Моя розмова з отцем Олександром Чумаковим під час його останнього візиту до Києва тривала близько 30 хвилин. Засновник та багаторічний керівник благодійного фонду «Світлий дім» розказував про деталі останнього потужного «наїзду» обласної влади на його притулок для знедолених дітей.
Під час оповіді я постійно ловив себе на думці – хто? Хто конкретно стоїть за діями проти притулку?
Бо «Світлий дім» – без жодного пафосу – це справді те місце, в якому діти отримують допомогу. Двері притулку постійно відчинені – і на вхід, і на вихід. Біля воріт немає сторожа, дітей ніхто не змушує перебувати в «домі» силою. Вони дізнаються про місце, де можна переночувати, поїсти, перебути холоднечу – від таких же, як і вони. Частина залишається.
Минулого літа я був в Одесі у справах – і міг спостерігати за тим, що таке «Світлий дім», зсередини. Майже весь день дивився, як живуть його маленькі мешканці.
І під час спілкування з отцем Олександром у моїй голові швидко народжувались (і не менш швидко гинули) різноманітні теорії змови. Зрештою, цей процес почав нагадувати чищення цибулі – за одним шаром відкривався другий, потім третій, далі ще. Дивно, що з такою кількістю ворогів – і після більше ніж 10 років діяльності! – «Світлий дім» усе ще живе.
Перша проблема притулку для дітей – земля. До моря – 500 метрів, і ділянка землі в центрі Одеси, на якій колись був дитсадочок (а зараз – «Світлий дім»), коштує дуже багато – мільйони. Чим не ласий шмат для чергових інвесторів-забудовників?
Проблема №2 – конкуренти з іншої церкви, які начебто мають отримати лінію траншів під аналогічний проект (або, ймовірніше, його імітацію) від однієї сусідньої держави. «Світлий дім» діє, і то на незначні гроші. А, отже, це дуже небезпечний конкурент – адже на прикладі притулку можна побачити, як меншим коштом досягнути якісного результату.
Третє – це персональна ненависть чиновників до людини, яка насмілюється йти проти течії. У 2004 році Олександр Чумаков відкрито виступив на підтримку Майдану, що в боделанівській Одесі було вчинком дуже непростим. Перед третім туром виборів, уночі, на подвір’ї «Світлого дому» невідомі розлили 30 кг ртуті. Та й після виборів дії та слова Чумакова явно не подобалися місцевому чиновному люду, в більшості своїй «антипомаранчевому». Як ви здогадалися, багато цих впливових людей і досі перебувають на своїх посадах.
Четвертим у нашому списку йде бізнес на дітях-сиротах, який підтримують державні службовці. Це не лише торгівля маленькими людьми для всиновлення – це також привласнення майна їхніх померлих батьків, використання дітей у порноіндустрії та трансплантології. Так, прямих доказів немає. Але самі історії життя маленьких утікачів, що прибиваються до «Світлого дому», становлять загрозу для існування притулку. Часто в оповіді дитини, яка сюди потрапляє, можна простежити сліди такого бізнесу. Це справжня работоргівля ХХІ сторіччя – і саме тому працівники притулку, слухаючи дітей, стають небезпечними свідками.
П’ятим – і, можливо, головним – ворогом існування "Світлого дому" є монополія держави на дитину-сироту. Мало хто замислюється над тим, що українське законодавство дискримінує дітей-сиріт. Жоден з батьків не хоче думати про такі сумні речі, як несподівана смерть. А між тим діти, в яких немає батьків, фактично перебувають у власності держави й цілковито залежать від свавілля вихователя та чиновника. Ця традиція походить ще з тих часів, коли дитбудинки були заповнені дітьми "ворогів народу" й більше нагадували зони. Згідно з законодавством, до повноліття сироти позбавлені навіть права обирати собі опікунів. Тоді як звичайна дитина з 10 років має право самостійно визначати, з котрим із батьків їй жити, а з 14-ти може від свого імені позиватися в суді у сімейних справах.
Державна монополія та високий рівень корупції створює ґрунт, на якому, за підтримки чиновників, квітне бізнес на дітях. Цю монополію разом із бізнесом руйнують успішні приватні притулки – а тому атаки на «Світлий дім» триватимуть і далі.
Минулого тижня, наприклад, знову приходила якась абсурдна прокурорська перевірка.