Там, на війні (впевнений Михайло Васильович), «Партія регіонів разом із легендарною радянською армією громила б фашистів і йшла на Берлін», тоді як її «опоненти разом із воїнами УПА й «Галичиною» громили б радянську армію і йшли на Москву».
У риторичному запалі пан Чечетов поковтав, як висловилися б учителі початкових класів, кілька приголосних, тож у декотрих глядачів виникло враження, що шановний депутат має на увазі, нібито й справді на фронтах Другої світової «разом із радянською армією» діяла якась Партія регіонів: ну от, як польські танкісти чи французькі льотчики. Оскільки від спікерів ПР народ очікує будь-яких ляпів, надто дивуватися зайве. Обмовився ж колись народний обранець Вадим Колесніченко, 1958 року народження, що його батько згорів у танку (й досі мусить пояснювати, що переплутав тата з дідусем).
Бутафорний «Український фронт» спробували створити і харківські очільники Добкін і Кернес. Їхні пафосні обіцянки «очистити країну від окупантів» швидко збурили хвилю жартів, мовляв, коли є фронт, то мусять бути й дезертири.
Утім, слід визнати: Червоній армії вельми пощастило, що «разом із нею» не діяла наша хоробра ПР. Та сама партія, рядові члени котрої навіть на цілком мирну демонстрацію виходять лише за гроші та/або під страхом звільнення з посад. Ну а вже керівники якщо й здатні за щось боротися, то тільки за тяжко нажиті мільярди – і тільки до першої серйозної поразки. Після котрої воліють мерщій ушитися куди-небудь чимдалі в трикляту Європу. Зокрема, в німецькомовні краї…
Як, наприклад, відомий адепт євразійства Микола Азаров, котрий, подейкують, навідався нещодавно до Відня. А де екс-прем’єр, там і славнозвісна «азарівка». Містом навіть гуляє анекдот про те, що першими словами Миколи Яновича на австрійській землі були «діс іст фінтістіш» із характерним прононсом. Важко сказати, чи зрозуміли місцеві мешканці азарівську німецьку. Але добре вже й те, що євразійський політик не привітався не менш усталеними в колах регіоналів фразами на кшталт «генде гіх» чи «Гітлер капіт».