Для мюзиклу «Зачарований чумак» композитор Ігор Поклад склав лише кілька десятків мелодій, які доводив до ладу й оркестрував диригент Муніципальної опери Євген Воронко. Власне, в цьому є щось дуже українське: «Тарас Бульба» на сцені Національної опери десятки років іде в редакції та оркестровці Левка Ревуцького й Бориса Лятошинського, «Богдана Хмельницького» Костянтина Данькевича для Донецької опери дописував Євген Станкович. Хтось може собі дозволити бути «автором ідеї», а решта, подекуди анонімно, робить усе для того, щоби ця ідея гідно «прозвучала».
Проте музика в мюзиклі Поклада зовсім не чіпляє – такий собі спрощено-естрадний джаз, помножений на традиційну стилістику музичного театру для дітей (диригент-постановник – Михайло Мороз). Додамо – гарного музичного театру, в якому ще вміють думати й шукати. Тож і для «Чумака» знайшли вирішення: сценограф вистави Олена Рачковська одягла сцену в мережива традиційних українських витинанок. У техніці витинанки виконані картини, які скрізь висять на стінах, хата-витинанка прикрашає хол театру. Виглядає все це розкішно – і, на жаль, цілком самодостатньо: задоволення для очей неймовірне, радості від вистави – ані краплини.
Лібрето Олександра Вратарьова та Лариси Моспан-Шульги (остання – режисер-постановник «Чумака») насичене купою непотрібних деталей та поточних колізій із життя чумака Дем’яна та волика Кузьми. Злі баби й добрі діди, діти й звірі однаково легко потрапляють у казку та зникають із неї. Фабула мала би кудись рухатися, добро перемагати зло, а насправді протягом двох безкінечних дій вистава, мов зачарована, стоїть на місці. Як той віз із сіллю, який волик Кузьма ніяк не витягне з темного лісу. Дивно, що все закінчується щасливим святкуванням Нового року, адже з такими темпами не те що новий рік, а й новий день, здається, не настане ніколи.
«Зачарований чумак». Київський муніципальний театр опери та балету для дітей та юнацтва