«Сьогодні – перший день у липні, коли відключень електроенергії немає», – таке повідомлення ще зранку «Укренерго» розіслало українським споживачам. При цьому учора в ефірі одного з телеканалів член наглядової ради енергетичної компанії Юрій Бойко повідомив, що наступні три місяці можемо обійтися мінімальними обмеженнями, або ж без відключень світла взагалі.
«Увійшли в період, коли електроенергії стало більше, температура впала, відповідно – знизилось споживання. Будучи, на жаль, погодозалежними, ми перебуваємо у відносному балансі», – пояснив він. Щоправда додав, що ситуація зі світлом, крім погодних умов, також залежить від активності ворога. А отже ракетних атак на об’єкти нашої інфраструктури.
Підозрюю, що більшість українців з пересторогою поставилися до подібних заяв. Звісно, новина хороша, але й радіти поки що зарано. Було б занадто легковажно повірити, що країна-терорист нарешті усвідомила, що все ж робить щось не те і не там, й в один момент припинила обстрілювати українські території, закидувати ракетами та авіаційними бомбами мирне населення та його критичну інфраструктуру.
Не треба мати ілюзій, що розмови про мирні переговори змусять агресора припинити вогонь. При цьому Путін і сам знову заговорив про мирні переговори. Десь ми вже це чули? Чи часом не з 2014-го регулярно лунали заклики до взаємного припинення вогню, чи часом не через 3-4 місяці після виходу з «Азовсталі» мали б статися обміни між військовополоненими? Ідеться уже не про місяці, а роки, а обіцянки досі не виконані. То чи варто вірити ворогу?
Так і учора, після повідомлень про ймовірно менші відключення світла, спіймала себе на думці, що давно не чула звуків сирени, що сповіщає про тривогу. Востаннє – зранку 8 липня. Тоді під час масованої ракетної атаки здавалося, що наступна ракета уже летить у мій будинок – настільки гучно й близько це було. Тоді росіяни запустили по території України понад 40 ракет. У Києві зруйнували один із корпусів «Охматдиту», знищили цілий під’їзд житлового будинку на Сирці, поцілили у приватні медичні клініки столиці. На жаль, одними руйнуваннями не обійшлося. Тільки у Києві тоді загинули 33 людини, 121 – отримала поранення.
І ось знову – у ніч з 30 на 31 липня столиця згадала про тривоги та обстріли. На цей раз Росія запустила шахіди. Ракет поки не було. І це я, та й кожен, хто мешкає в Україні, може вам сказати і без повідомлень у соціальних мережах. Адже розрізняє ракету та ворожий дрон за звуками. Питання одне – для чого нам цей досвід?
Сьогодні зранку у Києві тривога була знову, скоріше за все буде іще ввечері, можливо – вночі. У прифронтових містах – сирена й взагалі не змовкає. Днями рекорд поставила Харківщина – тривога тривала дві доби!
І що робити? Жити, боротися… й не вестися на жалюгідні обіцянки російського диктатора.
До речі, краще дослухайтеся до наших енергетиків. Потужні електроприлади вмикайте у денні години – з 11:00 до 15:00. Тоді навантаження на енергосистему України менше. А це можливість максимально продовжити період без застосування вимушених відключень світла.