Глобальне потепління не є прогнозом. Позаяк воно вже відбувається. Саме тому я був так стурбований, прочитавши нещодавнє інтерв’ю з президентом Обамою в Rolling Stone, в якому він сказав, що Канада видобуватиме нафту зі своїх величезних запасів бітумінозних пісків «незалежно від того, що ми робимо».
Якщо Канада продовжить, а ми нічого не зробимо, це означатиме, що для клімату гру буде завершено.
Канадські бітумінозні піски – запаси пісків, насичених бітумом, містять удвічі більше запасів вуглекислого газу, ніж його виділилось за всю історію споживання світом нафти. Якщо повністю розробити це нове джерело нафти та продовжити спалювати звичайну нафту, газ і вугілля, концентрація вуглекислого газу в атмосфері врешті-решт сягне рівнів вищих, ніж в епоху пліоцену понад 2,5 млн років тому, коли рівень моря був принаймні на 50 футів (більш ніж 15 м) вищим, ніж нині. Такий рівень газів, які утримують тепло, сприятиме безконтрольному пришвидшенню темпів танення крижаних покривів. Рівень моря підніметься та знищить прибережні міста. Світова температура стане нестерпною. Від 20% до 50% видів живих істот на планеті будуть приречені на вимирання. Цивілізація опиниться в небезпеці.
Таким є довготерміновий прогноз. Але в найближчій перспективі все буде також доволі погано. Протягом наступних кількох десятиліть у західній частині США та напівпосушливому регіоні від Північної Дакоти до Техасу спостерігатиметься напівпостійна посуха з рідкісними дощами, які спричинятимуть важкі повені. Економічні втрати від них можуть бути незліченними. Дедалі більша і більша частина Середнього Заходу ставатиме жертвою пилових бурь. Центральну долину Каліфорнії вже неможливо буде зрошувати. Ціни на харчові продукти зростуть до безпрецедентного рівня.
Якщо це звучить апокаліптично, то так воно і є. Саме тому нам треба різко скоротити викиди. Обама має владу не лише відмовити в додатковому доступі до бітумінозних нафтових пісків на узбережжі Мексиканської затоки, якого Канада прагне частково для налагодження експортного ринку, частково для створення економічних стимулів, які б заохочували залишити бітумінозні піски та інші брудні види палива у надрах землі.
Сигнал глобального потепління зараз голосніший за шум випадкової погоди, як я і передбачав в журналі Science («Наука») 1981 року. Помітно збільшилася кількість надзвичайно жарких літ. З великою впевненістю можна сказати, що останні хвилі спеки в Техасі й Росії та спека в Європі в 2003 році, жертвами яких стали десятки людей, не були природними явищами, позаяк спричинені спровокованою людьми зміною клімату.
З 1800-х років ми знаємо, що діоксин вуглецю зв’язує тепло в атмосфері. Потрібна його кількість зберігає клімат сприятливим для життя людини. Але якщо додати його забагато, як ми це зараз робимо, температура неминуче зросте занадто високо. І це не є результатом природної мінливості, як дехто стверджує. Земля зараз перебуває в тій частині свого довгострокового циклу обертання орбіти, коли температури мали б спадати. Але натомість вони зростають, і це відбувається тому, що ми їх змушуємо підвищуватися за допомогою викидів від викопного палива.
Концентрація вуглекислого газу в атмосфері за останні 150 років зросла від 280 частинок на 1 млн до 393 частинок на 1 млн. Бітумінозні піски містять достатньо вуглецю (250 гігатонн), щоб додати ще 120 частинок на 1 млн. Близький родич бітумінозних пісків – бітумінозні сланці, які наявні переважно в США, містять щонайменше ще 300 гігатонн вуглецю. Якщо ми перейдемо на це найбрудніше з усіх видів палива, замість того, щоб шукати шляхи для поетапної відмови від залежності від викопних видів палива, то можна буде покинути сподівання утримати концентрацію вуглецю нижчу за 500 частинок на 1 млн, що є рівнем, який, як свідчить історія Землі, залишить нашим дітям безконтрольну кліматичну систему.
Ми маємо почати значно скорочувати викиди, а не створювати нові шляхи їхнього збільшення. Потрібно ввести плату, що поступово підвищуватиметься, за викиди вуглецю для компаній, які займаються викопними видами палива, а потім щомісяця розподіляти 100% зібраних коштів між усіма американцями. Уряд не має отримати навіть одного цента. Такий ринковий підхід стимулюватиме інновації, зростання кількості робочих місць і економіки, та допоможе уникнути розширення уряду та обирання ним переможців і тих, хто програв. Більшість американців, за винятком найбільших споживачів енергії, отримають назад більше грошей, ніж вони заплатили внаслідок зростання цін. Мало того, скорочення споживання нафти через ціну на вуглець вшестеро перевищить обсяги постачання нафти, запропоновані трубопроводом з Канади, що зробить його зайвим, відповідно до економічних моделей, які стануть наслідком поступового підвищення ціни на вуглець.
Але замість того щоб накласти плату, що зростатиме, на викиди вуглецю, щоб викопні види палива коштували відповідно, що б, у свою чергу, врівноважило енергетичне ігрове поле, світові уряди змушують громадськість субсидувати викопні види палива сотнями мільярдів доларів на рік. Це стимулює скажений ажіотаж на видобування будь-якого виду викопного палива через зсування вершини гори, видобуток лави, гідророзрив, видобуток бітумінозних пісків та бітумінозних сланців та буріння дна океану й Арктики.
Обама говорить про «планету в небезпеці», але він не демонструє лідерство, необхідне для зміни світового курсу. Наші лідери мають відверто спілкуватися з громадськістю, яка прагне чесної та відкритої дискусії, пояснюючи, що наше тривале технологічне лідерство й економічне процвітання потребують мотивованої зміни нашого енергетичного курсу. Історія показала, що американська громадськість може прийняти виклик, але лідерство тут є найголовнішим.
Наука з цієї ситуації ясна – час для політики. Це – план, який може об’єднати консерваторів та лібералів, захисників довкілля і бізнесменів. Кожна велика національна академія наук у світі повідомляла, що глобальне потепління реальне та спричинене переважно людьми та потребує термінових дій. Ціна дій тим більше зростає, що більше ми зволікаємо; ми більше не можемо чекати, якщо хочемо уникнути найгіршого та не вважатися прийдешніми поколіннями аморальними.
© 2012 The New York Times