Упродовж тисячоліть, до того як на цій благословенній землі з’явилися перші заводи й шахти, єдиними її господарями були дикі звірі, птахи, всеможливі ховрашки та гадина і, звичайно ж, кочовики, що зграями волочилися, випасаючи стада й пускаючи одне одному кров. Усе закінчилося з наступом прогресу. Безмежні простори Дикого поля зненацька перетворилися на одне гігантське виробництво, степ заріс шахтарськими містами і став залюдненішим, ніж будь-який інший клаптик української землі. Втім, усе може змінитися, адже орда повертається.
Дивні метаморфози, що відбуваються нині з нашим патологічним сусідом, наштовхують на думку, що там відроджується навіть не СРСР чи Російська імперія, а справжня Орда. Проросійський дебош на Донбасі, влаштований зусиллями як місцевих, так і «братніх» кремлівських сил, безумовно, наштовхує на думку, що йдеться про чергові геополітичні апетити з метою розширення відроджуваної імперії. Але все не зовсім так. Бо насправді Росії Донбас не потрібен. Принаймні в тому вигляді, в якому він зараз, та і в будь-якому іншому – хіба що в образі Дикого поля, де господарює вітер. Апетити Путіна глобальніші. Насправді він не проти був би влаштувати схожий театр у цілій Україні, але, на щастя, можливості не завжди відповідають бажанням.
Що насправді коїться нині на Донбасі, досить важко зрозуміти з лавини брехні, яка заполонила інформаційний простір. Хто і за що там воює, чого добивається й куди прагне, вичислити не просто. Але коли відкинути весь абсурд, то виявиться, що все доволі прогнозовано й закономірно.
Читайте також: Ціна Донбасу
Донбас перетворився на розмінну монету в чужій грі, й охочих стати в ній переможцем чи принаймні накопичити певні бонуси, на жаль, не бракує. Можна стверджувати, що паралельно відбувається ще й тестування (чи, якщо бажаєте, шліфування) нових способів та методів ведення війни, і то цілком правильно. Але хай цим усе-таки займаються ті, кому охота копирсатись у методології ведення воєн. Нас цікавлять прагматичніші речі.
Федералізм, сепаратизм, «Донецька Республіка»… Можна вигадати ще багато всіляких слів, пробуючи охарактеризувати хаотичні потуги місцевих кланів, які силкуються зберегти за собою абсолютну владу й здатність далі безкарно та безпечно грабувати цей збідований регіон. Утративши вплив на цілу країну, вони роблять усе можливе й неможливе, щоб зафіксувати свій статус-кво і принаймні заощадити час на перегрупування сил. Ситуація досить схожа на постпомаранчеву. Щоправда, час не стоїть на місці й доводиться імпровізувати. А оскільки домовитись поки що ані з новою українською владою, ані із союзниками чи, може, покровителями в Кремлі не вдається, то загалом прості розрахунки виходять із-під контролю. Ставка на те, що все піде як по маслу, не спрацьовує.
Який Донбас насправді потрібен нині Росії і якими інтересами вона там керується, підкидаючи дров у полум’я, зрозуміти неважко. Варто лишень пригадати всі останні геополітичні конфлікти, в яких брала участь ця «миролюбна» країна. Придністров’я, Абхазія, Південна Осетія – ось мета дружньої підтримки. Приєднувати до себе депресивний регіон Кремль точно не хоче. Це навіть не Крим, із яким уже почалися неабиякі проблеми. Це набагато гірше й безнадійніше. Втім, отримати для себе підконтрольний клаптик проблемної території, який можна використовувати для чого завгодно, шантажуючи й тероризуючи Київ і (будьмо відверті) весь цивілізований світ, – це вже цікаво. Хочете побачити путінське майбуття Донбасу – поїдьте в Абхазію. І тоді настрій зміниться, як небезпідставно стверджує колишній грузинський президент Міхеїл Саакашвілі. А він знає, що каже. «Якщо дозволити Владімірові Путіну піти далі, то майбутнє Донецька – подивіться на Абхазію. Рай на землі був просто, який клімат! Однак із 800–900 тис. людей, які там жили, офіційно й неофіційно, залишилося менш ніж 100 тис. Там стоять руїни не тому, що війна понищила: під час війни там три чи чотири будівлі розбомбили. Практично все зруйновано тому, що там нічого не відбувається. Водопостачання немає, охорони здоров’я немає, доходів немає. Це перспектива Донбасу», – упевнений колишній лідер Грузії.
Читайте також: Донбас. Передчуття війни
Розуміють це, схоже, й на самому Донбасі, щоправда, не всі. Нинішній голова ОДА Сергій Тарута переконаний: перспектива регіону – тільки в Україні. На Донбас чекає катастрофа упродовж двох-трьох тижнів у разі реального відокремлення Донецької області від держави. «Жодне підприємство Донбасу не зможе працювати в межах ізольованої території, не визнаної ніякими країнами, – каже він. – Коли вони два місяці не отримають зарплати, вони скажуть: ні-ні, ми хочемо назад в Україну».
Звичайно, долею своїх донбаських фанатів у Кремлі зовсім не переймаються, на кону глобальніші проекти, а тому перспектива стати ніким – це їхня особиста проблема. Хоча є в згаданої проблеми момент, який обов’язково вилізе боком і натхненникам. Бо, як слушно зазначив політолог Ігор Семиволос, ті росіяни, які сьогодні зі зброєю в руках займаються терористичною діяльністю на Донбасі, в майбутньому становитимуть серйозну проблему для самої Росії. Але й на цьому все навряд чи закінчиться. Поступове знелюднення Донбасу й перетворення його на дикий степ – ось реальна перспектива, якщо місцеві клани при підтримці Кремля зуміють стовідсотково утілити свої задуми щодо відторгнення шахтарського краю від України.
Чи потрібен Україні Донбас – питання, на перший погляд, теж доволі неоднозначне. Мають певну логіку ті, що стверджують ніби клопотів від нього куди більше, ніж користі. І позбавлення того апендикса піде для країни тільки на користь. Щоправда, логіка ця примітивна. Жодного зиску від каліцтва бути не може. Відітнути хворий орган лише тому, що немає бажання його лікувати, абсурдно. Так, проблем із Донбасом нині чимало, але то як мінімум наша земля і спроба віддавати її будь-кому на поталу лише підтвердить нашу неповноцінність. Хоч би як цинічно це звучало, але нині на Донбасі відбувається цілком природний і дуже корисний для України процес очищення. Триває руйнування совкового й бандитського заповідника, а тому першочергове завдання українців – не впадаючи в панічну істерію, просто цьому допомогти.
Читайте також: Бунт совєтських
На щастя, Донбас – це не лише українська проблема. Перспектива появи ще однієї неконтрольованої гарячої точки на території Європи не може не турбувати й прагматиків із Брюсселя та Вашингтона. І хоча для них це лише зайвий головний біль, та все-таки настирливість, із якою вони намагаються втихомирити Росію і змусити нову українську владу бодай щось робити для локалізації та владнання конфлікту, вказує на те, що в західних країнах чудово розуміють усі його можливі сумні наслідки для й так поруйнованої світової системи безпеки.