юстиції, в Україні зареєстровано понад 15 тис. різноманітних доброчинних організацій, фондів, товариств тощо. Це чимала цифра, однак кількість аж ніяк не означає якість. Так, за результатами дослідження рівня розвитку приватної благодійності у світі 2012-го, яке щороку проводить авторитетна британська організація Charities Aid Foundation, Україна посіла 111-те місце, на шість позицій нижче порівняно з 2011-м. Соціологи фіксують в українському суспільстві стійку недовіру та загальне нерозуміння сенсу доброчинності, особливо поміж людей, яким за 35. Таке ставлення не в останню чергу зумовлюють поширені випадки шахрайства під вивіскою добрих справ. Ситуацію погіршують насторожене ставлення держави до незалежних від її корупційних схем благодійних ініціатив та податковий прес. Не зміг врегулювати основних проблем цієї сфери й новий Закон «Про благодійну діяльність та благодійні організації», що набрав чинності в лютому цього року.

Пасивність і недовіра 

«В Україні останнім часом з’я­вляється до 2 тис. нових благодійних організацій (далі – БО) щороку, – каже Анна Гулевська-Черниш, директор Українського форуму благодійників. – Підйом цілком закономірний, адже він збігся з численними виборчими кампаніями, під час яких політичні сили намагалися доброчинністю купити собі електоральну прихильність. Саме тому з 15 тис. офіційно зареєстрованих у нас БО реально працює щонайбільше 2 тис., себто бли­­зь­­ко 15%». Показова цифра для порівняння: за даними Українсь­кого форуму благодійників, у всіх країнах Євросоюзу зареєстровано 110 тис. доброчинних організацій. Тобто, на перший погляд, наша країна з її 15 тис. випереджає ЄС, адже там одна організація припадає на 4,5 тис. осіб, у нас – на 3 тис. Однак віртуальний характер переважної частини вітчизняних БО підтверджують цифри торішнього дослідження фонду «Демократичні ініціативи» спільно із соціологічною службою Центру Разумкова: лише 21% українців підтримали доброчинну діяльність фундацій. І тільки 6% із них основним мотивом своєї участі в благодійності назвали довіру до БО.  

Пасивність у справі доброчинності традиційно пояснюють бідністю українського суспільства, хоча насправді матеріальні статки тут не відіграють провідної ролі. Результати міжнародних досліджень свідчать, що в багатьох державах, які є значно біднішими за нашу, рівень благодійності набагато вищий та ефективніший. «Ставлення українців до доброчинності багато що пояснює, адже це показовий індикатор довіри та бажання жити в будь-якому соціумі», – каже психолог Надія Артишко. На її думку, початки такого ставлення слід шукати в радянському минулому: «Тоді влада завжди втовкмачувала людям, що, мовляв, у СРСР не може бути жодних негараздів. Крім того, в Країні Рад активно боролися з церквою, що традиційно була організацією, яка практикувала благодійні­сть, та викорінювали в людях будь-яку приватну ініціативу, навіть доброчинну. Додамо до цього ще й «профілактичну» боротьбу з жебрацтвом, на яку нашарувався негативний досвід засилля шахраїв у цій сфері в сучасній Україні».

Шахрайські схеми

За результатами вже згадуваного дослідження фонду «Демократичні ініціативи», серед ос­новних інструментів доброчинної діяльності в Україні були фінансовий внесок через відповідні скарбнички (43%), купівля товару, частина грошей від якої спрямовувалася на доброчинність (21%), та участь у благодійних акціях, організованих ком­панією-роботодавцем (16%). Са­ме ці способи найчастіше використовують й аферисти.

Одним із найпоширеніших видів є традиційний збір коштів у громадському транспорті. При­­міром, у київській підземці щодня у вагон заходять прохачі, які розповідають жалісливі історії про неможливість повернутися додому, потребу в коштах на операцію тощо. Всі вони мають при собі якісь документи, що нібито підтверджують їхню чесність. Однак, за оцінками правоохоронних органів, до 95% із них – шахраї.

Нещодавно активісти однієї зі столичних БО викрили схе­­му, коли зловмисники з Рівненської області їздили селами Житомирщини і збирали гроші на порятунок міфічної дів­чин­­ки. «Заходили в кожну хату й розповідали, що хвора дитина потребує лікування в Німеччи­­ні, – каже Олексій Савка, волонтер. – Били на те, що, мовляв, держава допомагати не хоче, тож мусять ходити по людях. Викрили шахраїв тільки через два місяці. Але міліція відмовилася порушувати спра­­ву. От вам і реалії. Тож не дивно, що до благодійних волонтерів дуже часто ставляться як до торговельних агентів».

«Якось я вирішив допомогти хворій дитині, – розповідає Олександр Трошкін, менеджер однієї із західних компаній у Києві. – У супермаркеті стояла велика пластикова коробка з портретом малюка і текстом про потребу лікування за кордоном. Внизу був зазначений номер для довідок – автоматично записав його і після прочитання чергової новини про шахрайство вирішив зателефонувати й розпитати, що там і як. За цим номером ніхто не відповідав. Потім я дізнався, що то були шахраї, які встигли зібрати таким чином понад 200 тис. грн. Тепер ставлюся до БО з певною пересторогою».

«На жаль, зараз можна констатувати збільшення кількості аферистів у благодійній сфері», – стверджує президент фонду «Серце до серця» Дмитро Струк. До того ж останнім часом серед шахраїв набули популярності «прогресивніші» за збір грошей з рук у руки методи. «Зловмисники телефонують у комерційні компанії і просять дозволити провести збір коштів на якусь добру мету, – розповідає слідчий Сергій К. із ГУ МВС у м. Києві. – Або пропонують профінансувати певну акцію, бажано одноразову. За нашою статистикою, до 40% усіх афер скоюють саме так, адже це вигідно. По-пер­­ше, нерідко керівництво фірми, якщо його вдається обманути, саме збирає гроші поміж підлеглих або виділяє кошти з рахунків компанії. По-друге, суми, які можна таким чином видурити, набагато більші за ті, які реально зібрати на вулиці. Ризик, звісно, трохи вищий, але не варто недооцінювати майстерність шахраїв, які навчилися підробляти документи на високому рівні».

На думку експертів, досить важливим є максимальне переведення будь-яких благодійних операцій у безготівкову форму, що одразу зніме переважну частину корупційно-шахрайських ризиків. Утім, і тут є нюанси. Сергій та Оксана Фролови потрапили в лабети злодіїв, коли півтора року тому в їхнього сина, дев’ятирічного Олексія, діагностували рак щитовидної залози. Батьки відкрили благодійний рахунок в одній із найбільших українських фінустанов. «Завдяки друзям із телебачення, які допомогли прокрутити по багатьох каналах ролик із закликом про допомогу, ми одержали чималу суму, – розповідає Сергій. – Однак через службову недбалість (принаймні так нам це пояснювали працівники банку) доступ до рахунку дістали зловмисники, які вкрали звідти всі кошти, а це було близько $5 тис».

Жадібна держава

Зареєструвати благодійне товариство, організацію чи фонд в Україні з ухваленням нового профільного закону стало простіше – навіть кілька фізичних осіб, які мають установчий акт, статут із прописаними цілями та очікуваними джерелами доходів, майже гарантовано отримають реєстрацію в Мін’юсті. Щоправда, наприкінці року вони повинні обов’язково публікувати звіт про свою фінансову діяльність, мати незалежну спостережну раду й звітувати податковій інспекції. Однак, за словами експертів, до 90% діючих БО ігнорують ці норми.

«В Україні фактично відсутня статистика благодійної сфери, – пояснює Анна Гулев­ська-Черниш. – З одного боку, держава в особі податкової відмовляється надавати відповід­­ну інформацію, адже тоді випливе те, що благодійність у нас обкладається податками, а це нонсенс для більшості країн світу. З іншого – переважна частина доброчинних організацій також не публікують своїх фінансових звітів. Адже величезний фіскальний прес спонукає до того, що вигідніше або давати гроші на доброчинність неофіційно, або проводити їх не через 1–4% бюджету, які компанія має право витрачати на такі цілі, а через маркетингові чи піар-витрати. За отриману реципієнтами допомогу, згідно з чинним Податковим кодексом, добродійники мусять платити податок із доходів фізичних осіб». Крім того, фінустанови майже ніколи не попереджають людей, які збираються відкрити благодійний рахунок, що згідно із законодавством кошти, які спрямовуватимуться на нього, вважаються нецільовими й підлягають оподаткуванню, до цього додається ще й комісія самого банку.

Через здирницьку позицію держави в нас майже не розвивається, приміром, така популярна та ефективна технологія доброчинності у світі, як sms-переказ коштів. Як зазначають представники мобільних операторів, від будь-якого повідом­лення, навіть якщо воно благодійне, 20% спрямовується на ПДВ, 7,5% – збір до Пенсійного фонду. Таким чином, з умовної 1 грн, перерахованої людиною на доброчинність, до кінцевого адресата дійде щонайбільше 45 к.

Окрім податкового тиску ще однією серйозною проблемою є нецільове використання благодійних коштів. У недалекому минулому часто траплялися випад­­ки, коли державні інституції – лікарні, дитячі будинки, соціальні служби – просто продавали «наліво» передані медикаменти, гуманітарну допомогу, обладнання. Тепер, навчені негативним досвідом, БО намагають­­ся ретельніше контролювати їх, через що ті нерідко взагалі відмовляються від співпраці з благодійниками. Соціальні служ­­би бойкотують більшість приватних доброчинних ініціатив, адже це перекриває для них їхні традиційні корупційні схеми розкрадання коштів, що виділяються на соціальну допомогу та роботу. «Наші державні органи, за поодинокими винятками, недолюблюють доброчинні організації, – стверджує волонтер кількох БО Андрій Власянець. – Хоча б тому, що вони можуть спровокувати перевірки, привернути увагу ЗМІ чи вимагати звітів про використання коштів і домовитися з ними, на відміну від КРУ, складніше, адже найчастіше це справді ентузіасти своєї справи. Та й узагалі, коли мова заходить про приватну ініціативу, держава починає вбачати в цьому небезпеку для себе, мовляв, не дай Боже, політика якась чи просто щось там «наактивують» зайвого. Тому її оптимальною «допомогою» для нас є гарантії невтручання, видача всіх дозволів і якнайменше перевірок податкової, яка віднедавна регулярно стала відвідувати ефективні благодійні організації, особливо міжнародні».