— У перші дні повномасштабного російського вторгнення до України багато західних експертів пророкували, ніби війна буде швидкою, і Київ впаде за три дні. У чому причина цієї помилки в прогнозах?
— Це не була оціночна помилка. Це була оцінка Росії, а не Заходу. Це — мета, яку поставив президент Путін, спираючись на прогнози, сформульовані ФСБ. Я думаю, що на Заході на той час сформулювались два бачення. З одного боку — американський підхід, що базувався на надійних розвідувальних даних, що дозволили передбачити навіть дату нападу. Американці з 2014 року щільно досліджують події в Україні. Вони висловили своє занепокоєння шляхом вивезення посольства та всього американського персоналу та запропонували президенту Зеленському виїхати з ними. З іншого боку існувало французьке бачення, — то були швидше сумніви, що президент Путін дійсно вдасться до збройного нападу, хоч ми й мали ту саму інформацію, що й американці. Французи вірили до останнього, що війни не буде. Якщо я підсумую три підходи, то з одного боку ми мали росіян, які стверджували, що український уряд не протримається більше трьох днів, а з іншого — американців, котрі передбачили неминучий напад з необхідністю адекватної реакції, а також французів, які не вірили, що російський президент розпочне агресію.
— Але попри все, український спротив здивував світ…
— Якщо ми перейдемо до наступної фази, власне, до початку бойових дій, то дійсно, український опір здивував усіх так само, як і помилковість російських сподівань. Операція, що була організована росіянами, щоб захопити Київ з півдня, провалилася, зокрема завдяки американській розвідці, яка дозволила українцям організувати дуже ефективний захист. Провал цієї операції на самому початку перекреслив будь-які наміри взяти Київ. Але що найбільше всіх здивувало, то це опір північних районів, здатність українців діяти в режимі бойових командос, руйнувати ворожі колони, а також неспроможність росіян відбиватися від таких атак.
— Чи не запізнилася західна допомога Україні, навіть якщо глобально вона є досить значною?
— Є два аспекти. Стосовно розвідданних, ця допомога була вчасною. Вона надавалася ще з часів, що передували наступу, та надходить сьогодні. Матеріальна допомога, тобто постачання озброєння, дійсно запізнилася, тому що багато хто вважав, що війни не буде. Отже, ніби й не існувало потреби запасатися зброєю. Далі — багато що залежить від зношеності обладнання. Щоразу, коли українську техніку знищують, Україна просить замінити її новою. Але Захід живе в режимі економії на оборонні витрати, а це означає, що у нас небагато запасів.
Читайте також: Пауліна Шєгень: «Росія все одно намагатиметься ескалувати, розглядаючи Литву як зручне місце для перевірки міцності західних структур»
Існують три спектри. Перший — американці, у них потужні загальні запаси зброї та склади в Європі, до того ж — величезна армія. Навіть якщо США віддадуть 20% своїх резервів, це буде дуже багато. Другий спектр — колишні радянські країни, які можуть надати озброєння, що в них зберігається на складах та майже не використовувалося. Ця зброя має великі переваги, бо вона подібна до українського обладнання і може використовуватися відразу ж. До цього всього додаються інші країни, які ніби на роздоріжжі: оскільки в них немає великих запасів озброєння, вони постачають зброю власних армій. Надам приклад Франції, яка вилучила у своєї армії установки César, щоб допомогти Україні. У певному сенсі це жертовність. Такими є три сценарії підсилення України за рахунок іноземної зброї.
— Якими є Ваші прогнози щодо розвитку подій на фронті у наступні тижні?
— Я думаю, що все буде тривати так, як відбувається нині, плюс, звичайно, фактор невідомого. Не зумівши, як ми казали, взяти Київ та суттєво повагавшись, росіяни відновили наступ по всій лінії фронту. Узбережжя Азовського моря було швидко захоплене, за винятком Маріуполя, який довго чинив опір. Військова тактика росіян полягала в тому, щоб сконцентрувати зусилля та застосувати принцип єдиноначальності. Щоб закріпити свій успіх на Донбасі, вони стягнули туди всі батальйони, що були розкидані аж до Києва, і зосередили свої зусилля в цьому регіоні. За тим вони доручили командування операцією одному генералові — тому, який керував південним сектором. З того часу вони просуваються вперед.
Читайте також: Бруно Тертре: «Бажання “зберегти обличчя” агресору демонструє повне незнання того, як працює путінська Росія»
Росіяни діють абсолютно архаїчним та брутальним методом, максимально використовуючи артилерію. Це дозволяє їм економити свою піхоту, якої багато не мають, та завдавати ударів. Вони нищать усе на своєму шляху, але йдуть вперед. Ми це бачили на прикладі захоплення Донецької та Луганської областей. У Луганській області бої закінчились кілька днів тому. Я думаю, що вони будуть продовжувати наступати в Донецькій області, і тут з’являється фактор невідомого: чи вдасться українській армії перебудувати другу лінію оборони так, щоб вона була достатньо міцною: людьми та озброєнням, з усім тим новим устаткуванням, що було надане. Тут я не можу відповісти, не володію інформацією. Якщо українцям не вдасться реорганізувати цю лінію оборони, росіяни просуватимуться далі, повільно, важко, але впевнено, щоб підкорити собі всю Донецьку область. Тоді президент Путін зможе претендувати на перемогу, як він уже почав це робити стосовно Луганської області. Він хотів би захопити весь Донбас, щоб оголосити про «звільнення» Донбасу. Але оскільки російська армія буде виснаженою, вона змушена буде зайняти оборонну позицію, інституційно закріпивши приєднання Донбасу до Росії. І по всій лінії фронту від Донбасу до Херсона вони розташуються в позиції оборони, русифікуючи регіон. Звичайно, це неприпустимо для українців, але вони не мають на сьогодні достатньо потужностей, щоб здійснити масштабну контратаку. Я думаю, що розпочинається доволі тривалий період, дещо подібний до того, що встановився після 2014 року, коли обидва табори розташувалися один навпроти іншого, чекаючи нагоди відвоювати територію.
— Отже, Ви вважаєте, що Росія може задовольнитися привласненням Донбасу та на цьому спинитися?
— Я думаю, що наступна ціль росіян — Одеса. Але туди вони не можуть потрапити, бо поки що Миколаїв захищається дуже добре. Після всіх зусиль, що українській армії довелося докласти на Донбасі, їй потрібно буде викластись не менше в Миколаївській області. І я думаю, що б не казали, але російська армія відчуває багато труднощів. Зокрема, на рівні кадрового потенціалу, бо їм не вдається мобілізувати достатньо людей, а ті, хто йдуть воювати, воювати не хочуть. На цьому напрямку в них дійсно великі проблеми.
— Україна в статусі кандидата до Європейського Союзу: це козир чи тягар?
— По-перше, я вважаю, що це — світло в кінці тунелю, що дозволяє українцям сказати собі: «Наша перспектива — приєднання до Євросоюзу». По-друге, я не думаю, що ЄС оперує таким поняттям, як «тягар». Ми знаємо, що буде важко, насамперед — Україні, бо потрібно буде відповідати європейським критеріям, але за тим і Євросоюзу також, бо в нас немає ілюзій: за відбудову України найбільше платитимуть європейці. Тож важко буде, але іншого шляху нема. Завдяки Путіну Європа розколота навпіл: з одного боку — європейський, демократичний, ліберальний світ, а з іншого – тоталітаризм, що не дозволяє громадянам свободи висловлювання. Україна обрала європейський світ, вона має докласти великих зусиль, щоб досягти відповідності європейським критеріям, але з моменту, коли ці зусилля будуть зроблені, Європа її прийме. Наступне питання — інші кандидати. Зокрема, Молдова та Балканські держави, які вже є кандидатами. Усі ці країни, що долучаться до ЄС, дуже сильно змінять його природу. Отже, побачимо невдовзі, як Євросоюзу вдасться самоорганізуватися. Це вже непросто між 27 членами, але між 35, включно з новими країнами, які досі до спільноти не входили, буде ще складніше.
— Думаєте, домогтися від Росії репарацій не вдасться?
— Я думаю, що існує правова проблема. Ми не можемо казати, що виступаємо за верховенство права, і водночас зневажати це право. Я наведу лише один приклад: у Франції затримали корабель. Його змогли поставити під арешт лише з однієї причини: екіпаж зробив помилку, намагаючись утекти, поки човен перебував під вартою. Там можна було діяти згідно з чинним законодавством. Але коли йдеться про кошти, що належать приватним особам… Я не кажу, що цього не можна зробити, але дуже багато залежить від країн та їхньої юрисдикції. Думаю, шлях буде довгим, бо юридично це складно.
Читайте також: Марі-Аґнес Штрак-Ціммерманн: «Розмовляти з Росією знову можна буде лише тоді, коли там вже не буде Владіміра Путіна»
— Невдовзі Швеція та Фінляндія стануть членами НАТО. Макрон казав не так давно, ніби НАТО перебуває в стані «церебральної смерті». Що відбувається нині: НАТО прокидається?
— НАТО не прокидається, а воскресає, завдяки президенту Путіну, який боявся, щоб альянс не наблизився до його кордонів. Зараз саме це й відбувається, з приходом Фінляндії, і причиною є він сам. Але не будемо забувати, що рік тому НАТО дійсно перебувало в стані церебральної смерті: президент Трамп поставив під сумнів статтю 5, у той же час відбулася операція в Кабулі, й Афганістан — то була справжня катастрофа. Проте для того, щоб протистояти Росії, Європі потрібні Сполучені Штати. Євросоюз, користуючись нагодою, мусить реструктурувати європейську оборону, щоб перетворити її на потужну опору НАТО, і щоб ця система здобула суттєві оборонні здатності, без залежності від американської адміністрації, яка за 3 роки може повністю змінитися. Сьогодні всі аплодують американцям. Але я — ветеран, я бачив американців у Югославії, коли вони вагалися між «так» та «ні». Завжди треба добре пам’ятати, що найбільша проблема для Сполучених Штатів — це Китай, а не Україна. Більше того, якщо дослухатись до слів міністра оборони США Ллойда Остіна, він каже не про перемогу України, а про ослаблення Росії. «Держави — це холодні чудовиська».
— Путін не висловив заперечень до вступу фінів до НАТО, хоч перед тим закатав істерику на цілий світ через гіпотетичне надання плану до вступу в НАТО для України… Отже, привід до нападу на Україну був надуманим?
— Путін — це холодне та гаряче водночас. Він каже: «Ось побачите, що я зроблю, якщо туди прийде НАТО», а наступного дня зазначає: «Це немає значення». Він кричить про блокаду Калінінграда: «Литовське ембарго — це скандал!» Але вже наступного дня губернатор Калінінграда оголошує, що лиха нема, місто забезпечуватиметься морем, це не блокада. То лід, то полум’я, «тримайте мене четверо»… Думаю, що провідна тема — це, звичайно, територія Росії. Чого слід побоюватися, то це того, що, якщо українські території буде окуповано, Путін їх перетворить на російські землі. І згодом, по відношенню до власного населення, він матиме вагомий аргумент для захисту територій у майбутньому.
— Україна зможе перемогти Росію на полі бою?
— Спочатку треба визначити, що є перемога? Якщо йдеться про те, щоб зупинити росіян, — так, це може статися. Нехай нині росіяни виграють битву на Донбасі, в довгостроковій перспективі вони програють війну. Українці можуть зупинити росіян, якщо вважати це перемогою. Але відновити свої міжнародно визнані кордони, які самі ж росіяни визнали в 1994 році, буде складніше. Не те щоб неможливо, але важче, і це також залежатиме від внутрішнього стану Росії, стануться там зміни чи ні.
—————
Домінік Тренкар є генералом французької армії та визнаним експертом у царині міжнародних відносин. Випускник спеціальної військової школи Сен-Сір, Штабного коледжу Кемберлі та Королівського коледжу оборонних досліджень у Лондоні. Брав участь у миротворчих операціях у Лівані, колишній Югославії та в Африці. 2006-2008 — голова французької військової місії в ООН у Нью-Йорку. Нині — консультант у царині миротворчих операцій декількох країн та аналітик у французькій структурі Marck&Balsan, що займається виготовленням військових одностроїв.