На будь-якій батарейці або техніці намальована позначка з перекресленим контейнером. Викидати у звичайний смітник такі відходи не можна, тому що вони містять шкідливі речовини. Але куди ж їх подіти? Це «питання на мільйон доларів» для кожної людини, яка не хоче своїми діями забруднювати природу.
ПОДАЙТЕ НА УТИЛІЗАЦІЮ
В Україні є великі проблеми з утилізацією небезпечних побутових відходів, тому що спеціально обладнаних пунктів прийому такого сміття від мешканців немає. У країні діють ліцензовані організації, які надають послуги юридичним особам із прийому, зберігання й утилізації небезпечних відходів. Деякі з них, як-от ТОВ «Демікон», компанія з утилізації люмінесцентних ламп, мають приймати їх не лише від підприємств, а й від населення у разі доставки. Принаймні так стверджує Головне управління комунального господарства КМДА. Однак експеримент Тижня продемонстрував, що така послуга для звичайних людей існує радше на папері. Так, у «Деміконі» нам пояснили, що зараз ТОВ не функціонує, бо переоформлює ліцензію. Взяти лампи відмовилися: «З фізичними особами не працюємо. Ми приватна фірма – не можемо вам видати ніякого документа, щоб забрати у вас лампи».
У київській фірмі «Екологічна лабораторія» за адресою Бориспільська, 9, приймають батарейки від підприємств по 1,10–1,30 грн за кожну. Від людей – удвічі дешевше. Проте їх тут не переробляють. Раніше звозили на спецполігон під Кременчуком, а тепер, коли його закрили, складують на території і чекають вирішення проблеми.
На державному підприємстві «Національний центр поводження з небезпечними відходами» нам також відмовили: «На жаль, з вами як фізичною особою ми не можемо укласти договір, тому що у вас немає лімітів на утилізацію. Ми підписуємо угоди з ЖЕКами, які, за законодавством, зобов’язані централізовано здійснювати збір і зберігання такого сміття».
Диспетчер одного зі столичних ЖЕКів сказала, що спеціальних контейнерів у них немає і запропонувала… вивезти лампи кудись за місто: «Бачила по телевізору, що є така проблема, але порадити вам нічого не можу. З такими питаннями до нас ще ніхто не звертався».
В офісі підприємства, яке виготовляє люмінесцентні лампи, нас запевнили, що для утилізації їх можна віддати продавцям у торговій точці. «Ми не займаємося утилізацією. Ви можете обміняти їх по гарантії», – відрізала Тетяна з відділу електротехніки однієї з мереж супермаркетів. Згодом у розмову втрутився її колега Євген: «Ми заберемо лампу, якщо ви не хочете її викидати. Але в законодавстві зазначено, що місцеві органи самоуправління мають виділяти місця для їх збору. Тобто можемо взяти, а можемо й не брати. Деякі люди приносять, ми складаємо у великий контейнер. Замовляється спеціальна організація, яка приїжджає і забирає ці лампи. У кожному місті місцеві органи влади мали створити спеціальні пункти прийому. Але нічого цього немає».
ХТО КРАЙНІЙ?
Важко сказати, на якому з цих етапів людина махне на екологію рукою і викине лампу або мобільний на звалище. Дивує те, що чиновники не вбачають у цьому загрози, наче живуть на іншій планеті, ґрунт і воду якої такі дії не забруднять.
Дорогою на інтерв’ю в Департаменті екологічної безпеки Міністерства екології та природних ресурсів України обмінююся репліками з одним із чиновників: «А куди ви особисто викидаєте батарейки?» «У смітник, куди ж іще?» – не задумуючись відповідає держслужбовець.
«Це не завдання міністерства – ставити контейнер під кожен будинок, – вважає заступник директора Департаменту екологічної безпеки Мінприроди Олександр Посмітний. – Цим зобов’язані займатися місцеві органи влади. До того ж, переробивши здану населенням техніку, вони можуть непогано заробити». За даними Головного управління комунального господарства столиці, у місті затверджено програму поводження з відходами до 2015 року, згідно з якою КП «Київкомунсервіс» зобов’язане запровадити роздільне збирання небезпечних відходів. Але якщо така можливість з’явиться лише у Києві, а не по всій Україні, то викинута батарейка буде не чим іншим, як краплею в морі.
ЗОБОВ’ЯЖІТЬ ПРОДАВЦІВ…
Нещодавно одна з мереж заправок оголосила про намір збирати у своїх філіях відпрацьовані батарейки. Проте реалізувати ініціативу не вдалося. «Ми шукали в Україні будь-яке підприємство, яке погодилося б узяти їх на утилізацію, – повідомили в офісі організації. – Одного разу нам навіть здалося, що знайшли такого підрядчика. Але потім з’ясувалося, що він бере просто на зберігання. Грубо кажучи, смітник, який називається науковим ім’ям і скидає їх у себе на території».
Приймати на утилізацію електронну техніку зголосилася також розповсюджена мережа супермаркетів електроніки, щоправда, у межах рекламної кампанії і за умови, що в обмін на здану техніку ви придбаєте зі знижкою нову. Ініціатива похвальна, хоча й дещо абсурдна. Бо, за європейською практикою, саме продавці електроніки мають забирати її назад, а виробники – подбати про утилізацію. Зазирнемо, приміром, до інструкції пральної машини. Перекреслений контейнер і помітка: Директива ЄС про утилізацію електричного й електронного устаткування передбачає безкоштовний прийом та утилізацію старих приладів на території ЄС. Про країни з-поза ЄС – жодного слова.
…І ВИМАГАЙТЕ КОНТЕЙНЕР
В об’єднаній Європі використані батарейки, вже не кажучи про пластикові пляшки, зобов’язані приймати у пунктах продажу, а в супермаркетах та інших публічних місцях їх можна кидати у спеціальні ємності. Зовсім недавно в Берліні поряд із наявними трьома контейнерами, до яких потрапляє сортоване сміття, з’явилися ще й помаранчеві – для небезпечного, зокрема електронного. В Україні запровадити таку систему теж можна. Однак поки що навіть приватні ініціативи наштовхуються на хаотичність, складність процедури або й неможливість утилізації. І головне – з цього процесу фактично виключені звичайні громадяни, які навіть за бажання й наявності грошей не можуть здати небезпечні відходи.
Тож передусім потрібно налагодити проміжні ланки між людиною, у фотоапараті котрої сіла батарейка, і підприємством, яке має її утилізувати. Для цього варто було би спростити ліцензування згаданих підприємств, зобов’язати виробників приймати продукцію на утилізацію та створити пункти прийому небезпечних побутових відходів у населених пунктах. Допомогти державі виконати свій обов’язок можуть і самі громадяни – періодичними, впертими та настирливими зверненнями до місцевих органів влади.
ЧОМУ ЦЕ ШКІДЛИВО?
Батарейки залежно від їхнього типу містять важкі метали та небезпечні елементи (цинк, марганець, кадмій, нікель, свинець, кислоти, луги). Потрапляючи в навколишнє середовище, одна пальчикова батарейка забруднює 20 м? ґрунту або 400 л води.
Люмінесцентні та енергозберігаючі лампи насичені отруйними парами ртуті. В одній лампі – від 20 до 100 мг цього металу.
Комп’ютери та інші електроприлади містять шкідливі елементи, такі як свинець, цинк, ртуть тощо. Окремої утилізації потребують акумулятори в мобільних телефонах і ноутбуках.
ОФІЦІЙНО
Олександр Посмітний, заступник директора Департаменту екологічної безпеки Мінприроди:
В електронному обладнанні є і цінні та кольорові метали, і небезпечні речовини, тому його утилізацією займаються на основі трьох ліцензій: від Мінфіну, Мінпромполітики та Мінприроди. Є махінатори, які, маючи дозвіл Мінфіну, укладають договори, наприклад, з Міносвіти на утилізацію комп’ютерів, вибирають звідти те, що їм потрібно, а решту викидають на смітник.
Зараз міністерство розробляє технологічний регламент із поводження з відходами електронного обладнання, тобто порядок утилізації такого обладнання за роздільним принципом: кожен елемент має відповідно перероблятися.
Ми вносимо зміни до законодавства, згідно з якими супермаркети будуть зобов’язані приймати від населення стару побутову техніку, накопичувати її і передавати утилізаторам, які отримують у нас ліцензію і мають необхідні потужності для подрібнення та переробки.
Нехай імпортери, які завозять на територію України, приміром, енергозберігаючі лампи, заплатять вітчизняним підприємствам за утилізацію тих, які ще не згоріли. Й останні тоді відзвітують перед державою про виконану роботу. А вже їхнє завдання – приймати ці лампи в населення. Є ліцензіати, які здійснюють збір батарейок. Але, звісно, по одній ніхто не збиратиме. Їх вивозять із магазинів, наприклад, ті, у яких вийшов термін придатності. На сьогодні цієї системи (прийому та утилізації батарейок від населення. – Авт.) немає. Згадані технології дуже дорогі, тому вкладати кошти у відповідне обладнання підприємці бояться. Наприклад, вони витратять гроші, а люди як викидали все це на полігони, так і викидатимуть.