28 січня 2024 року на 86-му році відійшов у кращий світ доктор мистецтвознавства, доктор богословських наук, доктор філософії, професор Дмитро Власович Степовик.
Дмитро Степовик. Фото: Пресслужба Київської патріархії УПЦ
«Я не старий, я давній», – так жартома висловився про себе Дмитро Власович у коментарі до однієї з доповідей на конференції «Михайло Бойчук: візія й місія», що відбувалася в Київській державній академії декоративно-прикладного мистецтва й дизайну імені Михайла Бойчука наприкінці жовтня 2023 року. Саме тоді автор цих рядків бачив Дмитра Власовича востаннє. Активний і жвавий професор Степовик після свого виступу зацікавлено слухав виступи колег, які брали активну участь в обговоренні ледь не кожної доповіді, що надавало науковій конференції справжнього життя, динамічного фахового дискурсу. Нотуючи найцікавіше до записника, Дмитро Власович цікавився у чергового доповідача: «А який тираж вашої книги?»
Так само й на інших конференціях і презентаціях, зокрема в Музеї книги та друкарства України, постійним відвідувачем якого він був, Дмитро Власович, висловлювався фахово й тактовно, розповідав надзвичайно цікаві факти, як зі своїх наукових розвідок, так і з власного життя. І неодмінно дарував Музею свою нову книгу, а було їх видано в нього вже понад сорок. Нова книга, присвячена творчості скульптора Михайла Черешньовського, вийшла друком на початку 2024 року. Але більшість праць Дмитра Власовича були присвячені мистецтву давньому – українському мистецтву!
Першими серйозними виданнями Дмитра Власовича були надруковані у 1975 році такі книги: «Олександр Тарасевич» як підсумок кількарічної дисертаційної праці та «Українсько-болгарські мистецькі зв’язки» – це на той час був початок нової розлогої теми, над якою Дмитро Власович працював кілька наступних років. Не полишивши свою аспірантську тему, пов’язану з українською гравюрою, дослідник через українсько-болгарські мистецькі зв’язки занурювався у фактично заборонену в СРСР галузь – іконопис. Ці дві теми лишилися з Дмитром Власовичем на все життя.
Обкладинки книг Дмитра Степовика «Олександр Тарасевич» – підсумок кількарічної дисертаційної праці та «Українсько-болгарські мистецькі зв’язки» 1975 р. Фото автора
Темою української гравюри Дмитро Степовик, тоді студент факультету журналістики Київського державного університету ім. Тараса Шевченка, почав цікавитися ще під час навчання у 1955-1960 рр. Згодом, під час роботи в газеті «Молодь України» (1960-1967 рр.), з’явилися й перші мистецтвознавчі статті молодого дослідника. Саме тоді, під час журналістської роботи, Дмитро Власович вирішує ґрунтовно зайнятися дослідженням українського мистецтва і в 1967 році вступає до аспірантури Інституту мистецтвознавства, фольклористики й етнології імені Максима Рильського Національної академії наук України з твердим наміром досліджувати українську гравюру. Важливість цього рішення годі переоцінити, адже з 1930-их років дослідженням української гравюри майже ніхто не займався: праці Павла Попова 1920-их роках уже були призабуті, а дослідження Володимира Січинського, який жив і працював у США, були в СРСР під забороною. Це призвело до того, що у 1960-их роках майстрів української гравюри вважали польськими, литовськими, білоруськими, але ніяк не українськими художниками. Кандидатська дисертація Дмитра Степовика «Творчість Олександра Антонія Тарасевича» актуалізувала славетного гравера, який більшу частину свого життя провів у Києві, саме як українського майстра.
Дмитро Степовик серед колег із відділу образотворчого мистецтва ІМФЕ імені Рильського. 1981 р. Фото Л. О. Лисенко, надано М. Р. Селівачовим
Пізніше Дмитро Власович і далі досліджував українську гравюру: крім численних журнальних публікацій, виходять друком книги: «Українська графіка 16-18 ст.» (1982), «Леонтій Тарасевич і українське мистецтво бароко» (1986), «Іван Щирський» (1988), «Київська Біблія XVІІ ст.» (2001). Ці праці в доповненому й удосконаленому вигляді побачили світ в авторському збірнику «Українська гравюра бароко», який з часу свого першого видання у 2013 році витримав уже кілька перевидань.
Найбільше дослідника цікавили давні часи, але звертався Дмитро Власович і до творчості наших сучасників, зокрема українських графіків Якова Гніздовського й Василя Лопати, скульпторів Михайла Черешньовського, Михайло Паращука, Лео Мола. Як бачимо, більшість зі згаданих художників діаспоряни, і саме Дмитро Степовик був одним із тих мистецтвознавців, що відкривали українцям в 1990-их імена їхніх славетних земляків, які з різних причин полишили Батьківщину й у підрадянській Україні були під забороною.
Друга велика тема, якою займався професор Степовик, – це сакральне мистецтво, українська ікона, а ширше – громадська діяльність на ниві відродження українського православ’я. Після отримання на початку 1990-их років в Українському вільному університеті в Мюнхені звань доктора філософії й доктора мистецтвознавства його громадська діяльність стає системною, а з постанням Київського патріархату Дмитро Власович усі свої сили спрямовує на зміцнення українського православ’я, відродження традицій українського сакрального мистецтва.
Книги Дмитра Степовика. Фото автора
Дмитро Степовик працював у численних комісіях, викладав у Київській духовній академії КП УПЦ, виступав на телебаченні й радіо, зокрема коментував трансляції головних богослужінь, а також разом із Патріархом Філаретом вів християнсько-просвітницькі передачі на «Українському радіо» і, звісно ж, друкував книги. Основні праці Дмитра Власовича, присвячені українській іконі, були видані впродовж 2000-их років. Це насамперед змістовні, ґрунтовні, багатоілюстровані фоліанти: «Сучасна українська ікона» (2005), «Історія української ікони Х-ХХ століть (2008), «Мистецтво ікони: Рим, Візантія, Україна» (2008). Маючи глибокі богословські знання й володіючи мистецтвознавчим інструментарієм, Дмитро Власович, подавав надзвичайно цінну інформацію, супроводжуючи її не лише репродукціями творів мистецтва, а й прорисами й схемами.
Дмитро Степовик в США. 1991 р. Фото з книги «Яків Гніздовський. Життя і творчість» (2003)
Наостанок варто згадати про ще одну особливість Дмитра Степовика – писати цікаві спогади. Ті часи, події, у яких жив дослідник, ті люди з якими спілкувався Дмитро Власович, є надзвичайно цінним джерелом інформації про мистецьке й релігійне життя України, останніх десятиліть. Професор Степовик встиг видати дві книги із запланованих: «Я – в Україні. Україна – в мені», у яких розповідає про своє становлення як дослідника і працю в Україні, а також книгу «Європа очима українця», в якій ідеться про подорожі європейськими країнами. Третя книга спогадів «Америка очима українця» зараз у друкарні й має вийти за кілька днів.