Джерелом головних ідеологічних дискурсів у нашому суспільстві є історичні події XX століття. Якщо ми розглядаємо посткомуністичний дискурс, то повинні вести мову про наявність його дуже різних варіантів. Таку думку в інтерв’ю Тижню висловив доктор соціологічних наук Сергій Дембіцький.
«Хтось може сповідували відвертий сталінізм, а хтось наголошувати лише на принциповій необхідності державної підтримки та володіння великими підприємствами. Своєю чергою, націоналістичний дискурс закорінений у боротьбу, яку вели проти радянської влади та проти інших окупантів. Можна копати глибше, але загалом ХХ століття сформувало ті дискурси, які впливають на різні групи українського суспільства й нині. Ідеологічні полюси, що задаються цими дискурсами, є найстабільнішими. Саме тому політична гра на полюсах допомагає тим чи тим силам перемагати, але зазвичай це перемога без перемоги. Бо, експлуатуючи полярні дискурси, та чи інша сила може прийти до влади, але не посісти в ній головного місця», — пояснив він.
Водночас, зауважив Дембіцький, є значна частка громадян, орієнтована не на минуле й ті ідеї, які були сформульовані тоді, а на сучасність. Це прагматичне ядро, яке насамперед цікавиться якістю свого життя та життя близьких людей. І ось для цієї частини в історичному вимірі визначальним є саме період незалежності України. А це якраз період патологічної відірваності так званих політичних еліт від широких верств населення, ключовим наслідком чого є загадана вище аномія.
«Розвиток демократії в умовах аномії — це шлях до нівелювання демократичних цінностей, а також вихідний пункт для популізму та спекуляцій на різноманітних проблемах, що існують у суспільстві. Усе це і відчиняє двері для появи тієї специфічної форми патерналізму, про яку йшлося вище. Звичайно, все можна списувати на посткомуністичний синдром, але минуло майже 30 років. Покоління змінюється, суспільство змінюється, а разом із цим змінюється й політична система України», — сказав соціолог.