Люди виражають своє обурення через знесення унікальної скульптури «In Perspective» відомого скульптора Лоренсо Квінна, яка була встановлена біля Донецького національного академічного українського музично-драматичного театру 2010 року. Замість композиції у вигляді великої руки, яка тримає малесенький кришталик, тепер просто каміння в кольорах прапора квазідержави. Раніше на пам’ятнику був надпис: «Ми живемо в дуже крихкому світі, майбутнє якого в наших руках. Кожен може зробити його кращим. Спробуйте уявити його в перспективі». Справді, світ виявився таким крихким, що не витримав того, що з ним зробили пропагандисти «духовних скрепів». І навіть тим, хто свято вірить в ідею незалежної республіки, напевно, стало страшно від перспективи. Тому пам’ятник просто зник, щоб не додавати зайвих приводів для осмислення та не турбувати мізки громадян думками про майбутнє. І замість перспективи — пофарбоване каміння, дуже логічно, у дусі економії та патріотизму. Хоча природнішою є версія про те, що скульптуру здали на метал, — серед того, що відбувається зараз на окупованих територіях, це бачиться більш нормальним, ніж споглядання витворів мистецтва.
Читайте також: Історія однієї військової частини
Це не перший випадок такого «очищення» території від культури, навіть від тих символів, які мають безпосередній стосунок до шахтарського краю. Ще 2014 року, під час захоплення донецької ОДА, разом з офісною технікою та особистими речами працівників поцупили й велику металеву пальму Мерцалова, яка зображена, зокрема, на гербі Донеччини. Вона була зроблена з цільного шматка рейки, важка, тому її цінність для крадіїв досить матеріальна. Виявляється, символи Донбасу, як-от ця пальма чи символіка футбольного клубу «Шахтар», тим, хто називає себе чомусь «корінними мешканцями Донеччини», як тут кажуть, по барабану. Що ще раз підтверджує, хто і за що здебільшого воює на Донбасі.
Читайте також: Випробування вогнем
Крадіжки були і принципово ідеологічними, як відповідь на процес декомунізації, який відбувався на вільних територіях: з фасаду філологічного факультету зник барельєф із зображенням українського поета Василя Стуса, а ще вкрали «ь» із назви міста на одній зі стел на в’їзді. Дивно тільки те, що пам’ятник Шевченкові біля бібліотеки Крупської ще на місці. Чи завеликий для демонтажу, чи так «тримають обличчя» ватажки терористів, показуючи, що, мовляв, ми люди культурні. Не здивувалася б, якби «перші люди республіки» квіти на пам’ятні дати приносили. Як і великодушно дозволили, наприклад, проводити вечір української пісні в одному з барів Донецька. Такі акції демонстрації псевдотолерантності дуже схожі на замовні матеріали журналістів, що знімають на вулицях окупованих міст, як безпечно та просто розмовляти українською, коли в цей час у підвалах та катівнях сидять сотні людей, які в будь-який спосіб показали свою прихильність до чогось українського.
Читайте також: Донбас некерований
Але, повертаючись до думки про відсутність перспективи в містах та селах, які перебувають під військовою та ментальною окупацією, хочеться вірити, що це не назавжди. Економічний крах, який спіткав більшість підприємств на захопленій території, можна розглядати як кардинальне позбавлення радянської спадщини, що насправді гальмувала справжній розвиток. І після звільнення в регіону не буде іншого шляху, окрім створення нового та прогресивного. А період «безкультур’я» — зі знищенням пам’ятників поетам, засиллям другосортного «попсняку» з Росії та забороню на вільну творчість — сколихне небувалий підйом мистецтва. Бо ми самі творимо майбутнє, і кожен може зробити цей світ кращим.