Оксана Очкурова — двічі переселенка. 2014 року жінці з трьома дітьми довелося покинути Кадіївку й улюблену роботу в місцевому палаці культури, а 2022 року сім’я евакуювалася зі Старобільська, де за вісім років вдалося знову розпочати культурну, громадську діяльність і запровадити два фестивалі та мистецьку резиденцію. На початку вторгнення жінка з командою розвозила гуманітарну допомогу в Луганську, Донецьку й Харківську області. Тепер Оксана допомагає переселенцям у Сваляві, а також уже в евакуації відродила мистецьку резиденцію, а мистецькі роботи команда виставляє по всій Україні та за кордоном і збирає гроші на фронт.
Оксана Очкурова
Кадіївка — Старобільськ
До серпня 2014 року Оксана Очкурова із сім’єю мешкала у своєму рідному місті Кадіївці — колишньому Стаханові. Там на базі місцевого палацу культури вона організовувала культурні заходи й великі свята. «Наш палац культури дуже багато людей знало, полюбляло, він як такий мурашник, жив дуже насиченим життям. Це не була мертва будівля для якогось такого заходу один раз на місяць. Кожен день люди приходили на гуртки й у колективи художньої самодіяльності, відвідували заходи», — розповідає жінка.
Ще до початку війни на Сході Оксана народила третього сина. Йому ще не було й року, коли сім’я вимушено евакуювалася до Старобільська з уже окупованої Кадіївки: «Усе починалося з таких банальних речей, коли маленькі діти й треба звернутися до лікарні, а вони всі переповнені, медичних препаратів недостатньо, перебої з комунальними послугами. Тому ми вирішили виїжджати на територію, підконтрольну Україні, і почекати 2–3 тижні».
На початку сім’я навіть не віддавала документи старших дітей у старобільську школу, а Оксана була в декреті.
«Я знала, яка сфера культури натоді була в Старобільську, чесно кажучи, мене це не дуже влаштовувало. Ми звикли в нашому місті працювати трохи по-іншому. Нам казали, що в місті Стаханові працюєте стахановськими темпами. Ми проводили неймовірну кількість заходів, залучали багато людей. Про Старобільськ такого не скажеш. Це районне містечко, де життя трохи завмерло. Люди звикли працювати без поспіху: мають свої городи, свої турботи, і життя минає дуже-дуже повільно», — пригадує жінка.
Волонтерська група переселенців
Культурну сферу в Старобільську Оксана спочатку не розглядала: була надія повернутися додому. Натомість під час декрету жінка волонтерила й разом із шістьма колежанками вирішила створити ініціативну групу переселенців: «Наша перша мета — допомогти собі та своїм дітям краще інтегруватися в ту громаду, у якій ми опинилися. Ми почали збиратися, знайомитися, упроваджувати спільні ініціативи, толоки, які спочатку навіть вороже сприймалися старобільцями. Люди не сприймали й не знали, що це таке — волонтерство».
Але згодом спільні толоки з прибирання міста й волонтерські ініціативи стали популярними, і кожен квартал Старобільська мав свою ініціативну групу. 2016 року ініціативна група переселенців переросла в громадську організацію «Центр спільного розвитку “Дієва громада”».
«Для мене це можливість бути ефективною та не залежати від розпоряджень і дій зверху. У громадській організації ти можеш сам досліджувати проблеми й набагато ефективніше їх вирішувати, ніж вони будуть вирішуватися державними органами. Звісно, ці форми не порівняти, і якщо громадська організація знаходить сфери, у яких можна запартнеритися і з владою, та робить це ефективно, то для громади, у якій ця організація працює, відкривається багато переваг від такої співпраці», — розповідає жінка.
«Аура міста» — мистецька резиденція в Старобільську
Громадська організація поклала в Старобільську початок культурно-просвітницькому фестивалю «З країни в Україну» й велофестивалю Sherwood Weekend, а 2019 року вперше відбулася мистецька резиденція «Аура міста».
«Луганщина для нас була викликом: чи приїдуть до нас художники? Чи цікава Луганщина для людей, чи дійсно ми правильні речі робимо? Ми хотіли відкривати Луганщину для всієї України, для всього світу. Хотіли показувати, наскільки вона різнобарвна й привітна. А також розвінчувати стереотипи стосовно Луганщини й людей, які там проживають», — зауважує Оксана Очкурова.
Проте побоювання були марними: на першу резиденцію подали заявки сорок сім митців, а організаторам треба було відібрати сімох художників. Оксана розповідає, що резиденція мала на меті дослідити ідентичність Старобільська: «Ми хотіли, щоб художники, дослідивши ідентичність, побачили сценарії розвитку для цього міста. Шляхи, якими може піти місто, щоб вийти на новий рівень культурного життя й упізнаваності».
Для містян таке дійство було новинкою, люди ставали в чергу, щоб митці їх малювали. Після резиденції команда організувала художню виставку робіт митців, яку згодом побачили і в Краматорську, і у Львові, і в Києві. Частину робіт, які художники забрали собі, потім виставлялися на авторських заходах: «Це таке спілкування, ніби нейронні зв’язки створюються в мозку. Між тими художниками, які приїхали, і нашим місцевим населенням створилися такі зв’язки, які живуть уже й без нашої участі. Наприклад, наші резиденти потім активно брали участь у заходах Луганської обласної наукової бібліотеки й уже напряму зверталися до неї».
Незадовго до повномасштабного вторгнення Оксана з командою провели останню резиденцію в Старобільську — «Блокпост».
«Ми брали ветеранську тематику й хотіли, щоб за допомогою мистецтва ми могли лікувати душевні рани та допомагати нашим ветеранам. Це також виклик, тому що ветеранів дуже складно залучати до таких культурно-мистецьких проєктів. Виставка робіт із цієї резиденції готувалася на березень 2022 року. Наша резиденція з темою “Блокпост” залишилася відкритою, незавершеною», — пригадує Оксана. Разом з командою вона також провела дослідження щодо розвитку сфери культури Старобільська, на основі якого розробили туристичний бренд міста, утім, бренд громади пропрацювати вже не вийшло: завадило повномасштабне вторгнення.
Передавали ліки в окупований Старобільськ
Оксана із сім’єю виїхала зі Старобільська одразу після 24 лютого — урятувала наявність автомобіля. Сім’я їхала якомога далі, аж поки не зупинилася у Сваляві, звідки Оксана також волонтерила:
«Моя колежанка залишалася пів року в Старобільську: виїхати змоги не було, і за цей час ми допомогли багатьом людям в окупації. Зробили анкету для тих, хто в місті потребував коштовних ліків: онкохворі, люди з діабетом, із захворюванням щитоподібної залози. Вони їх заповнювали, а ми закуповували в Україні ці ліки й передавали до Старобільська. Там їх безплатно розподіляли між тими, хто цього потребував. У такий спосіб, коли вже в аптеках окупованого міста нічого не було, ми змогли допомогти багатьом людям. Також підтримували харчами».
Від самого початку вторгнення, ще в дорозі до Закарпаття, Оксана шукала бронежилети, каски й інше спорядження для захисників. «Наша організація була достатньо відома в Луганській та Донецькій областях, у нас багато друзів, партнерів. Люди відгукувалися, ішли пожертви, крім того, у нас натоді були проєкти, які донори дозволили переформатувати. На ті гроші, які планували витратити, наприклад, на придбання якоїсь оргтехніки, ми вже закуповували ліки», — розповідає вона.
Туди везли харчі, звідти — людей
Також Оксана з командою на початку вторгнення змогла здійснити гуманітарні поїздки до Луганської, Донецької та Харківської областей. Туди везли харчі, а назад вивозили людей: «Вивозили людей до Дніпра, хто хотів — там висаджувався, хто хотів — їхав з нами дорогою вже в Закарпатську область. Небагато, звісно, але людей сто в такий спосіб ми змогли вивезти».
Починаючи з липня 2022 року громадська організація змогла відновити офісну роботу й відкрила гуманітарний хаб: «У нас знову була гугл-форма, де ми збирали потреби людей. Була ідея підтримати старобільців. Зважаючи на наш ресурс, приблизно тисячі людям ми змогли відправити посилки по всій Україні: продукти, ліки, засоби гігієни».
Формально гуманітарний хаб доєднався до хабів Луганської області й звітувався Луганській держадміністрації, утім, допомоги від неї не отримував. У Сваляві хаб об’єднує 300 людей, які приходять на заходи, а жителі Луганської області можуть отримати й натуральну гуманітарну допомогу.
«Що стосується соціальних послуг, заходів — ми тут ніколи не акцентуємо на Луганській області. Приймаємо абсолютно всіх переселенців і місцевих, які потребують наших послуг. Ми намагаємось інтегрувати людей в громаду, де ми сьогодні опинилися», — наголошує Оксана Очкурова.
Відкрили гуманітарні хаби у Сваляві й Києві
Робота хабу розширяється. На базі хабів у межах партнерського проєкту команда відкрила у Сваляві й Києві центри підтримки сім’ї. У Києві до хабу можуть завітати переселенці з Луганської області за послугами психологів, юристів, звернутися до пенсійного фонду, центру зайнятості й ЦНАПу. У Києві також сьогодні працюють, щоб відкрити на базі хабу СТЕМ-лабораторію і так розширити рівень та якість надання таких освітніх послуг для внутрішньо переміщених дітей.
У Сваляві до хабу щомісяця ходять приблизно 300 людей, а на курси для дітей доводиться формувати чергу: «Свалява трошки схожа на Старобільськ. І кількістю людей, і інфраструктурою це також колишнє районне місто. Тут не так багато всього, щоб люди могли десь повести дитину або самим прийти. Для дітей ми проводимо заняття з англійської мови, логоритміки, арттерапію, маємо дитячу кімнату, психолога, а також курс підготовки до школи».
Для дорослих Оксана з командою організовує курс арттерапії, кінопокази, а також діалоги — новий формат взаємодії: «Ми запрошуємо людей, розмовляємо на різні теми. Вони хочуть спілкування, поділитися міркуваннями, щоб навіть для себе почути свої думки. Для нас це можливість ще й на майбутнє, коли під час деокупації буде потреба проводити діалоги й розмовляти з людьми. Інакше примирення не буде — тільки за допомогою діалогу».
Також у хабі команда проводить профорієнтаційні заходи й курси з підтримки підприємництва.
«Ми постійно кажемо про те, що гуманітарна допомога буде закінчуватися. І наступний етап — це ваше навчання й бажання зробити щось для себе самостійно. Не очікувати на допомогу від держави, а намагатися заробляти. У нас уже навіть в організації з’явилися люди, які спочатку приходили за гуманітарною допомогою, а тепер працюють у нас», — наголошує Оксана Очкурова.
Продавали картини, щоб купити квадрокоптер на фронт
Темою першої резиденції у Сваляві став досвід евакуйованих. «Це історії тих людей, які виїхали з окупації, виїхали хто куди: хтось по Україні, хтось за кордон. Ми розповідали їхні історії, їхні болі, надії», — пояснює волонтерка.
Також громадська організація доєдналася до міжнародної мережі резиденцій організації Artist at Risk, яка допомагає культурним діячам по всьому світу, що опинилися в ризику: «Протягом двох місяців ми приймали в себе художників: трьох митців з Харкова й мисткиню з Херсона. Ми облаштували побут у такий спосіб, щоб їх нічого не турбувало, і вони на бажання могли створювати роботи. Троє митців створили твори, а мисткиня використала цей час для того, щоб відновити свої сили».
Наприкінці 2024 року Оксана Очкурова з командою планує знову доєднатися до резиденції Artist at Risk, а також продовжити діяльність власної резиденції. Є навіть ідея міжнародної співпраці: «На початку 2023 року ми приїхали в Словаччину й на запрошення благодійного фонду громади Бардеїв організували тиждень на підтримку України разом з нашими словацькими друзями. Проводили різні заходи: зустріч у муніципалітеті, концерт на центральній площі Бардеїва, дискусії, майстеркласи й виставку».
Після тижня заходів на підтримку України в Словаччині команді вдалося зібрати гроші на тепловізори для військових. А після продажу картин з резиденції у Сваляві закупити квадрокоптер: «Дуже багато людей, які купували роботи українських митців, казали, що купують не тільки витвір мистецтва, а й інвестують у свою безпеку. Культура й освіта — це перше, на що треба звертати увагу. І особливо, коли ми мріємо про деокупацію наших територій. Тому що українську ідентичність на цю територію треба нести, працювати над тим, щоб ці території були не тільки формально українські, а дійсно відчули, що є частиною України, і так залишалося, щоб жоден ворог не зміг більше зайти на ту територію та сказати, що це частина Росії».