У Київ пан Такада приїхав на відкриття власної виставки живопису «NỐ»у центр сучасного мистецтва М17, де виставлено 16 картин і 19 акварелей. Як зазначив митець, показ цих робіт для нього своєрідне випробування, оскільки створювати одяг звичніше. Хоча майстер повторює свій шлях у велику моду: колись кар’єра молодого дизайнера почалася з колекції, де елементи традиційного японського одягу були головною «фішкою». А зараз – ті ж кімоно, однак на полотнах і папері. Пан Такада каже, що почасти це вплив колишньої роботи. Окрім можливості роздивитися візерунки на тканині, глядачам пропонується і філософське обґрунтування творів.
Вони присвячені елітарному театру Но, що виник у Японії в XVIст. і до цього часу продовжує своє існування. У порівнянні з простішим для глядача театром Кабукі, що формувався на основі народних танців і пісень, Но був поширений серед аристократії. Характерною його рисою є маски – актори використовують їх, щоб передати певний образ. П’єси у супроводі хора і оркестру проходять на невеликій сцені. Обовязковим є зображення зеленої сосни (символу поєднання небесного і земного світів) на задньому плані. Витонченість стилю, дивні і лаконічні жести акторів, тонкі натяки та ціла система прихованих змістів – все це робить театр Но складним для сприйняття європейців.
Художник малює себе як актора цього театру, у різних образах. Навіть у жіночому – як принцесу, що насправді є дияволом. На це натякає маска, яку вона тримає в руках. Одяг на картинах традиційний, а от вибір себе як моделі для зображення – ні. Жанр автопортрету дуже непиповий для японців. Як зізнається пан Такада: «це важкий діалог із собою, неначе виставляєш себе на показ». У роботах, окрім впливу минулого Японії, досить сильно відчувається і власне минуле модельєра. На перший погляд, ряд фігур, що відрізняються подекуди лише декором кімоно та положенням маски, нагадують виставку ескізів до колекції одягу. Про це каже сам художник – «Мої перші картини створювалися під впливом моди та колористики тканин».
Деякі картини – портрети дівчини модельної зовнішності. Ось тут відчувається «присмак» Маттіса, якого майстер згадував серед тих, чиї твори надихають. Виразна декоративність та чіткість ліній, сміливі кольорові поєднання, яскравість фарб – від традиційного японського живопису ці полотна вже дуже далекі.
Можливо, треба все ж таки бути японцем або втаємниченим у мову сценічних знаків Но, щоб оцінити роботи як твір мистецтва. Однак картини безумовно цікаві як штрих до портрету непересічної особистості – засновника всесвітньо відомого бренду.
Хоча, здається, митцю набридло відповідати на питання про події у Будинку Кензо і хотілося презентувати себе як живописця. Таке враження залишилось від тактовного натяку перед пресс-конференцією та лаконічних реплік модельєра з приводу моди.
А от про картини, театр Но і своє ставлення до сучасних технологій японський гість розповідав охоче. Він зазначив, що у його житті технології займають незначне місце, однак слідкувати за новинками все ж таки вважає за потрібне. І підтвердив ці слова, поставивши свій підпис на листівці за допомогою мобільного пристою. Є у модельєра і власна сторінка у Facebook. Однак, як зазначає пан Такада, «це досить важко, бо треба відповідати на безліч листів».
Виставка вже була показана у Парижі, Мюнхені, Буєнос-Айресі та Москві. Зараз – черга Києва.