У нових умовах регіон отримав багато програм із великим кошторисом для відбудови та розвитку, але при цьому у звільнених містах не відкрилася жодна велика книгарня. Попри те що саме зараз є попит на книжку, особливо історичну та сучасну літературу українською мовою.
Хай там що кажуть «великі міфотворці відсталого та примітивного» Донбасу, літературні традиції на Донеччині мають давню історію: тут люблять не тільки читати, а й писати. Людей, які регулярно читають книжки, у нас навряд чи менше, ніж у будь-якому іншому регіоні України. Нікого не дивує, що навіть у невеличких шахтарських містечках працюють поетичні гуртки та відбуваються літературні читання, на які приходять люди різного віку — від школярів до пенсіонерів. У цьому я пересвідчилася під час презентації своєї книжки «Десь поруч війна», яка нещодавно вийшла у видавництві «Темпора». Об’їхавши шість міст півночі Донеччини, побачила: Донбас чекає на історії, які, можливо, допоможуть зрозуміти, що з нами всіма відбувається. І неважливо, про сьогодення чи про сиві часи. Головне, щоб правда.
Читайте також: Вчіть іншому!
У Торецьку, наприклад, до бібліотеки, де відбувалася презентація, прийшло більше ніж 50 людей. Вони жваво цікавилися сучасним літературним процесом, співпрацею з видавництвами й, звісно ж, можливістю придбати книжкові новинки. Представляли одне одного: «Наш місцевий поет (письменник)». Захід відвідали не тільки волонтери та патріотично налаштовані активісти, що логічно, зважаючи на тематику книжки, а й постійні читачі бібліотеки, які завжди в очікуванні нових надходжень. Тож у прифронтовому Торецьку мені вдалося відчути атмосферу Донбасу, що читає. Спочатку напруженість, прискіпливість до кожного слова, стримані емоції. Відчуваєш: вони прислухаються — вірити чи ні. Читаю уривок про те, як у 2014 році, їдучи містом в автобусі, чула, як літні люди сперечалися, що за прапори, НАТО чи Донецької області, розвісили над барикадами та блокпостами. Впізнали, сміються — вірять. Насамкінець низка запитань — і ти розумієш, що їм болить, для чого вони прийшли, що шукають у літературі: чи можливе було інше рішення, хто й навіщо нацькував людей, як тепер жити в цьому розмаїтті думок, щоб не міряти всіх одним мірилом.
Війна розбурхала суспільство, зокрема й на Донбасі. Тому ті, хто активізувався, бажаючи допомагати бійцям чи переселенцям, вже не зупиняються. Волонтерство перейшло в стадію розширення українського простору, особливо в культурній царині, як-от мистецтво, література. Про це свідчать успішні концерти українських гуртів, постійні фестивалі та презентації в містах біля лінії фронту. Волонтерський рух із надання української літератури школам та бібліотекам Сходу зробив свою справу: отримати яскраву й цікаву книжку українською для дитини стало престижно. І вже ніхто не запитує: «А на русском у вас нет?». Треба віддати належне й українським видавництвам, які останнім часом пропонують дуже якісний і різноманітний продукт.
Побачити повний зал краєзнавчого музею в рідному Бахмуті було приємно, особливо зважаючи на те, що половина присутніх — герої книжки. Тут уже не перевіряли на правду: щиро плакали й сміялися, згадуючи події та людей. Після читання уривків розгорнулася дуже цікава дискусія: чи маємо ми, мешканці Донбасу, цілісне уявлення про конфлікт і його причини, чи, як у книжці, котру я презентувала, це поки що окремі історії, які нам ще доведеться осмислити? Багато хто вважає, що говорити про таке потрібно вже не тільки на Донбасі, адже в інших регіонах розуміння процесів, які тут відбуваються, ще абстрактніше та схематичніше. Тому багато стигматизації, стереотипів, нав’язаних тими, кому вигідно вважати цю війну громадянською. Кілька екземплярів книжки бахмутчани замовили навіть для своїх львівських друзів. А ще для тих, хто з певних причин лишився в окупованому Донецьку.
Читайте також: Імітація реформ
Цікаво було спостерігати за спонтанними слухачами, які опинилися на центральній площі Слов’янська в час, коли відбувалася презентація «Під дубом». Люди, що просто гуляли у вихідний день і не планували занурюватися у світ читання, не шукали «своєї» книжки, зупинялися й слухали уривки. Багато з них лишалися на всю презентацію, щось запитували, цікавилися подробицями. Чи було б так само, якби книжка розповідала про інші події, які не так криваво відбилися в душах людей, я не знаю. Хоча дівчата й хлопці з вільного простору «Лампова» в Покровську кажуть, що слухати ліричні вірші приходять теж. І важливо, що серед слухачів багато молоді, яка бачить у цьому сенс. До речі, представник видавництва недооцінив читацький потенціал Донбасу. Всі екземпляри, які було привезено для шести презентацій, розкупили ще на першій. Решта охочих отримали книжку вже поштою…
