Активісти та правозахисники вже не перший рік займаються документуванням злочинів, які відбуваються на непідконтрольних територіях Донбасу. 15 травня громадські організації Truth Hounds та Українська Гельсінська спілка з прав людини презентували звіт, у якому проаналізували воєнні злочини бойовиків проти полонених на Донбасі, а також факти присутності на цій території військових армії Російської Федерації.
Ці дані ґрунтуються на свідченнях 138 людей, які побували в полоні у Донецьку, Сніжному, Горлівці та Чистяковому (Торезі). Також дослідники отримували інформацію від свідків, із документів та відкритих джерел. Вони охопили період 2014-15 років. Крім того, правозахисники назвали імена осіб, які мають бути притягнуті до відповідальності за згадані злочини. Усі ці факти будуть передані до Міжнародного кримінального суду.
Покарання на міжнародному й національному рівні
«Мета звіту – передати до Міжнародного кримінального суду докази воєнних злочинів та імена підозрюваних, щоб міжнародне правосуддя переслідувало злочинців у тих випадках, коли цього не може зробити українська Феміда… Усю інформацію ми передаємо в офіс прокурора Міжнародного кримінального суду для того, щоб спонукати МКС відкрити розслідування у справі України. Зараз справа України перебуває на стадії попередньої оцінки ситуації, і ми переконані, що інформація, яка надходить від нас, допоможе суду правильно оцінити конфлікт як такий, що носить міжнародний характер. У грудні минулого року прокурор МКС Фату Бенсуда випустила свій звіт, в якому назвала конфлікт на території України таким, що містить ознаки неміжнародного та міжнародного збройного конфлікту», – зазначив під час презентації Роман Авраменко, документатор ГО Truth Hound.
Читайте також: Володимир Фомічов: «На мене написав донос мій давній приятель»
Сергій Мовчан, юрист УГСПЛ, зазначив, що на сході України справді є ознаки як міждержавного, так і внутрішньодержавного конфлікту, тому чистої кваліфікації для нього виокремити не можна. За його словами, бойовики порушують такі міжнародні акти, як Женевські конвенції, додаткові протоколи до них та частково Римський статут. «Про нього (Римський статут – Ред.) можна говорити частково, тому що він не ратифікований в Україні, ратифікація постійно відкладається, напевно, для цього немає політичної волі. Добре, що її вистачило, щоб поширити його дію на події, що відбуваються в Криму і також на події на сході України, що дає нам можливість, готуючи такі матеріали, звертатися до МКС», – зазначив юрист.
Проте, додав він, усіх винних у злочинах неможливо притягти до відповідальності виключно на міжнародному рівні, тому не слід забувати про розслідування всередині країни. «Треба говорити про те, що в Україні відкрита значна кількість кримінальних проваджень за фактом зникнення людей, убивств на сході України, катувань, зґвалтувань та інших злочинів. Однак говорячи про національний рівень, потрібно також враховувати складність проведення досудового розслідування. Та все ж іноді вдається спіймати винних, коли вони виїздять на підконтрольну Україні територію для оформлення пенсій тощо», – розповів Мовчан.
Активісти та українські правоохоронні органи ведуть діалог щодо документування воєнних злочинів на Донбасі. За словами Авраменка, віднедавна вони почали співпрацювати з Генпрокуратурою, там створили кілька підрозділів із документування таких злочинів. УГСПЛ, у свою чергу, співпрацює з Головною військовою прокуратурою, надаючи за потреби їй свідчення колишніх полонених (але тільки якщо ці люди дали згоду на передання інформації).
Читайте також: Ключ не в Путіна
Truth Hounds уже передала до Гааги три звіти. «Перший – у вересні 2015 року, там були зібрані свідчення про 300 інцидентів, які сталися на сході України й описували різні воєнні злочини: обстріли цивільного населення, катування, насильницьке зникнення, вбивства, заволодіння майном та інше. Другий звіт ми подали виключно щодо Криму й злочинів окупаційної влади проти проукраїнськи налаштованого населення, кримських татар. Третій звіт, який ми возили в Гаагу 18 грудня 2017 року, стосувався атак на цивільне населення, там були зібрані факти 208 випадків артилерійських атак чи атак з використанням гранатометів чи кулеметів», – розповів Авраменко.
Разом із тим, правозахисники не радять очікувати швидких рішень від МКС, адже цей суд розглядає не окремі випадки, а ситуацію комплексно. «Якщо згадати конфлікти в Руанді, Югославії, то провадження були відкриті далеко не одразу: в Руанді вже після завершення конфлікту, в Югославі вже після пікових подій. Україна проходить той самий шлях», – зазначив Сергій Мовчан. Роман Авраменко додав, що Міжнародному кримінальному суду знадобилося вісім років, аби почати розслідування про «триденну війну», під час якої російська армія зайшла на територію Грузії.
Посягання на життя та гідність, каліцтва, зґвалтування
У звіті описані п’ять місць несвободи у Донецькій області, де відбувалися злочини проти полонених: територія військкомату, міськради та ізолятора у Сніжному, Дмитрівка Шахтарського району, куди полонених вивозили на примусові роботи, база бойовика Арсенія Павлова («Мотороли») у Донецьку та колишня будівля СБУ, автобаза в Чистяковому (тоді – Торез).
Читайте також: Звільнення полонених. Дипломатичний фронт
Полонені розповіли, що під час допитів у Сніжному декому з затриманих погрожували видалити око, зламати руку, прострелити живіт. Від них вимагали інформацію, а також погрожували через мову: анкету примушували заповнювати лише російською, а за використання української обіцяли розстріл.
«Під час допиту вони постійно мені погрожували. Казали, що виколють око, зламають руку, прострелять живіт і залишать стікати кров’ю, прострелять колінну чашечку, викинуть у болото. Всі ці погрози сприймалися дуже реалістично, оскільки вони були озброєні стрілецькою зброєю та великим ножами» (тут і далі курсивом – пряма мова потерпілих зі звіту, – Ред.)
На базі бойовика «Мотороли» у Донецьку, згідно зі свідченнями, людей з метою залякування били, обпікали їм шкіру, погрожували вбивством, імітували розстріли. У Горлівці з затриманих витягували зізнання за допомогою «електричного стільця». «Окрім того, за отриманими свідченнями, в м. Горлівка після допиту було убито двох військовослужбовців Збройних сил України, які на той момент очевидно не брали участь у збройному конфлікті», – ідеться у звіті. У будівлі СБУ бойовики використовували проти полонених електричний струм, побиття, хімічні препарати, імітації розстрілів.
«Контакти чіпляли на язик і статеві органи, а потім починали ставити запитання. Якщо відповідь не подобалася, – давали розряд струму. Після цього мізки просто закипали. Били постійно, але це було так собі. Основний вид тортур – електрикою. Після цього лишалося багато опіків»
«Імітація розстрілів – досить поширена практика, щоб дізнатися від полонених певну інформацію, а іноді просто заради розваги, і колишні полонені про це зазначали. Такий випадок був при взятті українських військових у полон під Новоіванівкою, яких потім доставили до Сніжнянського ІТТ. Їх розділили на дві групи, і коли одна група почула постріли в місці, де перебувала інша, їм сказали – можете з ними попрощатися, далі поїдете самі. Іншій групі сказали так само. Такі імітації проводилися умисно з метою залякування», – прокоментував Сергій Мовчан.
Читайте також: Права родин полонених
Також він розповів про випадок в архіві донецького СБУ. «Священик Російської православної церкви товстим дубовим хрестом «навертав» у «правильну» віру: підходив, запитував, який патріархат, і коли чув у відповідь, що не московський, бив полонених цим хрестом. Одному з них сильно розбив голову. За свідченнями людей, які там були і потім були звільнені, чоловік, якому тоді розбили голову, перейшов на сторону ворога», – сказав він.
Відповідно до свідчень, полонені у Сніжному не мали достатньо їжі, медикаментів та одягу, при цьому їх змушували копати могили, розвантажувати снаряди, залучали до розмінування.
«У селі мене розмістили на погранзаставі в колишній камері для зберігання зброї, де вже було 11 людей. Розмір камери 2х6 метрів. Нас там вивозили на роботи – збирати металолом із розбитих колон техніки. Під час таких робіт нас охороняли солдати ЗС РФ, які не приховували , що вони з російської армії»
Постраждалі, яких утримували на автобазі в Торезі в січні 2015-го, розповіли про побиття, тортури струмом та зґвалтування.
«Били палками, дубинками — і в камері, й дорогою в туалет. Водили мене і співкамерника на допит у кімнату сусідню. Підключали польовий телефон ТА-57 і проводи до пальців рук. А далі пускали через мене струм. Наказали стати в позу «стабілізуючий десантник» – руки за спиною, головою впиратися в стінку, а ноги широко розставити і (бути) максимально далеко від стіни. Взяли гумову палицю й самим кінчиком били від Ахіллесового сухожилля і аж до сідниць. Потім почали бити палицею по спині. На ранок ноги від синців були чорні, як земля. Цілий день я не міг встати з ліжка – так боліло все тіло, не міг розігнути ніг. А потім через тиждень прийшли п’яні охоронці — десь шестеро, і один із місцевих, який сидів з нами у камері, й покликали співкамерника до ґрат. Там його поклали на ліжко, зняли йому штани, і зґвалтували. Спочатку скляною пляшкою, а потім уже сам один із них це зробив. Мені ж сказали, що розстріляють мене, якщо співкамерник після цього накладе на себе руки, а його ж надалі змусили спати лише під ліжком – тюремна традиція така»
Читайте також: Як Україні не забути своїх в’язнів в окупації
У підвалі будівлі СБУ на Щорса, 62 у Донецьку умови тримання називали дещо «м’якшими», проте полонені все одно зазнавали негуманного поводження.
«Я бачив, як бойовики катували хлопця, використовуючи аміак: вони наділи на нього протигаз з аміаком. У результаті в нього були обпечені очі та дихальні шляхи. Мене катували протягом 40 хвилин, били та застосовували шокер. Погрожували, що приставлять шокер до серця»
«З нами також перебувала дівчина А. зі своїм чоловіком. Вони приїхали до когось у гості, але бойовики їх схопили, машину відібрали й запроторили в підвал. Дівчину сильно чимось накачали, зґвалтували. Зґвалтування було очевидне, бо її потім повернули до нас у камеру, де вона перебувала разом із чоловіками. Згодом її ще не раз ґвалтували»
Одним із найбільш травматичних переживань потерпілі назвали «паради військовополонених» у Донецьку 24 серпня 2014 року та 22 січня 2015 року. Колону полонених під озброєною охороною вели повз натовп, який кидав у них яйцями, помідорами тощо.
«В нас кидалися, як я це називаю «набором для піци»: кидали борошно запаковане, що, потрапивши в когось із наших, розірвалося хмарою, кидали яйця, томати, раз у когось прилетіла відкрита скляна пляшка з водою. Під кінець один із цивільних прорвався через охорону й ударив одного з нас кастетом під праву нирку (потім він ходив дні три в туалет кров`ю)»
Присутність російських військових
Документатори на основі зібраних свідчень припускають, що в Донецьку в той час перебували представники російської армії та спецслужб. Потерпілі розповіли, що в приміщенні СБУ представники «Чеченських вовків» катували та вбивали полонених.
«Одне з найсильніших побиттів відбулося при чеченцях. Вони вивезли мене на окраїну міста. Зі мною були ще двоє солдатів ЗСУ. На жаль, мені не вдалося з ними познайомитися. Після тортур у них були відрізані язики, а там куди ми приїхали – їм відрізали голови. Тортури застосовували «Чеченські вовки». На прикладі солдатів ЗСУ вони хотіли показати, що станеться зі мною, «якщо я не почну говорити»
Також потерпілі свідчать про присутність «наглядачів» із РФ. Згідно зі свідченнями, багато допитів проводили імовірні представники російських військових формувань, яких визначали за військовою виправкою, російською вимовою, військовою манерою говорити, машинами на російських номерах. Їх також видавало незнання локації: «Я на допиті називав міста, а той чоловік весь час перепитував назви: було очевидно, що він не тутешній».
Читайте також: Офійціно полонені, насправді загиблі
29 серпня 2014 року батальйон «Донбас» узяв у полон чотирьох бійців, які на камеру назвали свої підрозділи армії РФ. Також військові ЗСУ, які були в полоні, згадували, що їм видавали армійський сухпайок із маркуванням РФ.
Російські солдати, яких батальйон Донбас узяв у полон, розповідали, як потрапили в Україну.
«За їхніми словами, вони навіть не знали, що перебувають на території України; їх повідомляли, начебто українська армія прорвала кордон і рухається в напрямку Уралу»
Особи, відповідальні за злочини
Документатори зазначають, що за згадані злочини можуть бути притягнуті до відповідальності як російські посадовці, так і місцеві бойовики. Серед них – міністр оборони РФ Сєрґєй Шойґу, командувач військами Західного воєнного округу до листопада 2015 року Анатолій Сідоров, а також Алєксєй Наумєц, командир 76-ї гвардійської Чернігівської Червоного Прапора десантно-штурмової дивізії (Псковська дивізія) з 2013 року, Ґєннадій Анашкін, від серпня 2014-го заступник командувача Загальновійськової армії Південного воєнного округу РФ. Крім них – ймовірні громадяни ФР Сєрґєй Жук із позивним «Москва», Владімір Керч. Із комбатантів так званої «ДНР» – Віктор Зайцев, керівник підвалу в приміщенні СБУ в Донецьку, «глава ДНР» Олександр Захарченко, один із лідерів Денис Пушилін, один із колишніх ватажків Ігор Безлер, також бойовики Арсеній Павлов та Михайло Толстих, яких уже немає серед живих.
Повну версію звіту читайте за посиланням.