Не всім відомо, що крім вугілля Донеччина багата на каолін, поварену сіль, ртутну руду, циркон, графіт. І вже зовсім одиниці з числа геологів та краєзнавців обізнані, що Донецький кряж приберігає на завтра поклади «за визначенням» дорогоцінні, зокрема золото.
Досі точаться наукові суперечки щодо походження найвідомішого артефакту, знайденого колись у курганах України, скіфської пекторалі з колекції Національного музею історичних коштовностей. Спектральний аналіз металу масивної царської прикраси свідчить про його відмінність від виробів усіх відомих ювелірних центрів античної епохи. Донецькі дослідники висувають сміливу гіпотезу: пектораль було виготовлено місцевими майстрами із золота, видобутого саме на Донбасі.
Метал, що не іржавіє
Археологічні знахідки свідчать, що багато віків тому жовтий метал уже виплавляли в так званій Бахмутській улоговині та поблизу Нагольного плато. Тут знайдені рештки досить досконалих, як на ті часи, плавильних печей, ливарного приладдя.
Є історичні аргументи й більш молоді за віком. Як розповідає професор Донецького національного технічного університету Борис Панов, на початку ХХ сторіччя, місцевий промисловець Глєбов, почувши легенди про золоті копальні скіфських правителів вдався до авантюрних починань. Переконавши державну казну в реальності свого проекту, він зумів отримати гігантський на ті часи кредит у три мільйони царських рублів. Підприємець запросив іноземних фахівців і з їхньою допомогою побудував кілька рудників та збагачувальний завод поблизу нинішнього міста Красний Луч.
На жаль, отримавши з руди 8 кг золота та 16 кг попутного срібла, Глєбов збанкрутував. Подальша доля цього першопрохідця сучасного вітчизняного золотодобування була трагічною: Глєбов чи то застрелився, чи то пав жертвою власного необережного поводження зі зброєю на полюванні.
Відтоді золотоносний Гострий Бугор періодично притягував до себе шукачів легкої наживи, однак всі спроби були невдалими. Зрештою, після того, як радянська влада наклала гриф таємності на відомості щодо природних покладів регіону, про місцеве золото майже забули. Від тамтешніх жителів доводилося чути, що в «руйнівні дев’яності» шляховики безцінною щебінкою, що містить золото, призвичаїлися засипати баюри на вкрай розбитих місцевих шляхах…
«Золото в тих місцях, безумовно, є, – пояснює суть проблеми Борис Панов, – проте воно сусідить із миш’яком, що ускладнює очищення, здорожує процес. Спричинюють серйозні проблеми охорони довкілля. Втім, найсучасніші світові технології можуть усунути перелічені питання. До того ж згідно з результатами нашої геологорозвідки, на глибині півтора – два кілометри є рудне тіло, яке містить самородний, практично чистий метал. І золота там, як ми вважаємо, дуже багато, до 20 тонн, що можна порівняти з усіма розвіданими на сьогодні запасами України».
Знову постає «але»: в нашій країні ще не будували шахт такої глибини. Хоч у світі відомі приклади Індії й ПАР, які ведуть видобуток золота й алмазів на підземних горизонтах в два – три кілометри. Можливо, мало б сенс запропонувати закордонним компаніям концесію або створити спільне підприємство, вважають донецькі фахівці, щоби все ж таки дістатися жовтого металу. Охочим геологи готові вказати на території Донеччини ще 17 місць, де золота може виявитися не менше, ніж у родовищі, колись «розпечатаному» Глєбовим.
Не з’їм, так понадкушую?
А от надія на українську владу, попри свіжі запевнення НБУ щодо бажання розвивати галузь, у ентузіастів золотовидобування на Донбасі, чесно кажучи, підірвана. Позаяк кілька років тому держава вже нібито заходилася облаштовувати Бобриківське родовище під Красним Лучем. Передбачалося, що тут (а також водночас на Закарпатті та у Нижнім Придніпров’ї) мають бути зведені сучасні гірничі підприємства, що виведуть нашу країну в першу шерегу постачальників вічного металу на світовий ринок. Однак згодом роботи на унікальному об’єкті згорнули.
До речі: точнісінько так само сталося із алмазами у Південному Донбасі. За словами керівника Приазовської комплексної геологічної партії Анатолія Гребенюка, ще в середині 90-х років минулого століття донецькі геологи виявили мікроскопічні кристалики самого міцного у світі мінералу в пісках Азовського моря. А відтак алмази стали поблискувати й у кернах дослідницьких свердловин, пробурених на околицях райцентру Волноваха.
Відтоді дослідники виявили в регіоні майже десяток так званих кембірлітових трубок, перспективних на алмази. Зразки демонстрували експертам всесвітньо відомої фірми «Де Бірс», що спеціалізується на виробництві діамантових прикрас, ті надали оптимістичний висновок: «Шукайте далі, справа того варта». Однак нині фінансування алмазної розвідки де-факто перекрито, проект заморожений.
Втім, Донбас такий унікальний у геологічному сенсі край, що за незліченними багатствами тут зовсім необов'язково занурюватися глибоко під землю – часом достатньо піднятися нагору, на рукотворний породний відвал.
«Відомо, що мікроскопічні частки золота містяться у вугіллі, що видобувають донецькі шахти, – розповідає Б. Панов. – Проте виділяти його звідти економічно невигідно. Інша річ – зола, що залишається після спалювання антрацитів. І повірте, це аж ніяк не «академічна» фантазія. Кілька років тому адміністрація однієї з ТЕС у Казахстані не побоялося витратитися на модульний афінажний завод, що живиться з тамтешніх відвалів. І тепер щоранку на стіл директорові електростанції кладуть кілограмовий золотий злиток.
Тож так складається, нібито сам Донецький кряж дражнить тих, хто щодня ходить по його незчисленних скарбах: «Ну, нахилися! Ну ж, підніми! Багатим будеш!»…