Ми вважаємо, що США і Німеччині, НАТО і всій Європі, зокрема й Росії, належить відіграти особливу провідну роль у підтримці міжнародних зусиль, спрямованих на те, аби зменшити залежність від ядерної зброї, запобігти її потраплянню до небезпечних рук і врешті-решт покласти край її загрозі у світі.
Нас надихає дедалі масштабніше визнання того, що для рішучих дій проти ядерної загрози і блокування поширення ядерної зброї необхідно прийняти бачення світу, вільного від ядерної зброї, і погодитися на невідкладні практичні кроки, потрібні для подолання ядерної загрози, що постала перед усіма нами.
Останні кілька років державні діячі з кількох європейських країн публікують статті на підтримку «бачення і кроків», запропонованих Джорджем Шульцом, Уільямом Перрі, Генрі Кіссінджером і Семом Нанном. Цей підхід вже приймають і уряди. У вересні 2009 року голови держав зібралися на засіданні Ради Безпеки ООН і затвердили жорстку резолюцію про рух в цьому напрямку. У 2010 році США і Росія підписали Договір про подальше скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь, а лідери країн з усього світу в березні 2012 року зібралися у Сеулі для продовження пошуку безпечних ядерних технологій, розпочатого на Вашингтонському саміті з ядерної безпеки 2010 року.
Ці зусилля урядів у своїх країнах і за їх межами настільки важливі, тому що співпраця – це ключ до реалізації цих невідкладних кроків у короткостроковій перспективі та більш довгострокового бачення.
У травні лідери НАТО зустрінуться у Чикаго, а на наступному тижні міністри закордонних справ і оборони з’їдуться до Брюсселя. Наразі перед альянсом стоїть актуальне питання: яким може бути позитивний вклад НАТО у зменшення ядерної загрози в контексті такого розвитку подій? Америці тут належить особлива роль, але на питання ядерної політики слід звернути увагу і в Європі, а союзники НАТО мають докласти всіх зусиль до спільної роботи над основними проблемами поширення ядерної зброї, враховуючи їх актуальність.
У цій ситуації, на нашу думку, розробка «Огляду побудови сил стримування і захисту» на виконання задачі, поставленої на Лісабонському саміті у 2010 році, дозволяє створити міцне підґрунтя для ядерної політики НАТО. Важливо те, що на основі документу можна буде розпочати новий процес побудови відносин з Росією та іншими державами, що мають ядерну зброю. Переговори з метою оптимального скорочення запасів ядерної зброї мають продовжуватися, почавшись з перемовин між США та Росією, аби заохотити і забезпечити приєднання до процесу інших країн, що мають таку зброю.
Читайте також: Іран та Ізраїль на порозі війни
На Чиказькому саміті НАТО має заявити про позицію, яка полягає в тому, що основоположне призначення ядерної зброї альянсу – стримувати використання ядерної зброї іншими країнами, а також планувати подальше згортання запасів тактичної ядерної зброї США у Європі. Завершення згортання ядерних програм США необхідно планувати на наступні п’ять років, а темп визначатиме ширший політичний і безпековий контекст між НАТО і Росією, що охоплюватиме, зокрема, і розгортання російських тактичних ядерних озброєнь поблизу кордонів НАТО.
Цього можна досягти, якщо забезпечити збереження НАТО як ядерного альянсу на весь час існування ядерної зброї та продовження масштабної американської політики ядерного стримування, тільки у безпечнішій формі, якій можна буде більше довіряти. Збереження натомість нинішньої ситуації з ядерним озброєнням в Європі може обійтися надто дорого і є неприйнятно ризикованим.
У Росії залишається великий запас тактичного ядерного озброєння – 2 тисячі одиниць – і чимало з них дислоковані в Європі. Крім того, Росія дуже зацікавлена у безпеці тактичного ядерного озброєння – свого та інших держав. У діалозі між США, НАТО і Росією наголошувалося на тому, що відповідальність, прозорість, скорочення і ліквідація ядерного озброєння мають бути вищими пріоритетами, що не залежать від формального узгодження.
Читайте також: Як Україна втратила ядерний потенціал
Безпеку і стабільність євроатлантичного регіону можна забезпечити лише співпрацею між ключовими державами. Вона може стати важливою віхою і потужним прикладом для всього світу. Співпраця має стати мантрою цього сторіччя на шляху до світу без ядерної зброї.
Для політичного і практичного прогресу в згортанні ядерного озброєння необхідна ширша дискусія з приводу євроатлантичної безпеки між НАТО і Росією. Співпраця з питань протиракетної оборони – це ще одна застаріла проблема, для вирішення якої Росія, США і НАТО можуть і мають співпрацювати, а не будувати окремі нескоординовані системи.
Неспроможність розробки спільного підходу до вирішення питання протиракетної оборони в Європі може слугувати ґрунтом для звинувачень у односторонності та підвищити ризик повернення до епохи протистояння з Росією, а врешті спричинити нову гонку озброєнь і напруження.
Ще один шлях до нової європейської безпеки, на який слід звернути увагу в Чикаго, полягає у поглибленні консультацій, спрямованих на досягнення домовленостей і порозуміння з Росією з низки питань, пов’язаних з євроатлантичною безпекою, зокрема, протиракетною обороною і традиційним та ядерним озброєнням.
Політичні та військові лідери в цьому діалозі в першу чергу мають звернути увагу на підвищення ефективності попередження і збільшення часу на прийняття рішень, аби жодна держава не боялася неочікуваної агресії з традиційним озброєнням чи необхідності стримувати таку агресію чи захищатися від неї, застосовуючи ядерну зброю. Прогресу, зокрема і у цих питаннях, можна досягти окремо. Головне, аби всі вони здобули належну увагу заради спільної мети. Тут необхідні дискусії між військовими лідерами, ініційовані політичними лідерами.
Інтереси США, Європи та Росії нині більш спільні, ніж будь-коли в новітній історії. Ми маємо скористатися цією історичною нагодою і діяти відповідно.
Про авторів: Гельмут Шмідт – колишній канцлер Німеччини. Сем Нанн – колишній голова Комітету Сенату США зі збройних сил)
© 2012 The New York Times