Львів — Делятин — Запоріжжя
Людмила Сірко — юристка з Енергодара, керівниця ГО «Сімейне коло / Громадська експертиза», заступниця начальника Благовіщенської військової сільської адміністрації. Людмила безплатно надає юридичну допомогу переселенцям, допомагала мешканцям в окупації. Сімейний бізнес родини — Людмили й Володимира Сірків — націоналізували окупанти, так само як і будинок, — винесли все. Людмила розповіла Тижню, як започаткувала громадську організацію, з якими питаннями звертаються переселенці й що було важливо для мешканців в окупації, а також як подружжя одержало немало грантів і заснувало в Запоріжжі соціальну їдальню.
Готель і табір націоналізували, а від будинку лишилися тільки стіни
До повномасштабного вторгнення подружжя Людмили й Володимира Сірків мало власний бізнес: дитячий оздоровчий табір «Лазурна Райдуга» в Кирилівці й готель в Енергодарі. Людмила ще окремо мала приміщення адвокатської контори, де провадила діяльність протягом п’ятнадцяти років.
«Табір має відзнаку вищої категорії. В оздоровчий сезон улітку до нас приїжджало понад три тисячі дітей, щомісячно працювало 147 осіб персоналу, які обслуговували цей цикл. Після 24 лютого окупанти все вивезли під нуль звідти. Табір має п’ять гектарів площі: цехи, їдальні, роздаткову лінію, медичний пункт, корпуси, де проживали діти. Вивозили не тільки оргтехніку, а й шафки, ліжка. Навіщо вивозити дитячі ліжка на метр двадцять?»
Людмила каже, що від табору лишилися самі стіни, а готель в Енергодарі силоміць націоналізували у квітні 2022 року.
Подружжя Сірків багатодітне, троє старших дітей уже дорослі й живуть окремо, а з доньками-двійнятами сім’я 24 лютого виїхала на машині з Енергодара до знайомих у Делятин Івано-Франківської області.
«Неможливо забути ці три доби в дорозі з дітьми. Їм виповнилося чотири рочки якраз 24 лютого. Іноді ситуації доходили до абсурду: діти хотіли в туалет, але ти боїшся зупинитися, тому що в заторі просто відлетиш на шість годин назад, якщо навіть просто з’їдеш на узбіччя».
З усіх куточків України надсилали іграшки, ми три тижні отримували посилки
«Делятинська селищна рада на початку вторгнення, — каже Людмила, — розмістила у своїй громаді орієнтовно 2500 переселенців, маючи водночас майже 8000 власного населення».
«28 лютого ми приїхали в Делятин, тиждень-два ще були на паузі, сподіваючись, що, можливо, усе налагодиться й ми зможемо невдовзі повернутися. Але коли вже другого березня окупували Енергодар, а з нашого будинку винесли все: меблі, речі, техніку, то ми зрозуміли, що це буде тривалий період до перемоги й треба щось робити».
Людмила Сірко
Першою активністю, яку започаткувала Людмила і з якої почався гуманітарний штаб, була організація дитячого простору в Народному домі Делятина.
«У кожній хаті люди взяли до себе переселенців, але дорослі люди — це одне, а чужі діти в хаті — то складніше. Я написала у своїх соцмережах прохання: «надайте нам допомогу в організації дозвільного центру», і потім нам почали з усіх куточків України надсилати іграшки, канцелярію. Ми три тижні отримували посилки», — згадує громадська діячка.
Згодом у цьому ж приміщенні Людмила з командою відкрили штаб для ВПО, куди селищна рада доставляла гуманітарну допомогу, а в штабі її вже роздавали переселенцям. Спочатку йшлося лише про забезпечення базових потреб, гуманітарку привозили благодійна організація «Карітас України», Благодійний фонд «НІКА-Україна» й інші.
Коли невідкладні потреби задовольнили, штаб почав проводити інтеграційні заходи в Надвірнянському центрі зайнятості, організували ярмарок для переселенців, де люди могли розповісти про свої компетенції. На проєкт громадська організація Людмили отримала грант, чим Людмила пишається, інтеграція людей у громаду активно почалася вже влітку — восени 2022 року.
Сьогодні штаб уже не працює: інтеграція завершилася, люди співпрацюють безпосередньо із селищною радою, а хтось поїхав далі за кордон.
30 % звернень до нас — з окупованих територій
Людмила спеціалізується на сімейних справах і до повномасштабного вторгнення провадила юридичні консультації в Енергодарі й Василівському районі Запорізької області. У Делятині жінка продовжила свою діяльність і на базі штабу у своїй ГО «Сімейне коло / громадська експертиза» надавала безплатну допомогу переселенцям і людям з окупованих територій через телеграм.
«Більше зверталися із сімейних питань, бо війна багато родин розлучила. У багатьох загострилися кризові моменти, які були до вторгнення: виїзд дітей за кордон, розірвання шлюбу, позбавлення батьківських прав, визначення місяця проживання дітей. Критичними були питання щодо виїзду й пов’язані з пільгами, які можна буде отримати на підконтрольній території. Зверталися також стосовно продажу нерухомості на тимчасово окупованих територіях», — каже громадська діячка.
Проєкт отримав грант у межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру. Жінка розповідає, що майже 70 % звернень за допомогою були від ВПО, а 30 % — від мешканців тимчасово окупованих територій. Цей проєкт команда починала в Делятині, а завершувала вже в Запоріжжі.
«Ми консультували громадян з тимчасово окупованої території. Після дати окупації, 2 березня, в Енергодарі перестали працювати будь-які юристи, нотаріуси, суди, це все було заблоковано, тому консультували і в телефонному режимі, і онлайновому, почасти це був телеграм. Нам і писали, і телефонували», — згадує жінка.
Людмила каже, що створення громадської організації планувала давно, утім реалізувати вдалося після повномасштабного вторгнення, улітку 2022 року. Оформлення громадської організації «Сімейне коло / Громадська експертиза» полегшило комунікацію з іншими організаціями й благодійними фондами. Команда залучала гранти від міжнародних й українських донорів, облаштувала пункт незламності в Делятині.
«Селищна рада передала нам приміщення, на гранти для нашої організації ми закупили оргтехніку й завдяки цьому відкрили безплатну поліграфію для переселенців, адже багато фондів давали допомогу під ксерокопію довідки ВПО. Також завдяки гранту від «Захід Шанс» купили розкладачки, зарядки, пальне й генератори для пункту незламності».
«Здебільшого, — розповідає Людмила, — отримували гранти від закордонних фондів, утім від весни 2023 року з’явилося багато грантових ініціатив від українських громадських і благодійних організацій. Якщо 2022 року на гранти могли сподіватися ті, хто їх умів писати або був дуже наполегливий, то від весни 2023-го з’явилося багато українських ініціатив, які вчили писати грантові заявки. На такі програми спочатку набирають учасників, безплатно навчають, а потім найнаполегливіші учасники цих програм їх також отримують».
«Сімейне коло / Громадська експертиза» виграла низку грантів, зокрема п’ять основних, які допомогли інтегрувати переселенців у громаду, забезпечили роботу інформаційного центру для переселенців, пункту незламності й змогу надавати безплатну правову допомогу внутрішньо переміщеним особам і людям в окупації та сиротам і місцевим сім’ям, що опинилися в складних життєвих обставинах.
Інтеграція ветеранів і онлайн-навчання для дітей в окупації
Після року в Делятині сім’я переїхала до Запоріжжя, Людмила обіймає посаду заступниці начальника Благовіщенської сільської військової адміністрації. На початку сім’я вагалася з рішенням, адже в Делятині могли віддати дітей до садочка, а в Запоріжжі, за 130 кілометрів від окупованого Енергодара, такої змоги немає. «Проте, — згадує Людмила, — порадилася із чоловіком і вирішили їхати, адже хотілося бути ближче й допомагати рідному місту. Тепер усі суміжні громади — Благовіщенська, Кам’янська й Енергодарська — працюють разом».
«Специфіка Благовіщенської сільської військової адміністрації взагалі була важка: голова ради й керівники всіх структурних підрозділів — колаборанти, вони одразу почали співпрацювати з окупантами. Тому як такої релокації Благовіщенської сільської ради на підконтрольну територію не було», — пояснює жінка.
Людмила згадує, що було складно організувати з нуля керівний орган: усі рахунки громади були заблоковані, за спинами стояли педагогічні колективи трьох шкіл і дитячих садочків, які понад рік не отримували жодних грошей, але вчителі продовжували працювати в онлайн-режимі. «Лише після того як у квітні 2023-го створили військову адміністрацію, у червні ми змогли розблокувати рахунки, а в липні ці люди отримали перші кошти. Це була маленька перемога й багато емоцій. Шкільні колективи справді працювали тільки на ентузіазмі».
Шаб у Делятині
У Запоріжжі Людмила також долучилася до створення гуманітарного штабу для ВПО. Жінка каже, що досвід штабу в Делятині дуже допоміг, хоча й були відмінності: довелося знову будувати партнерські відносини з фондами, адже багато з тих, що працюють в Івано-Франківський області, не працюють у Запоріжжі, і навпаки. Штаб функціонує за схожою схемою, як у Делятині: спочатку зосередили увагу на задоволенні базових гуманітарних потреб, а потім розпочали інтеграцію переселенців у Запорізьку громаду, теж організовують дозвілля для дітей. Штаб співпрацює із центром зайнятості та залучає громадські й благодійні організації, що навчають писати грантові заявки, здійснює інтеграцію ветеранів. «У нас уже є чотири гранти на власну справу, а через центр зайнятості наші переселенці змогли релокувати свої підприємства до Запоріжжя. Також маємо ваучери на навчання в партнерстві із Запорізьким обласним центром зайнятості, який надає грантові програми для інтеграції ветеранів у цивільне життя. Приділяємо увагу організації дозвілля дітей. У нашій громаді 140 діток віком до 18 років», — розповідає Людмила Сірко.
Чоловік Людмили має приміщення в Запоріжжі — те, що лишилося від бізнесу, — і тепер воно стало місцем для хабу, де «Сімейне коло / Громадська експертиза» й військова адміністрація проводять заходи з інтеграції переселенців у громаду.
Людмила каже, що за юридичною допомогою люди продовжують звертатися, хоча в Запоріжжі є вже багато громадських організацій, які надають таку допомогу, і у внутрішньо переміщених осіб проблем із цим немає.
Жінка розповідає, що в громаді вдалося повністю запустити освітній процес в онлайн- режимі, а до занять навіть приєднуються діти з окупованих територій.
«На майбутнє основним пріоритетом залишається безплатне консультування тих, хто був змушений покинути рідні краї. Ба більше, — впевнена Людмила, — потреба в юридичній консультації буде нагальною і після деокупації громади».
«Розвиваємо й грантовий напрям, адже відновлення наших громад після деокупації відбуватиметься здебільшого за грантові кошти. Тому тепер наше невідкладне завдання — навчити наших переселенців писати грантові заявки й отримувати гроші. Разом з військовою адміністрацією ми готуємо кадри, їх теж вчитимемо основ написання грантових заявок», — розповідає про плани Людмила.
Соціальна їдальня, де працюють переселенці
До повномасштабного вторгнення сім’я Сірків на кожній зміні в дитячому таборі організовувала щоденне харчування для 500 дітей, на одній зміні працювало 38 кухарів, так подружжя навчилося працювати за форматом шведського столу. Коли сім’я повернулася до Запоріжжя, у місто приїхали три дівчини-кухарки й бухгалтери, які калькулювали харчування в таборі. Чоловік Людмили, на прохання працівників, відкрив соціальну їдальню, де працюватимуть ВПО. Людмила — кризова менеджерка їдальні, уночі після основної роботи у військовій адміністрації ще допомагає з грантовими проєктами.
«Ми подалися на отримання гранту для відкриття соціальної їдальні і, поки його писали, об’їздили всі такі заклади Запоріжжя, все продегустували, проаналізували ціни. Наразі в Запоріжжі прожитковий мінімум людей дуже низький, з-понад 700 тисяч населення 230 тисяч — це ВПО. Місцеве населення поки що перебуває в складних життєвих обставинах, тому що багато бізнесу пішло від міста, багато закрито через постійні обстріли, робочі місця практично не створюють. Ще однією групою, на яку ми звертали увагу, є транзитні військові. Військові мають нагальну потребу швидко й недорого перекусити», — каже жінка.
Основною метою підприємства, на думку Людмили, було працевлаштувати переселенців, тож нині в їдальні працює дев’ять українців, які вимушено покинути власні домівки. Також важливо, щоб чек був невисокий: на сьогодні комплексний обід в їдальні коштує в середньому 120 гривень.
«Ми дуже цим пишаємося, тому що тримаємо свою соціальну місію. У межах 250 тисяч, які ми отримали від гранту, змогли закупити потрібне обладнання, адже грошей від нашого бізнесу вже немає: усе витратили на волонтерство. Упродовж першого року війни мій чоловік, який є інвалідом другої групи, приганяв машини з-за кордону для військових», — розповідає Людмила.
Згодом, коли фонди побачили, що справа просувається, подружжя ще виграло гранти, зокрема від Благодійного фонду «Посмішка» на релокацію бізнесу, й докупило потрібне обладнання до кухні.
Громадська діячка переконана, що провадити свою справу можливо, головне, опанувати себе, щось робити й не соромитися просити про допомогу.
«Якщо ви не робитимете нічого самостійно, на допомогу можете не сподіватися, бо у вас не віритимуть. Треба стартувати, тоді вас побачать й обов’язково допоможуть. Громадська діяльність дає тобі чітке розуміння, що від кожного з нас залежить перемога», — упевнена Людмила Сірко.