Словник Merriam-Webster визначає фемінізм як «теорію політичної, економічної та соціальної рівності статей» і «організовану діяльність задля прав жінки та її інтересів».
Моє ставлення до фемінізму як політологічної теорії ніколи не було виразно сформульованим. З одного боку, я завжди був рішучим прихильником жінок та їхніх прав. А з другого ― як «сирота реального соціалізму в совєтському варіанті» бачив подвійне дно: маніпулювання правами жінок і всі його наслідки. Краще до цього не повертатися.
Мушу також визнати, мабуть, банальну істину про те, якою великою була роль жінок у моєму житті. З дитинства мене оточували сильні особистості. Моя бабуся, яка багато могла б розповісти про своє цікаве життя за цікавих часів; моя мати, сучасна й нетрадиційна, як на свій час, жінка, безкомпромісна в пошуку власного місця в патріархально-авторитарному суспільстві; моя сестра, якій я так багато завдячую і яка була для мене джерелом інтелектуального натхнення та опору в пошуках мого шляху; моя дружина, поза сумнівом, нащадок амазонок, без якої я не самореалізувався б у своїх мандрівках і пошуках, а також моя розумна донька, що, напевне, як одна з найближчих мені жінок здатна зрозуміти сучасний фемінізм у його багатозначних інтерпретаціях.
У своєму професійному житті я зустрічав чимало чудових жінок, яким багато чим завдячую, з багатьма й досі маю приязні стосунки, а їхні досягнення, поразки та успіхи відчуваю та переживаю як долю найближчих мені людей.
А тепер подумайте, з яким подивом я сприйняв опубліковане в газеті The New York Times повідомлення, що багато жінок звинувачують відомого й впливового американського продюсера фільмів Гарві Вайнстіна в сексуальних домаганнях і навіть зґвалтуваннях.
Термін «сексуальні домагання» з’явився в американському університетському середовищі приблизно у 1970-х. Я добре пам’ятаю з тих часів кінокомедії з гротескною постаттю боса, який упадає за своїми секретарками. Для багатьох жінок там не було нічого веселого, але тема лишалася табу, і так багато років. Знали, що це недобре, але мало хто був готовий відверто розмовляли про такі речі. Типовий скелет у шафі.
А тут будь ласка: виявляється, що передусім саме світ кіно і розваг, потім одразу ЗМІ, а зрештою й політики повний свавільних шефів, які дотримуються філософії мачизму й використовують свою привілейовану позицію для задоволення власних сексуальних забаганок.
У листопаді актриса Алісса Мілано започаткувала в соціальних ЗМІ кампанію #MeToo («Я також»), і одразу на знак солідарності за нею пішли мільйони жінок, які публічно заявили всім: #MeToo.
Визнанням новонародженого руху стало обрання жінок, названих порушницями мовчанки, колективною людиною року в журналі Time. Урвавши мовчанку, всі вони почали культурну революцію, публічно висловили свій гнів і спротив проти приниження їхньої гідності як жінок і як людей, яке терпіли дуже довго. Мало не щодня ми дізнаємося, що якогось управителя корпорації вигнали зі скандалом, якась кінозірка скомпрометована, якийсь політик змушений піти зі сцени.
Але все, що я написав, стосується здебільшого західних демократій із сильним громадянським суспільством і потужними, цілком незалежними ЗМІ.
Перед уже традиційно ведуть США, де, хай там як, до прав людини ставляться поважно не тільки в теорії. На сьогодні там втратило роботу більш як чотири десятки відомих чоловіків, звинувачених у сексуальних домаганнях.
Живучи й працюючи багато років в Україні, я був щоденним свідком домінування всемогутніх начальників над своїми працівниками. Ступінь використання власної привілейованої позиції був тривожним. Важливим чинником була і є велика диспропорція між кількістю жінок і чоловіків, спричинена демографічним наслідками Другої світової війни. Їх співвідношення у світовому масштабі становить 100 до 101,8, а в США на 100 жінок припадає 98,3 чоловіка, отже, це практично рівновага. Натомість в Україні на 100 жінок припадає тільки 86,3 чоловіка. Така величезна диспропорція витворила культуру мовчазного дозволяння, коли чоловікам дозволяють і вибачають якщо не все, то дуже багато, зокрема й сексуальні домагання. Я розумію, як важко змінити цю ситуацію, бо в пошуках партнера жінки ладні погодитися багато з чим, часто навіть забагато.
Однак суспільні норми підлягають змінам, тож час і в Україні покласти край мовчазному дозволу на використання жінок. Визначення меж допущеного в стосунках між статями, вочевидь, становить виклик і для чоловіків, і для жінок. Але при цьому варто пам’ятати, що українські землі ― історична батьківщина амазонок, тож і колись, і сьогодні доля цих земель перебуває в руках наших жінок. Перед нами доба нових амазонок.