Коли перемагаєш ворога, боротьбі з яким присвятив довгі роки життя, втрачаєш сенс власного існування. В схожій ситуації опинився донецький регіон. Із перемогою Віктора Януковича на президентських перегонах тут фактично завершився тривалий період домінування войовничої ідеології, вибудованої на протиставленні «цінностей трудового Донбасу» «завоюванням Помаранчевої революції».
Банкрутство ідеології
Догму трудового краю, що годує не тільки себе, а й півсвіту, пропагували ще за радянських часів. Останнє десятиріччя її вдало експлуатувала капіталістична еліта регіону. В незалежній Україні Донбас продовжував «утримувати дотаційні регіони та зажерливий центр». Починаючи з 1999 року й дотепер донеччани на всіх виборах голосували за тих, хто використовував цю антагоністичну доктрину.
Але ситуація змінилася. Донецька область уже не є лідером зі збору платежів до зведеного бюджету України в перерахунку на одного жителя. За підсумками 2009 року – лише 9–10 місце. Тепер вже колишній голова Донецької обласної ради Анатолій Близнюк повідомляв, що в 2009 році Донеччина «не додала в держбюджет 5,6 млрд грн по всіх показниках». За його словами, в подальшому ситуація буде погіршуватись. А це означає, що на войовничій ідеології регіоналам доведеться остаточно поставити крапку. Альтернативи для народу у нової-старої влади теж немає. Ситуація на Донбасі нагадує ту, в яку потрапляють країни третього світу. Втягуючи свої народи в тривалі та безглузді війни, їхня влада врешті-решт розуміє, що люди розучилися працювати й уже не бажають сіяти хліб чи стояти біля верстатів, а сама вона не здатна запровадити принципи цивілізованого і мирного життя.
Враховуючи, що криза в найближчий рік не розсмокчеться, а новому урядові Януковича так чи інакше доведеться йти на непопулярні соціально-економічні рішення, для чільників Донбасу настають нелегкі часи. Ведмежу послугу для власної області зробили самі регіонали, коли в бажанні закріпити за собою адміністративний ресурс на місцях перенесли вибори в органи місцевого самоврядування на невизначений термін. Одностайну думку донецької влади висловив мер обласного центру Олександр Лук’янченко: «Не можна переносити вибори й не називати дати, коли ці вибори відбудуться, а міського голову та органи місцевого самоврядування робити заручниками ситуації». Відомий донецький правозахисник Сергій Салов вважає, що в цьому випадку правовий нігілізм регіоналів може зіграти з ними злий жарт. На його думку, місцеві вибори рано чи пізно відбудуться, але Партія регіонів втратить беззастережну підтримку виборців і отримає на них гірший результат, ніж це могло бути, якби люди обирали місцеву владу 30 травня поточного року. Погіршення соціального становища мешканців регіону відтепер буде негативно позначатися на рейтингу ПР у власній вотчині. Втім, зважаючи на адмінресурс, навряд чи це позначиться на офіційних результатах виборів.
Перемир’я в серпентарії
Місцеві вибори від всеукраїнських на Донеччині відрізнятимуться тим, що балотуватися на них будуть практично всі «свої», навіть якщо не матимуть при собі партквитка Партії регіонів. Досвід попередніх двох років показав, що на дострокових виборах селищних та сільських голів у Донецькій області майже в половині випадків перемагали люди, які не належали до панівної в регіоні політичної сили. В кількох населених пунктах у боротьбі за посаду голови зійшлися по три-чотири кандидати від Партії регіонів. Вони не цуралися поливати одне одного брудом і звинувачуваннями в корупції. Подібну тенденцію видний регіонал, керівник обласної організації ПР Борис Колесніков вважає дуже небезпечною. На його думку, вона лише дискредитує саму партію в очах виборців. Понад два роки тягнеться гучний конфлікт між владою Донецька та Макіївки, презентованою на 90% членами Партії регіонів, за територію Червоногвардійського району Макіївки. Сюжет немовби виписаний із гоголівських героїв Івана Івановича та Івана Никифоровича. Мер обласного центру Олександр Лук’янченко вважає, що 80-тисячна Червоногвардійка повинна бути частиною Донецька, оскільки розташована в межах його кільцевої дороги. Міський голова Макіївки Олександр Мальцев заявляє, що не дозволить донецьким дерибанити рідну землю. В це протистояння втрутилися потужні фінансово-промислові групи з ПР. Так, інтереси Макіївки відстоює народний депутат, а відтепер прем’єр-міністр уряду Криму Василь Джарти. За територіальними зазіханнями донецьких проглядається потужна ФПГ Ахметова-Колеснікова. Партійні інтереси відразу відійшли на другий план, коли перед впливовими регіоналами засвітилися бізнесові вигоди.
Новообраному президентові в одноосібному порядку навряд чи вдасться вирішити іншу суттєву проблему – кадрову. Новопризначений голова Донецької ОДА Анатолій Близнюк як і його попередник Володимир Логвиненко став такою ж компромісною фігурою. Щоправда, в 2006 році політична угода була досягнута між помаранчевим центром та біло-блакитною елітою регіону, а нині президентові Януковичу довелося домовлятися зі своїми партійними соратниками Ахметовим та Колесніковим. Уже тривалий час вплив Віктора Федоровича на рідний регіон здійснюється через цих посередників. Вони визначають практично всі кадрові призначення в області, утримують тут партійні осередки, контролюють діяльність органів місцевого самоврядування, фінансують проведення виборчих кампаній. Після того як Янукович «образив» Колеснікова та Ахметова, призначивши главою своєї адміністрації їхнього ворога в особі Сергія Льовочкіна, цей бізнес-тандем дав зрозуміти президентові, що не дозволить посадити в крісло донецького губернатора людину, яка їх не буде влаштовувати. Чутки називали саме Колеснікова головним претендентом на донецьке губернаторство. Але для останнього посада представника президента у власному регіоні може вважатися образливою. Ще в 2006 році Борис Вікторович заявив, що роль голови ОДА нагадує йому обов’язки сторожа на колгоспному полі, де вже й красти нічого.
Із призначенням головою Донецької ОДА компромісного Близнюка внутрішній партійний конфлікт навряд чи вичерпано. Днями донецька бізнес-еліта здобула свою першу перемогу: головою облради було обрано одного з менеджерів Ахметова Андрія Шишацького. Колишній монолітний фундамент Партії регіонів на її батьківщині зазнав глибоких тріщин. Але, попри чвари та конфлікти між регіоналами, в опозиції наразі немає можливостей створити достойну конкуренцію команді Януковича на Донбасі. По-перше, штаби великих політичних гравців уже давно полишили спроби відвоювати у регіоналів місцевий електорат – під час виборів туди спрямовують суто символічні ресурси. Красномовний приклад – безуспішна спроба команди Тимошенко конкурувати на Донбасі з регіоналами на останніх президентських виборах. По-друге, практично всі місцеві штаби основних конкурентів Януковича підпали під вплив, а іноді й під диктат «керівної та направляючої». Є свідчення, що в першому турі списки членів дільничних комісій від низки кандидатів або узгоджували, або формували в штабі Партії регіонів. Щоправда, це було вчора.