Про цей день вже писано-переписано і вдаватися в якісь особливі рефлексії, мабуть немає сенсу. Висловлювались всі кому не лінь. Дехто навіть забагато. Але нажаль, жодних тверезих висновків, принаймні в середовищі причетних, зроблено не було і схоже не планується. Маніпуляції продовжуються. Пошуки крайніх, також. Судячи з останніх судових рішень щодо призначених винними, влада продовжує йти заданим ще в день трагедії курсом і шукати цапів відбувайлів всюди де лишень можна. В Києві, Харкові, можливо завтра знайдуть десь в Закарпатті чи Одесі. Натомість можливість визнання власних помилок не розглядається апріорі.
А втім, є мабуть сенс все-таки піднятися над усіма цими подіями і змінити тон розмови. Принаймні, саме цього вимагає здоровий глузд і майбутнє нашої спільної батьківщини. Якщо це майбутнє, звісно, когось ще цікавить.
Що трапилося 31 серпня в центрі Києва, всі чудово знають. Кожен дивиться на це під своїм кутом і в кожного своя правда. В залежності від кон’юнктури, доступу до інформації, розуму і т.д. Справа не в цьому. Найважливіше у всій цій історії це перелом, який трапився в суспільстві і країні, новий розлом між владою і народом між активістами і правоохоронцями, це кров яка проллялась поміж своїми. Можливо умовно своїми, але таки своїми. Тиждень вже писав про це відразу по гарячих слідах. Кров роз’єднала і запустила руйнівні процеси яких всі остерігались, але які все ж таки трапились.
Коли стається щось схоже, якийсь перегин палки, не важливо чи в родині під час сварки, чи в суспільстві, конфліктуючі сторони мали б зупинитися і знизити градус. Принаймні, спробувати це зробити. Сісти, помовчати, розібратися. Зазвичай, такі ситуації для людей мислячих і розумних, мали б відігравати ефект льодяного душу і витвереження. Стоп! Забагато! Ми кудись не туди рухаємося!
Що ми спостерігаємо в даному випадку? Повну протилежність. Жодних гальм, жодних «стоп», лише ще більше розгойдування. Влада знову і знову розповідає про недопустимість дестабілізувати ситуацію в країні, бо це на руку ворогові, а сама продовжує це робити. Тягає по судах добровольців, штампує за дрібні провини кримінальні справи, садить під арешт без особливих підстав і мало того навіть сама влаштовує провокації проти людей, які гіпотетично можуть на них повестися. Так, все це, можливо і можна було б вписати в необхідність дотримуватись законності і наведення порядку. Тільки є один серйозний аргумент, який не дозволяє вірити такій владі, а саме вибірковість в дотриманні закону. Навіть, коли всі ці люди, які були героями на війні і потім вчинили злочин, справді повинні сидіти в тюрмі, то вони повинні бути лише другими у черзі, але аж ніяк не першими. Першими повинні бути всі ті, хто довів країну до цієї війни, хто пролив першу кров на Майдані, хто грабував десятиліттями країну, хто довів громадян до жебрацтва. Нажаль, ніхто не був покараний і ніхто з цих перевертнів, злодіїв і бандитів не поніс покарання. Комусь дали втекти а комусь навіть дозволили сховатись за депутатський мандат. Мало того, багато з них продовжують втручатися в державні справи, каламутити воду і реально впливати на події. Не будемо тицяти пальцями, але навіть в переговорний процес з ворогом, залучені ті, хто мав би щонайменше бути видвореним з країни, не кажучи вже загриміти на довічне. І це брехня що немає законних підстав і можливостей аби всіх їх пересадити, а награбоване повернути народові. Є! Навіть в тому правовому полі яке існує, не кажучи про можливість змінити законодавство або доповнити. Немає доброї волі це зробити і крапка.
Чим закінчиться вся ця ситуація навіть не треба вигадувати. Перегорніть кілька сторінок з книги життя і проаналізуйте, що довело країну до останнього кривавого майдану. Брехня, глухота і тупість влади. Тепер помножте все це на ті півтора роки досвіду які здобула Нація в стані війни і можна навіть не сумніватися, що результат вийде набагато несподіванішим і страшнішим. Якщо вже на даному етапі кількість переслідуваних патріотів суттєво перевищує кількість колишніх злочинців, проти яких хоч сяк так висунуто звинувачення, можна не сумніватися, що маємо справу з реваншем поваленого режиму якому вдалося домовитись, купити чи залякати нинішніх можновладців і змусити їх відмовитись від справжнього оновлення країни. Чи хотіли вони його, це вже інше питання, але слова з пісні не викинеш, «жити по-новому» значить по-новому, пане президент. І не треба всі діри закривати війною, агресором і злими воріженьками. З такими друзями олігархами і чиновниками-злодіями і ворогів не треба. Люди які жертвували найдорожчим за своє майбутнє вам не повірять і власне не вірять. Для них війна закінчиться лише тоді, коли вони здобудуть перемогу, або загинуть, а не тоді, коли ви їм розкажете, що треба сидіти тихо бо ворог не спить. Вони знають що робити з ворогами краще за вас. Встигли навчитись. І коли ворог опиняється в них перед очима, байдуже де, на лінії вогню, чи в них вдома, вони не перебирають в словах, вони частіше всього мовчки відправляють його до праотців.
Читайте також: За червоною лінією
До чого все це? А до того, що суспільство вже переросло весь цей цирк в якому звикла жити і непогано почуватися так звана правляча еліта. Ті хто був там, в цирку не сміються. І їм глибоко начхати, що думає з цього приводу якийсь клоун з депутатським значком на шустерлайф. Їм навіть байдуже, що думає з цього приводу, кримінальний кодекс і слідчий чи прокурор Петренко, Сидоренко, чи якийсь ще. Це нажаль є наша реальність, хочеться її бачити комусь чи ні. Правила змінились, країна перейшла на зовсім інший етап і навіть 31 серпня це вже нова сторінка її життя.
В ідеалі, країна нині б мусіла сісти за стіл переговорів, сама з собою. Влада, чиновники, священики, громадські активісти, добровольці, і ті кого звично називають сумлінням нації – її мудрі старійшини. Сісти і домовитись, як жити далі. Обумовити правила гри, може вибачитись, може простити одне одному, може когось покарати. І з цього моменту, щоб там не було, дотримуватись цих правил залізно. Не на життя, а на смерть. А хто проти, хай котиться геть, хто переступає, хай сідає і сидить. Байдуже хто це прем’єр, начальник ЖЕКу чи торгаш на базарі. Це в ідеалі. На жаль, таке диво малоймовірне. Для багатьох краще повіситися ніж визнати свою провину, або просто змінити звичний спосіб життя. Високі моральні чесноти це давно забутий анахронізм від якого в нас залишилось нині хіба тінь, так щоб не було вже геть огидно жити. Але є ще один спосіб і на щастя він далекий від ідеалу проте може допомогти розв’язати кризу яка існує і яка лише розростається та загрожує майбутньому нашої спільної батьківщини.
31 серпня. Цей день може стати або початком відліку чогось дуже страшного в нашій історії, або нового повороту в житті нації. Все залежить які висновки будуть зроблені і як цей гордіїв вузол буде розв’язано. Вирішити цю проблему звичним чином видається нині не можливо і причин тут вельми багато щоб їх перелічувати. Як мінімум причетна і зацікавлена сторона не може об’єктивно розслідувати і дослідити всі обставини справи.
Читайте також: Мир з елементами смерті
Але справа занадто важлива щоб її заговорити, щоб нею маніпулювати і в ній врешті загрузнути. Від її вирішення може багато чого залежати і тому зробити це треба максимально не упереджено. Ані МВС, ані генпрокуратура, ані мабуть СБУ не повинні займатися нею. В особливих обставинах треба вдатися до особливих способів вирішення проблеми і мабуть найкращим виходом було б створення якогось спеціально слідчого органу, хай навіть одноразового, в якого б ввійшли справжні професіонали, але ще крім того чесні і незаангажовані, можливо частково й іноземці. Такі люди безумовно є. Є добрі юристи, добрі адвокати, добрі слідчі. Хай для такого екшену і доведеться прийняти якийсь указ, закон чи навіть зміни в Конституцію, але ситуація справді вимагає приблизно такого нестандартного підходу, бо інакше ми зайдемо в ще глибший глухий кут ніж є нині і закінчиться все це, ще більшою кров’ю. Можливо, цей орган міг би працювати впродовж всього періоду реформування силових структур, поки відбуваються всі ці перетрубації. Можливо, мав би займатися виключно гучними справами. В будь якому випадку на карту поставлено дуже багато щоб цим нехтувати. Як мінімум долі людей і як максимум доля країни.
Наразі, все залежить від діючої влади. Чи погодиться вона піти на такий, або схожий крок, чи переступить через своє височайше «я», чи не забракне їй доброї волі, якої їй так бракує останнім часом скрізь і всюди. В її бажання жити по-новому наразі не дуже віриться. Вона зробила все можливе і неможливе для цього. Але влада – це наймит суспільства, а не тиран, принаймні за це найкращі з поміж нас загинули півтора роки тому на Інститутській і Грушевського, і якщо вона бодай не спробує зробити крок в своє виправдання її просто знову зметуть і робитимуть це доти, доки буде необхідно. І кров вже не матиме жодного значення. До неї, на жаль, звикають…