Одна з тез, яку часто озвучують щодо війни на Донбасі, полягає в тому, що ця війна йде не за території, а за людей. Тобто за свідомість. І головне для нас — завоювати прихильність населення, переконати жителів Донбасу, що вони українці і що їм вигідніше жити в Україні, ніж у не визнаних ніким кримінальних резерваціях. Безумовно, логіка в цих твердженнях є. Війна на Сході України недарма називається гібридною. Росія веде її за допомогою проксі-формувань, прикриваючись місцевими бойовиками. І без підтримки певної частини населення на місцях вести війну в її нинішньому форматі Російська Федерація не змогла б.
Правда також і те, що боротися насамперед варто за свідомість молоді, яка проживає в ОРДіЛО. Людей середнього віку й тим більше пенсіонерів уже навряд чи вдасться змінити. А ось на юні уми, що ще не сформувалися, цілком можна вплинути. Тому недавнє рішення української влади дозволити абітурієнтам з ОРДіЛО вступати до українських вишів без іспитів можна вважати цілком правильним та логічним. З болота під назвою «ЛДНР» рятувати слід, звичайно ж, найперше школярів та студентів.
Читайте також: Витратний матеріал
Таке нововведення сподобалося в Україні далеко не всім. Багато хто сприйняв пільги для абітурієнтів з ОРДіЛО з негативом. Мовляв, діти бойовиків і терористів матимуть в Україні ліпші умови порівняно з дітьми учасників АТО та інших законослухняних громадян. Однак діти ідейних колабораціоністів, що розділяють погляди своїх батьків, навряд чи поїдуть вчитися в ненависну для себе Україну. А ось для тих, хто давно мріє вирватися з кримінальної резервації, такі умови — справді гарний шанс нарешті переїхати на підконтрольну територію. І можна не сумніватися, що для молоді, чий більш-менш свідомий вік припав на роки війни, злиднів та комендантської години, переїзд до мирного українського міста буде пов’язаний тільки з позитивними емоціями.
Як видно з відгуків та повідомлень, які отримував автор цього матеріалу від жителів непідконтрольної території, ініціатива української влади знайшла в ОРДіЛО досить широкий відгук. Випускники шкіл активно планували вступ до українських вишів, вважаючи за краще їхати на підконтрольну територію, ніж вступати до фейкових, невизнаних навчальних закладів «ЛДНР». Однак ця обставина не сховалася від уваги окупаційної адміністрації, яка стала всіма можливими способами перешкоджати виїзду молоді з ОРДіЛО, щоб у такий спосіб завадити своєчасному вступу до українських вишів.
Оскільки йдеться про представників так званого русского мира, то велосипед винаходити не стали й банально заборонили людям вільний виїзд із резервації. Виправдати таке обмеження вирішили боротьбою з коронавірусом, що видається повним абсурдом та дурістю. Адже якщо табу на в’їзд в ОРДіЛО з території, підконтрольної Україні, ще можна виправдати острахом завезення вірусу, то заборона на виїзд жодним чином на епідеміологічну ситуацію в ОРДіЛО вплинути не може. Проте без будь-яких виразних пояснень людям, що не мають прописки на підконтрольній території, заборонили перетинати лінію розмежування.
Читайте також: Банкінг “по-республіканськи”
Кому дозволяти виїзд з ОРДіЛО в Україну, а кому ні, вирішує «міжвідомчий штаб ДНР». На всі прохання молоді дозволити виїзд бойовики відповідали, що необхідність вступу до українського вишу не є достатньою причиною виїжджати з ОРДіЛО. І радили вступати в так звані університети «ЛДНР».
Ось що повідомив мені один з абітурієнтів, який проживає на території ОРДіЛО (його ім’я зі зрозумілих причин ми не називатимемо): «Я торік за програмою «Донбас — Україна» вступив у ДДМА (Краматорський виш). Цього року активно агітував своїх друзів вступати в Україну після 11 класу. Але через ситуацію, що склалася, мої друзі, моя дівчина і я не можемо виїхати на складання вступних іспитів (у ДДМА, ДНМУ тощо). Я щиро радий, що ВРУ схвалила закон для дітей з ОРДіЛО, але абітурієнти зараз ніяк не можуть цим скористатися. Щоб потрапити в списки «міжвідомчого штабу», бажання вступити до українського ВНЗ мало, нам кажуть: «Вступайте в Донецьк», але що робити моїй дівчині, якщо вона відмовилася складати іспити в «ДНР» заради ЗНО? Вони з мамою протягом трьох років їздили в маріупольську школу, складали іспити на екстернатурі, а зараз вона не може потрапити на ЗНО, на сесію теж не встигає через те, що в «списки» їй ніяк не потрапити. Якщо ця ситуація триватиме ще кілька місяців, то й вступити мої друзі не зможуть, тому що терміни вже починають підтискати».
Таких історій сьогодні, на жаль, тисячі. Молоді українські громадяни в ОРДіЛО виявилися тепер фактично в становищі заручників. І невідомо, скільки ця ситуація триватиме.
Така істерична реакція бойовиків цілком зрозуміла. ОРДіЛО стрімко втрачає населення, яке тікає з розореного Донбасу до України й Росії. І захоплені бойовиками виші через цей відплив відчувають брак студентів. Через брак фінансів і людей у сфері освіти так званих республік проводяться серйозні скорочення. Бойовики ліквідували або істотно скоротили у вишах цілу низку спеціальностей і кафедр, а також один виш — Інститут культури і мистецтв, який вирішили зробити частиною Луганської академії культури і мистецтв імені Матусовского. Якщо на території, підконтрольній угрупованню «ЛНР», раніше готували економістів чотири виші, то тепер готуватимуть лише два. І схожа ситуація з іншими спеціальностями.
Читайте також: «Майдан» на окупованій Луганщині
Таку «оптимізацію» окупаційна адміністрація подає, зрозуміло, як досягнення. «Міністерством освіти і науки передбачається скорочення задвоєних спеціальностей, концентрація напрямів підготовки в базових вишах, щоб ми на сьогодні повернулися до тієї, на мій погляд, прекрасної радянської практики, коли виш мав своє обличчя, свою спрямованість, концентрував у своїх стінах кадровий потенціал, який готував фахівців», — прокоментував ситуацію «міністр освіти і науки ЛНР» Сергій Цемкало.
Протягом такої «оптимізації» бойовики не пропустили нагоди вкотре завдати удару українській культурі. Луганський національний університет ім. Тараса Шевченка під приводом реорганізації перейменували, прибравши з назви ім’я Кобзаря. А після зміни назви представники угруповання «ЛНР» показово, серед білого дня знищили барельєф класику української літератури, що був установлений біля першого корпусу ЛНУ.