Це дуже якісна робота, хоча чимало прихильників ОЕ вже охрестили диск занадто «попсовим». Утім, це поширена «вада» тих, хто претендує на роль інтелектуальної еліти: варто комусь знайти власну гармонію та звучання (тобто грати правильно і співати не повз ноти), як їх починають вважати «попсою». «Океанам» дивним чином щастить: кожна їхня болісна втрата приводить до кращого рівня. На місце тих, хто пішов із гурту, стає той, хто вміє грати не гірше, а іноді й краще (хоча всі ми поважаємо і любимо колишніх). Тільки-но думаєш, що нарешті гітарист навчився вправно «лабати», виявляється, його вже замінили кимось, у кого дуже непогано виходить тягати струни «а-ля Клептон» (цього року гурт покинув гітарист Петро Чернявський і частину пісень записував Владімір Опсеніца із Сербії). Тільки-но подумалося, що звучить «майже як Роллінги», виявляється, там дуже модний британський поп-рок-продюсер Кен Нельсон.
Сьогодні ОЕ – це, об’єктивно, добрий, високофаховий гурт. Звісно, вже не йдеться про ту чисту, наївну романтику, яка була 19 років тому, коли колектив зібрався і разом опановував основи музикування. Але це нормально: такий шлях проходить кожна музична формація – з гаражної банди у професійну лігу, а далі навіть у бізнес-проект. До альбому «Земля» можна прискіпуватися за багатьма показниками. Так, Вакарчук давно дістав своєю манерою співати українською з англійським акцентом. Так, йому не завадило б писати трохи кращі тексти й вивчити кілька нових тональностей, аби нові пісні не нагадували старих. Та попри ці недоліки, переважає головне: це справжній рок-н-рол. Насамперед ідеться про якість звучання та аранжувань.
Важко сказати, скільки хітів на десятиліття постануть із цієї платівки – час покаже. Але до пісні «Стріляй» п’ять треків слухаються на одному диханні. А перші дві «З нею» та «Стіна» – просто класні «бойовики», після яких навіть не так страшно, що «Незалежність» один в один схожа на рояльні балади ранніх Queen. Взагалі тут мало не в кожній пісні можна накопати, що звідки свідомо чи підсвідомо «поцуплено»: пізні The Rolling Stones, The Beatles… Найприкріші тут самоповтори Вакарчука. Але ці нові пісні кращі за ті старі, на які вони схожі. Після «Стріляй» теж усе слухається добре. Окрема тема – як закінчується альбом. Річ не в самій мелодії, а в напівтоні, напівакценті. Так диски завершують лише дорослі, досвідчені музиканти зі смаком.