Навіть з інтернету старанно вимазуються згадки про ту визначну роль, яку відіграв князь Дмитро у справі становлення козацького ладу на Дону. Ще 2010 року з російської Вікіпедії, зі статті, присвяченій Байді, можна було докладно дізнатися, як примхлива доля пов’язала Дмитра Вишневецького з козацьким Доном.
Нині від того докладного опису залишилися лише куці уривки, які не дають російськомовному читачеві можливості довідатися, як і з чого насправді постало донське козацтво. І це попри те, що про роль Дмитра Вишневецького в організації Донського війська, писали свого часу найавторитетніші історики, як українські (Маркевич, Яворницький), так і російські (Татіщев, Карамзін). Але вшанування українців як одних із творців Російської держави суперечить планам її сучасних керівників, яке насаджують в російському суспільстві зерна неправди щодо України та її героїв. Тому спробуємо тепер відновити справедливість стосовно князя Вишневецького та його Донського походу.
Читайте також: Українська Донщина та далі на схід
Як відомо, православний шляхтич Дмитро Вишневецький народився 1517 року у родинному маєтку Вишнівці на Волині (тепер Збаразький район Тернопільської області).
Поступивши на службу Литовсько-Польській державі, до складу якої входила тоді Україна, князя Дмитра 1551 року король Сигізмунд призначив старостою Черкаським та Канівським, порубіжних українських фортець на шляху до турецьких володінь та Криму. Усією душею переймаючись справою захисту українських земель від ворожих набігів, Вишневецький вирішує опанувати Степом, створивши за дніпровими порогами військову базу, з якої можна було б стежити за пересуваннями ворогів у їхньому русі на Україну, і разом з тим, наносити превентивні удари по Криму та турецьким фортецям в Північному Причорномор’ї. Брати участь у бойових діях в умовах Степу могли лише люди відчайдушні, такі, що звикли до кочового життя, та розумілися на різних хитрощах своїх ворогів. Такими людьми були українські дніпровські козаки, яких князь Вишневецький зорганізував навколо цієї воєнної бази, яку він створив на острові Хортиця. Таким був початок Запорізької Січі.
Але литовсько-польському урядові не дуже сподобалася ця активна політика, яку провадив князь Вишневецький щодо Туреччини та Криму. Блискучі походи запорізьких козаків проти Кримського ханства змусили короля Сигізмунда боягузливо виправдовуватися перед ханом, що це нібито козаки зробили без згоди поляків. Сварки з королем призвели до того, що Вишневецький з козаками відмовився від королівської служби та 1558-го відправився до Москви на запрошення першого російського царя Івана Ґрозного.
Читайте також: Як хозарська фортеця Саркел стала руською Білою вежею
Іван Ґрозний побачив у Вишневецькому талановиту людину, саме таку, якої потребувала молода Російська держава для того, аби звільнити Москву від загрози постійних нападів з боку турків і татар. І справді, одне ім’я Дмитра Вишневецького наводило страх на південних ворогів слов’ян. Відомий український історик Дмитро Яворницький згадував у своїй книзі «Історія Запорізьких козаків», що, дізнавшись про те, що Іван Ґрозний з військом вирушає до Лівонії, кримський хан зібрав величезну орду і рушив на Москву. Але незабаром розвідка йому доповіла, що в Москві залишилися страшні для нього люди: Вишневецький та Шереметьєв, з частиною війська. Цього було досить, щоб татари з півдороги повернули назад до Криму.
Вже 1560 року князь Вишневецький на чолі 5000 козаків вирушає у похід проти Кримського ханства. Козаче військо підійшло до устя Дону та обложило турецьку фортецю Озів, за допомогою якої турки контролювали північно-східне узбережжя Озівського моря. Здобути могутню фортецю штурмом Вишневецький не зміг, але вирішив переграти турків тактично, навіки перекривши їм через Дін шлях у глибину Росії та на схід України. У 70 кілометрах від Озова вверх по Дону князь Дмитро засновує козацьке містечко, яке називає Черкаський городок, на згадку про українські Черкаси, де розпочиналася його бойова служба і звідки походили його запорізькі козаки. Так само, як Запорізька Січ мусила перекривати шлях татарам і туркам вверх по Дніпру, Черкаський городок перекривав їм шлях по Дону. Першим донським отаманом став теж виходець з Черкас Михайло Черкашенин, з якого і розпочинається справжня, не вигадана сучасними міфотворцями, історія Донського козацтва.
Залишивши козацьку сторожу на Дону, Дмитро Вишневецький з рештою війська іде на Кубань і після звитяжних перемог повертається до Москви. Відтоді черкаський городок стає осередком козачого життя на Дону, а згодом, під іменем Черкаська, столицею всього війська Донського. Центром Донського козацтва він залишається майже 250 років, до 1805-го, коли отаман Матвій Платов переносить столицю козаків на нове місце, надавши їй, на згадку про стару, ім’я Новочеркаська. Те ж перше поселення, яке заснував князь Дмитро Вишневецький, тепер називається станиця Старочеркаська, що в Аксайському районі Ростовської області.
Читайте також: Козаки донські та запорізькі. Хто є старшим братом?
Першими поселенцями Черкаська були українські запорізькі козаки, що прийшли у Росію разом із Дмитром Вишневецьким. Вони і стали ядром майбутнього донського козацтва. Але з часом дедалі більше ширилися лави донських козаків за рахунок російських кріпаків, що втікали з Центральної Росії з-під влади своїх панів. Українська сутність донців розмивалася під впливом російської стихії, в результаті чого і склався вельми своєрідний донський субетнос російської нації. Під впливом сучасного російського націоналізму тепер на Дону не дуже полюбляють згадувати Дмитра Вишневецького як засновника свого війська, і це попри те, що як такого Байду-Вишневецького зображали найбільші російські історики минулих століть, наприклад Васілій Татіщев у своїй «Історії Російської з найдавніших часів». Але, як-то кажуть, новий час – нові й пісні…
На московській службі Дмитро Вишневецький перебував недовго. Його успіхи в боротьбі з татарами, зростання авторитету серед козаків, як і незалежний характер українського шляхтича, занепокоїли російського царя, який з підозрою ставився до будь-яких конкурентів. Проти Вишневецького розпочалися утиски з боку державних чиновників, і вже 1561-го року він повертається до України, в Черкаси. Польсько-литовський сейм приймав і вітав Вишневецького, цінуючи, як і раніше, дуже високо. А от Іван Ґрозний такими словами відізвався про князя: «Прийшов, як пес, і втік, як пес; а шкоди від нього мені, государю, і моїй державі не було», зовсім в дусі тодішньої московської вдячності за всі послуги Вишневецького перед його державою. Нагадаємо, що князь Дмитро на 13 років був старшим за царя Івана, і приходився йому родичем по царській матері, Олені Глинській, але для тодішнього російського володаря правил чемності не існувало.
Після повернення з Росії Дмитро Вишневецький важко захворів і навіть думав, що його було отруєно в Москві, але одужав і знову завзято взявся за справу відродження запорізького козацтва. 1563 року до Вишневецького звернулися молдавські бояри, які обрали його господарем Молдавії та просили допомоги від запорізьких козаків у боротьбі з турецьким ставлеником. Байда-Вишневецький відправився до Молдавії, але зазнав поразки, був взятий у полон і потрапив до рук турецького султана. Після жорстоких тортур його було страчено у Стамбулі.
В українську історію князь Вишневецький увійшов як героїчний козак Байда, який до самого кінця не корився туркам та був засновником Запорізької Січі. Значно менше згадують про Вишневецького як про організатора Донського війська, і дарма. В Росії полюбляють забувати і чорнити ті історичні факти, в які ще вчора вони сліпо вірили, але не годиться нам, українцям, страждати історичним безпам’ятством щодо славних справ власних предків. Тож не забудемо, що у зародженні козацтва на Дону є і наших рук діло.