Любов понад усе?
Про «Гіркі жнива» говорили багато, чекали на фільм довго. Більше року пройшло із моменту перших закритих показів: в листопаді 2015 року стрічку показали в Санта-Моніці, у лютому 2016 – на Берлінале, в травні того ж року – на Каннському фестивалі, і, врешті, три місяці тому, 27 листопада 2016 року, довезли фрагмент фільму (!) на презентацію до Києва. 23 лютого Україна першою побачила офіційну прем’єру стрічки – далі «Гіркі жнива» мали б переможно завойовувати серця глядачів з понад 40 країн світу, починаючи з Європи, Австралії, США та – 3 березня – Канади. Якби не виявилося, що романтична мелодрама, яка аж настільки недбало фліртує з історичною травмою, викликає не сердечну прихильність, а нервовий сміх.
Перший англомовний художній фільм про Голодомор – це омріяний задум представників української діаспори в Канаді. Мав в арсеналі бюджет 20 мільйонів доларів (щоправда, доволі поміркований для історичної «епопеї» – трохи вищий бюджет був у «Списку Шиндлера» у далекому 1993 році), зоряний акторський склад (у головних ролях – молоді й перспективні Макс Айронс та Саманта Баркс), камеру талановитого оператора (Дуглас Мілсом працював зі Стенлі Кубріком над «Механічним апельсином» та «Суцільнометалевою оболонкою»). Але це не допомогло. На початку режисер Джордж Менделюк та продюсер Ян Ігнатович, обоє – канадці українського походження, активно наголошували в інтерв’ю та коментарях, що головним завданням фільму є знайомство західного глядача із жахами Голодомору: автори мали на меті надати світові першу кіно-можливість «відчути український дух» та дізнатися про «нездоланність України». Трохи ближче до прем’єри просвітницький пафос почали трохи розбавляти розповідями про любовну лінію та зауваженнями, що фільм, звісно, розповідає про Голодомор (в «історичному сенсі»), але у змістовному сенсі є фільмом про силу любові. Або – що фільм «Гіркі жнива» має просвітницьку функцію так само, як і розважальну…
Українські ЗМІ очікували на прем’єру зі стриманою повагою, зустріли прем’єру доволі обережно. Можливо, нам просто було ніяково, як людям, яким хтось показує простенькі малюнки своїх дітей, що їх намальовано у подарунок, і щиро очікує на оплески (якщо Менделюк і компанія дійсно очікують на оплески щиро – їхня наївність має більш високу ціну ризику). Західні ж критики не обтяжені ввічливими зобов’язаннями: коли вони з’ясували, що найцікавіше у фільмі – це «не дуже цікава» любовна лінія, то відверто образилися.
«Україна заслуговує на краще»
«Настільки поганий фільм може бути результатом хіба що неправильних амбіцій», – пише авторитетне кіно-видання The Hollywood Reporter. – «Добрі наміри потерпіли поразку перед безпорадним втіленням історичної драми».
Журнал нагадує, шо більшу частину своєї творчої біографії режисер займався телевізійними проектами (включно з проектом під назвою «Фрикадельки 3»). Тож, як зауважує автор рецензії, немає нічого дивного в тому, що ця середньої якості робота нагадує перехвалений телефільм.
«Ледь тепленька казочка, схожа більше на телефільм, аніж на кінострічку, занадто фокусується на історії двох українських закоханих, яких розлучила доля, поки радянська влада вбивала мільйони їхніх співвітчизників»; «Менделюк не може нікого налякати, тому що в фільмі все занадто вигадане та неаутентичне», – це вже пише Seattle Times.
Читайте також: З'явився перший трейлер українського фільму жахів "Лиса гора"
«Гіркі жнива» – «епічна потворність, настільки жахлива, що це варто побачити», – пише The Irish Times. – «Фільм приватно профінансували заможні українці Канади, і стрічка несе в собі усі характеристики патріотичного марнославного проекту. За цим уроком української історії можуть критися благородні наміри, але їх не достатньо, щоб виправдати фільм».
«Фокус на конкретній, не дуже й цікавій любовній історії та поверхневий підхід до важливої історичної лінії не грає режисеру на руку. Цей історичний урок треба подавати зовсім інакше» – пише The Northwest Indiana Times.
«Дилетантське кіно на важливу тематику. В центрі – історія кохання, але це кохання із серії «кому яке діло»», – кепкує San Francisco Gate.
А один з відомих канадських кінокритиків називає «Гіркі жнива» «несмачним канадським борщем» і додає, що Україна, яка саме зараз знаходиться у стані гарячого конфлікту з Росією, «безумовно заслуговує на краще».
Крім зазначених вище нецікавої романтичної лінії та зневаги до теми Голодомору як такого, майже всі критики лають музичний супровід (нагадує телефільми 80-90 років) та жахливі діалоги. А ще – незрозумілий акцент англомовних акторів, який містичним чином звучить геть по-різному навіть у членів однієї родини. Це дуже смішна і дуже типова деталь майже усіх голлівудських проектів на радянську чи пострадянську тематику, але, на жаль, український глядач дивиться картину в дубляжі і не має можливості нею насолодитися.
Читайте також: Мирослав Слабошпицький: «Зйомки фільму — це завжди антропологічна експедиція»
Постать Сталіна, яку кожен другий кінокритик називає «зайвою у фільмі», вочевидь теж стала даниною стереотипам: куди ж подітися без людини з вусами та люлькою. Кепкуючи з тирана, котрий вигукує «чорт би побрал етіх украінцов!», критики натякають на абсурдність і карикатурність таких сцен, і пропонують нам уявити солодку мелодраму про типового єврейського шевця часів Третього Рейху, чия історія періодично переривається появою в кадрі Гітлера, що бурмоче «от уже я дістану цих бісових євреїв!»
Невдала пропаганда
Рецензії, котрі намагаються бодай за щось похвалити «Гіркі жнива», роблять це доволі ніяково: «…хоч цей фільм і не дуже якісний, йому все ж вдається персоналізувати тему Голодомору і нагадати, що цей геноцид дійсно відбувався в Україні» (National Review). Але ж ні, не вдається. Ні персоналізувати, ані нагадати. В решті, у намаганні якось вписати «Гіркі жнива» у сучасний контекст (анексія Криму, російська агресія на Донбасі) західні критики визнають фільм невдалою спробою пропаганди або навіть «слабким пропагандистським фільмом» (Sidney Morning Herald). І ось це механічне слово «пропаганда» – останнє, яке хотіли б почути українці стосовно першого яскравого проекту, що дійсно міг би показати Заходу історію «українського голоду».
Що ж, це питання не нове: чи виправдовує просвітницька функція змісту погану форму продукту? Чи можемо ми дозволити собі погану якість продукту, якщо бодай один глядач після «Гірких жнив» зацікавиться темою? Ні, не виправдовує, ні не можемо. І це не менш стара кінематографічна проблема: як зняти якісну історичну стрічку, уникаючи спокуси спочатку взяти болючу тему за основу, а ближче до фінішу зробити з неї таку собі підливу, соус до основної страви.