Реформа поліції була однією з перших у низці перетворень, які нова польська влада почала в 1990-му. І це не дивно, адже повалення комуністичного режиму в країні супроводжувалося численними страйками та протестами, під час яких сутички між силовиками й активістами були звичним явищем. Останні на своїх кістках відчули, що поліцейські служать владі, а не народові. Президент Лех Валенса, прем’єр-міністр Тадеуш Мазовецький були дисидентами у 1980-х. Міліція бачилася їм одним із символів того режиму, проти якого вони роками боролися.
У Польській Народній Республіці вона була така сама, як і в решті країн червоного блоку (централізованою, політизованою та корумпованою) і викликала вкрай мало довіри в населення. Змінити ситуацію мав Устав про поліцію, ухвалений 6 квітня 1990-го.
Автори цього документа вивчили відповідний досвід Німеччини, Нідерландів та Сполучених Штатів. У результаті було створено правоохоронні органи нового типу. Самим перейменуванням не обійшлося: документ передбачав багато докорінних перетворень. Нова структура була проголошена незалежною від політики й підзвітною громадянському контролю: її кадри не мали права бути членами партій під час служби.
Завдання цього органу були чітко прописані й відомі громадянам, щó в теорії унеможливлювало зловживання повноваженнями. Систему новостворене управління мало доволі розгалужену, поліція ділилася на різні гілки: кримінальну, транспортну та локальну. Окрім того, існували спеціальні підрозділи, такі як водна, залізнична та повітряна поліція, а також антитерористичні загони.
Читайте також: Перемогти дракона. Чи можливий реванш старої міліції
Одним із найпроблемніших фронтів реформи був кадровий. Усю верхівку змінили, як у центрі, так і в кожному з воєводств. Усунули й тих міліціонерів, що були пов’язані з комуністичною індоктринацією суспільства. На їхнє місце прийшли молоді люди, які, втім, уже мали професійний досвід. Проте годі було й думати, щоб набрати всю поліцію заново, тому поліцейськими стали переважно колишні міліціонери, але вони мусили пройти процедуру переатестації.
Майже половина працівників на адміністративних посадах та офіцерів, а також третина рядових поліціянтів покинули службу до 1995-го, бо не змогли переатестуватись і призвичаїтися до нової системи. Унаслідок цього за п’ять років до польської поліції прийшло близько 50 тис. рекрутів, тобто оновлення особового складу відбувалося поступово й природно. Процес тривав аж до середини нульових років нашого століття.
Але корупцію та кумівство під час набору рекрутів подолати таки не вдалося. Реакцією на невдачу стала реформа 1995-го, яка передбачала рецентралізацію. Локальна поліція припинила своє існування й була інтегрована в національну правоохоронну систему. Зауважимо, що лише тоді створили підрозділи, відповідальні за боротьбу з організованою злочинністю, обігом наркотиків, економічними та корупційними зловживаннями.
Окрім того, ввели конкурентну систему набору до лав поліції. Тепер кожен кандидат мусив пройти тести на інтелектуальну, фізичну та психологічну готовність до служби. Лише ті, хто набирав найбільше балів за результатами тестів, ставали правоохоронцями.
Водночас реформа розширила повноваження поліції. Було подовжено список випадків, у яких поліцейський мав право застосувати вогнепальну зброю. Додалося й можливостей для кращого проведення секретних операцій, наприклад використання агентів під прикриттям для купівлі заборонених товарів із метою виявлення злочинців.
Поляки все ніяк не могли вирішити, якими ж вони хочуть бачити правоохоронні органи: децентралізованими чи ні. Уже 1998-го в країні змінилася влада й почалася друга хвиля децентралізації, яка зачепила також поліцію. Нова схема територіального поділу передбачала 16 воєводств замість старих 49. У 1999-му затвердили нову реформу поліцейської системи: йшлося про відновлення локальної поліції, але тільки в напрямах, не пов’язаних із криміналом. Формування кадрового складу цієї гілки узгоджували з місцевими органами. Фінансування теж лягало на плечі як центрального, так і місцевого бюджету.
Для запобігання корупції було створено цілком новий інструмент: систему центральних та місцевих зовнішніх комісій, які контролювали діяльність поліцейських, давали оцінку їхньої ефективності та відстежували прояви корупції. Наприклад, члени комісії мають право безпосередньо пропонувати поліцейському хабар під прикриттям, і якщо він його візьме, то відразу втратить роботу. Повідомляючи начальство про спробу дати на лапу, поліціянт отримує грошову премію.
Однак уже у 2003-му до реформи 1999-го внесли невелику поправку: склад локальних поліцій формувався виключно із центру, а органи місцевої влади могли тільки радити кандидатури. Відбулась і повна рецентралізація грошового забезпечення.
Читайте також: У пошуках ідеального копа
Структурно поліція збереглась у такому вигляді до сьогодні. У дальших реформах польський уряд лише коригував порядок фінансування правоохоронних органів та укладав договори про розширення міжнародної співпраці, яка стала особливо активною після вступу Варшави до Європейського Союзу. Розширювали й контакти поліції з органами місцевого самоврядування, ЗМІ та громадськими організаціями, аби зробити її привабливішою для кваліфікованих кандидатів і зміцнити віру народу в громадянське суспільство.
Чи були всі реформи успішними? Однозначної відповіді немає.
Польське суспільство досі скаржиться на проблеми, такі знайомі українцям: орієнтація на статистику замість реальних справ, міліцейська культура та непрофесійне ставлення до людей. «Поліція була й залишається просякнута культурою старої міліції, має міліцейське ставлення до громадян, яким служить. Громадянин є для значної частини польських офіцерів насамперед проблемою, підозрюваним, неприємністю, кимось, кому треба показати, хто в домі господар. Поліцейський не вміє і не хоче допомагати, він переважно займається штампуванням статистики, бо лише в цьому зацікавлене його начальство», — пише знаний польський журналіст Лукаш Важеха в колонці для видання Wirtualna Polska, докоряючи новій владі відсутністю обіцяної нової поліцейської реформи.
Читайте також: Атестат незрілості. Що стає на заваді кадровому оновленню Національної поліції
Однак більшість поляків таки загалом позитивно сприймає поліціянтів. Опитування Центру досліджень громадської думки (CBOS) показало, що рівень довіри до правоохоронних органів перебуває на позначці 70%.
Та остаточно поліцію в Польщі так і не деполітизували. Хоч її працівники й не входили до лав партій, їх постійно реформували конкуруючі політичні сили: «Солідарність» та її нащадки прагнули децентралізації, а представники посткомуністичного крила хотіли знову все централізувати. Це не могло не позначитися на швидкості й ефективності процесу.
Ще одна важлива передумова успішної поліцейської реформи — ліберальна політична культура. Лише за відкритого суспільства, у якому влада, громадянське суспільство та правоохоронні органи тісно й продуктивно взаємодіють, може бути створена поліція, що нормально функціонуватиме.