Закарпаття, як істинно українська територія, хоч і сховане за хребтами гір, прагне і в святі не відставати від «континентальної» частини. Але додає традиційним розвагам місцевого колориту. Миколая тут можуть назвати Міклошем, на Різдво ходять з Бетлегемом, а на Меланки – замість того, аби спільно з рештою країни пити святкове шампанське та всесезонну оковиту – закарпатці дістають діжки з вином і навіть влаштовують відповідні фестивалі.
Аби дослідити це явище, ми вирушили на либонь найвідоміший у країні фестиваль вина, що проходить в Мукачевому на Старий Новий рік, саме тоді, коли за старовинним звичаєм дозволяється відкрити перші діжки доброго встояного трунку.
Хурделиця зникла у променях ранкового сонця. У вікнах з’явилися засніжені свалявські схили. Хвилин за 40 потяг добіг Мукачевого і, звільнившись від доброї половини пасажирів, почав тікати далі на захід. Коли натовп поволі зник у автівках, автобусах і бічних вулицях, ми пішли за людьми із порожніми каністрами – і дійсно вийшли на вулицю Миру, що на кілька днів стає ареною неповторного дійства.
За королівським правом
Фестиваль було засновано 12 років тому як продовження давніх традицій виноробства, поширених на Закарпатті й особливо на теренах сучасного Мукачівського району – одного з «найсонячніших» районів області. Вино потрібно не тільки любити і вміти його виготовляти, але й вдало продавати, та як зараз кажуть «промотувати». Тому вибір Мукачевого є найорганічнішим, адже місто завжди славилося своїм хистом збирати великі ярмарки і найкращих гендлярів звідусіль, отримавши королівське право скріплювати угоди з продажу вина та лози ще в далекому 1376 році.
Головну ідею фестивалю важко описати інакше, аніж сакральне In vino veritas.. Приватний винороб, який виготовляє тону-другу вина щороку, запропонує скуштувати налитого сонцем напою від щирого серця, без жодного бюджету і потаємного зиску. Чим безбожно користуються фахівці з утилізації пустих пляшок та решта екологічно свідомої інтелігенції. Власне «Червене вино» – це не тільки дегустації, що плавно переходять у масове споживання, але й вертеп, цигани, самодіяльні співи, народні гуляння і конкурси вшанування найкращих виноробів, які отримують не тільки заламіновані папірці, але й такі потрібні в господарстві подарунки як то вівці, свині, борошно або дубові діжки.
Червоно-біла географія
До честі організаторів фестиваль не обмежується виключно мукачівськими виноробами. На «Червене вино» запрошують гостей із Іршавського, Берегівського, Виноградівського[156] районів позаяк у двох останніх містах проводяться власні фестивалі, а береговці навіть назвали свій фест доволі контраверсійно, на честь білого вина – і навіть заснували власний винний орден. До речі, хоч мукачівський фестиваль і зветься «червеним», в арсеналі виноробів-учасників повно чудових «білих» сортів: трамінеру, рислінгу, неповторної леанки та різноманітних мускатів. Мускати є і в «рожевій» сортовій гамі, але домінують таки червоні сорти, переважно так звані ізабельні, з характерним ароматом і густим червоним кольором.
Останнім часом закарпатські винороби намагаються вирощувати більше «розкручених» сортів, як то каберне-совіньйон та мерло і грузинського «витязя» – сорт сапераві, адже смаки вітчизняних споживачів потроху глобалізуються.
Вже згадана ізабелла є основою багатьох «фестивальних» вин. Особливо добре, як на січневу температуру, йде гарячі нопої, які розливають із термосів, чайників і навіть великих вухатих каструль, нагрітих на місці переважно газом. Часом зустрічаються доволі закручені рецепти, де окрім вина і меду можна знайти різноманітні прянощі, трави і навіть горішки. Мед виступає на «Червеному вині» і як самостійна одиниця. Кажуть, пасічників щороку на фестивалі тільки більшає. А яке вино без гарного сиру?
Найвідоміший на Закарпатті селиський сир названо за місцем виробництва – Нижнє Селище неподалік Хусту. Він потребує окремого фестивалю або гімну. Черга до ятки з селиським чи не найдовша. Сири виробляються за швейцарською технологією і, на відміну від супермаркетних аналогів, мають «дорослий» смак, адже дозрівають у підвалах, не поспішаючи потрапити на полиці магазинів. А ще під вино гарно йдуть смачні ковбаси і шинка, підсмажені прямісінько на багаті біля діжок з вином.
Тактика
Але дегустація та наїдки – це тільки частина дійства, верхівка гастрономічного айсберга. За дегустацією – поповнення запасів, адже добре вино постоїть і до нового врожаю. Якщо, звісно, не вжити його раніше.
Спочатку ви йдете довгим рядом із діжками, діжечками, пляшками, термосами та іншим посудом, що ховає різноманітні вина. Спочатку спиняєтеся біля кожного винороба, щоб вшанувати його натхнену працю, а зробити це можна тільки скуштувавши його продукцію. Не менше двох-трьох сортів! А оскільки сортів на Закарпатті багато, то, пройшовши не більше десятка ґазд, ви приймаєте рішення змінити тактику. І зупинятися тільки біля невеличких діжок: в таких ємностях частіше зберігають авторські вина…
Але пройшовши половину експонентів, ви таки розумієте, що авторського вина на Закарпатті також дуже багато. Ноги притупцюють, у голові співи, йти далі не дуже хочеться. Що ж, час присісти на лаву, якщо пощастить знайти вільну, або за столик з наїдками, бо після продегустованих на свіжому повітрі вин апетит розігрується недитячий.
Потім відкривається друге дихання. Якщо ж ні, краще зачекати і з’їсти ще одну соковиту мукачівську ковбаску. Друга частина шляху долається фрагментарно, шеренги діжок схожі на редути супротивника… Потім – найважче: згадати, вино яких виноробів видалося найсмачнішим і віднайти їх серед моря діжок і бутлів.
І знову проблема: де взяти ще б з чотири руки, аби втримати придбані бутлі та кілька діжечок? Але, мукачівці знають вихід із ситуації. Перепоясавшись тайстрами (полотняна торба), з наплічниками на спинах, деякі навіть з малими дітьми приїжджають на фестиваль, буцімто немає на кого лишити… А дивишся – причеплять до коляски цілу батарею і задоволено повертаються додому. [157]
НОТАТКИ ТУРИСТА
Як дістатися
Потягом. Через Мукачеве проходить магістральна гілка Львів – Чоп. Нею курсують потяги, що з’єднують Ужгород з рештою країни та переважна кількість потягів, які прямують у країни ЄС.
Вартість квитків із Києва: 95–112 грн (купе), 66–76 грн (плацкарта).
У дорозі – 12–15 годин.
Авто. Траса (М-06). Відстань від Києва – 775 км.
Літаком до Ужгорода. Рейси з Києва виконуються 4 рази на добу. Тривалість польоту 1 год. 50 хв. – 2 год. Вартість 570–650 грн в один бік. Відстань від Ужгорода до Мукачевого – 40 км.
Де жити
Вартість номеру в 3-зірковому готелі у Мукачевому – 180–350 грн за добу.
ВАРТО ВІДВІДАТИ
.jpg)
Палац «Білий дім» (ХVII ст.) – резиденція трансильванських князів Ракоці та австрійських графів Шенборнів. Оригінальна споруда у стилі бароко. Центр міста.
Замок Паланок. Розташований на горі вулканічного походження висотою 68 м. Один із найбільших, найстаріших і добре збережених замків на теренах нашої держави. Заснований не пізніше ХІ ст.
Замок Шенборнів у с. Чинадієво побудований наприкінці ХІХ ст. Споруда має 12 веж та 365 вікон за чисельністю днів у році, у парку висаджені рідкісні рослини. Знаходиться за Підгорянами.
Каплиця Св. Мартина (ХІV ст.). Одна з найяскравіших та найстаріших пам’яток готичної доби в Україні. Збудована у ХІV ст. як алтарна частина старого готичного храму, знесеного у 1904 році. Розташована в центрі міста.
.jpg)
Палац «Білий дім» (ХVII ст.) – резиденція трансильванських князів Ракоці та австрійських графів Шенборнів. Оригінальна споруда у стилі бароко. Центр міста.
Замок Шенборнів у с. Чинадієво побудований наприкінці ХІХ ст. Споруда має 12 веж та 365 вікон за чисельністю днів у році, у парку висаджені рідкісні рослини. Знаходиться за Підгорянами..jpg)