Науковий співробітник Інституту міждисциплінарних досліджень конфліктів і насильства при Університеті Білефельда Дірк Лампе розповів Тижню про те, як німці сприймають безпекові загрози з боку Росії, зважаючи на вік, політичні вподобання та соціодемографічні показники, а також прокоментував протести молоді проти поновлення призову до армії та перспективи розростання цих мітингів.
— Як сьогодні більшість німців сприймає Росію: як безпосередню військову загрозу чи радше як абстрактний геополітичний ризик? І наскільки це сприйняття відрізняється між поколіннями, регіонами та соціальними групами?
— Наші актуальні опитування у межах Conflict Monitor — серії соціологічних досліджень щодо соціальних конфліктів — загалом демонструють доволі скептичне ставлення до ситуації у сфері безпеки. Лише 15 % респондентів оцінюють військову ситуацію у світі як безпечну, а щодо ситуації в Європі, то її безпечною вважають 26 % опитаних.
Щодо Німеччини, то думки населення розділилися. 37 % оцінюють військову ситуацію як безпечну, тоді як 31 % вважає, що Німеччина зазнає реальної військової загрози. Ще 31 % займає позицію, що перебуває десь посередині між цими двома полюсами. Сприйняття загальної військової загрози для Німеччини насправді також пов’язане з тим, чи вважають респонденти можливим напад Росії на країну НАТО. Це стосується близько 40 % опитаних. Проте це не єдиний важливий фактор. Поведінка нинішньої адміністрації США також впливає на оцінку безпекової ситуації. Більшість німців скептично ставляться до адміністрації Трампа, і близько двох третин опитаних очікують, що під час керівництва нинішнього уряду Штатів кількість глобальних військових конфліктів зросте.
На цьому тлі Росія у наших даних постає не лише як абстрактний ризик, а й сприймається багатьма респондентами як конкретна військова загроза для Європи, а отже, і для Німеччини. Ця оцінка може виявитися ще більш вираженою, якщо взяти до уваги гібридні форми ведення війни, такі як саботаж або прямий і непрямий вплив.
Інші дослідження також показують, що серед населення загалом переважає відчуття загрози. Залежно від типу запитання та дати опитування, частка тих, хто вважає Росію конкретною загрозою, коливається приблизно від 40 до 60 %. Натомість лише меншість — близько 25 – 30 % німців — не бачать жодної небезпеки з боку Росії.
Читайте також: Німеччина готує план на випадок війни з Росією
Соціодемографічні відмінності у наших дослідженнях загалом є доволі незначними. Жінки, особи з вищим рівнем доходу, жителі міст та заходу Німеччини, як правило, дещо більше сприймають загрозу. Також особи з німецьким громадянством оцінюють ризик трохи вище, ніж іноземці, які проживають у країні, або мігранти. Крім того, є незначні вікові відмінності: респонденти віком до 40 років дещо частіше вважають Росію загрозою, ніж особи віком понад 60 років.
Більш вираженими є відмінності за політико-ідеологічними лініями. Респонденти, які вважають себе політично лівими або центристами, сприймають Росію як більшу військову загрозу, ніж особи, які стоять правіше від політичного центру. Це також позначається на партійних уподобаннях. Серед прихильників нинішніх правлячих партій SPD і CDU близько 45 % вважають, що існує пряма військова загроза, тоді як близько 20 % (SPD) і 25 % (CDU) не погоджуються з цим. Натомість серед прихильників найбільшої опозиційної партії AfD близько 30 % вважають, що Росія становить загрозу, але 53 % не бачать жодної небезпеки. Найвищий рівень сприйняття загрози мають виборці партії «Зелені», тобто у проєвропейському ліволіберальному та лівоцентристському спектрі.
— Які соціальні групи у Німеччині сьогодні найбільш поляризовані у ставленні до Росії — і чому?
— Загалом, з огляду на наші дані, можна сказати, що населення вважає соціальні конфлікти особливо важливими там, де вони стосуються повсякденного співжиття. Тут особливо виділяються соціальна справедливість, системи соціального забезпечення, економічні питання, а також внутрішня та міграційна політика. Натомість питання зовнішньої політики та політики безпеки — наприклад, постачання зброї в Україну чи реформа збройних сил, — перебувають у середині рейтингу сприйняття конфліктів.
Проте помітно, що саме ці зовнішньополітичні теми мають найбільшу розбіжність у відповідях. Думки тут розходяться значно сильніше, ніж в інших сферах конфліктів. Це вказує на високий потенціал поляризації, який проявляється вздовж чітких політико-ідеологічних розмежувань. Особливо цікавим є те, що навіть всередині окремих політичних таборів, наприклад серед виборців AfD, можна знайти помітно різні оцінки Росії. Це може вказувати на внутрішньопартійні напруженості між націонал-консерваторами з одного боку та правонаціоналістами й крайніми правими з іншого.
Ці відмінності стають ще помітнішими, якщо запитувати не про сприйняття загрози, а про її політичні наслідки. Наприклад, питання, чи Німеччина повинна розширити свою військову підтримку України, викликає значно сильнішу поляризацію думок. І тут партійна приналежність є найважливішим фактором, що пояснює таку ситуацію. Зокрема, виборці «Зелених» чітко висловлюються за розширення військової допомоги (54 % «за» і 17 % «проти»), серед прихильників правлячих партій також більшість схвалює цю ініціативу (SPD — 46 % «за» і 22 % «проти»; CDU — 52 % «за» і 22 % «проти»). Натомість серед прихильників AfD (14 %) та BSW (13 %) підтримка є низькою.
Крім того, є відмінності за статтю, місцем проживання та регіоном: чоловіки, жителі міст та заходу Німеччини частіше підтримують військову допомогу. Однак найбільші внутрішні суперечності можна зустріти серед респондентів, які вважають себе прихильниками лівого або правого крила політичного спектру, тоді як політичний центр демонструє більш однорідні позиції.
Загалом багато що свідчить про те, що поляризація у цьому питанні відповідає чіткій політичній логіці або логіці, пов’язаній з ідентичністю. Тут виявляються різні базові уявлення про суспільство — наприклад, ліберальне проти авторитарного, пацифістське проти мілітаристського або проєвропейське проти національного. На тлі німецької історії це не дивно: питання війни і миру, а також уроки Другої світової війни з 1945 року є центральною точкою відліку німецьких дебатів про ідентичність. Відповідно, в поточних зовнішньополітичних дискусіях завжди обговорюється і самоусвідомлення німецького суспільства в цілому.
У цьому контексті важливо зазначити, що, всупереч деяким публічним дебатам, молодь не є особливо скептичною щодо військової допомоги і не закриває очі на можливі загрози.
— Однак нещодавно у багатьох німецьких містах молодь протестувала проти поновлення призову до армії, часто вигукуючи гучні гасла. Що є основною причиною цих протестів і наскільки вони відображають загальні суспільні тенденції з цього питання?
— Як ми вже говорили, насправді не дивно, що на тлі німецької історії питання про відновлення призову на військову службу викликає емоції та протести. Так було й раніше у (західно)німецькій історії при прийнятті важливих принципових рішень щодо армії та зовнішньої політики. Наприклад, при прийнятті рішення про переозброєння (Західної) Німеччини та створенні Бундесверу у 1955 році, у контексті війни у В’єтнамі та ролі західних держав у 1970-х роках, або в ситуації так званого подвійного рішення НАТО у 1980-х роках. Тоді відбувалися протести чисельністю від кількох сотень тисяч до мільйонів учасників, точилися масштабні публічні дебати за участю численних інтелектуалів, з якими уряди боролися авторитарними методами на межі легітимності, а іноді й за її межами.
У порівнянні з цим, нинішні протести виглядають доволі стриманими. Це також пов’язано з тим, що, незважаючи на принципові розбіжності, ймовірно, існує певне взаємне розуміння відповідних позицій — принаймні, якщо поглянути на протести учнів, адже, як уже згадували, молоді люди не надто відрізняються від інших груп у своїй оцінці військової загрози. В цілому, звичайно, не дивно, що молодь не дуже захоплена планами уряду, зокрема і щодо інших причин.
Призов до армії або інші обговорювані моделі обов’язкової служби є втручанням у життя, яке і і без того сприймається як чуже. Водночас дебати про призов до армії також розглядають як своєрідний конфлікт справедливості.
Молоде покоління, мабуть, не без підстав, відчуває себе обділеним через низку подій останніх років: зростання орендної плати та вартості житла, труднощі під час пандемії COVID-19, перспективу зростання соціальних внесків, відкладене вирішення кліматичної кризи, прогалини у цифровізації, недофінансування або дисфункціональність системи освіти та повторювані популістські дебати про нібито лінощі молоді. Вона ставить собі питання: якому суспільству та державі вони повинні служити? І, зважаючи на демографічні зміни у німецькій політиці, не можна заперечувати, що інтереси молодих людей не завжди були у центрі уваги. Цю оцінку, до речі, у наших дослідженнях поділяє більшість респондентів незалежно від віку.
Читайте також: Розбудова німецької армії: через що буксують амбітні плани Німеччини?
Це певним чином повторюється й у питанні про призов до армії, рішення щодо якого, на думку молодих людей, ухвалюють ті, кого воно більше не стосується. Однак, на мій погляд, при цьому іноді не беруть до уваги, що більшість старшого покоління служила у війську або проходила цивільну службу, і у більшості випадків навіть довше, ніж передбачають зараз заплановані моделі. Проте це у певному сенсі прерогатива молоді — ставити під сумнів речі, визначати власні пріоритети та голосно відстоювати свої інтереси. Насправді, було б набагато тривожніше, якби таке далекосяжне рішення просто було б схвалене.
— Чи існує ризик, що ці протести будуть використані політичними силами або зовнішніми акторами для власної пропаганди? І чи можуть протести студентів вплинути на громадську думку щодо НАТО та зовнішньої політики Німеччини?
— Взагалі у Німеччині ситуація зараз така, що практично будь-яка дрібна суперечка щодо конкретного питання потенційно може перерости у великий конфлікт, оскільки деяким політичним діячам вдається отримати вигоду з ескалації конфліктних ситуацій. У цьому сенсі можна говорити про так званих політичних «підприємців конфлікту». Іноді навіть з точки зору дослідника дивує, які конфлікти стають медійно, політично та публічно значущими, а які — ні. Тож теоретично це завжди можливо, але я бачу для цього мало підстав, особливо якщо говорити про протести учнів.
По-перше, спрощено кажучи, молоді люди не дурні і цілком здатні оцінити політичну ситуацію, коли хтось намагається їх використати для власних цілей. По-друге, ситуація для критиків уряду щодо військової служби не така вже й проста. До недавнього часу партія AfD підтримувала значно суворіший призов до армії і тепер їй довелося швидко змінити свою позицію — частково й для того, щоб відповідати своїй ролі радикальної опозиції до імовірного політичного істеблішменту.
Однак вона не може надто сильно виступати проти військової служби, оскільки це є однією з її основних соціально-політичних вимог. Зараз партія зайняла позицію, що військова служба сама по собі є доцільною, але при нинішньому уряді її треба відхилити. З точки зору молодих людей це не обов’язково є популярною позицією. BSW, як інша опозиційна партія, що має сильні позиції, особливо в Східній Німеччині, також не користується великою популярністю серед молоді, оскільки вона орієнтується переважно на старших.
Найбільшу актуальність для молоді могла б мати партія «Die Linke», яка дуже популярна серед молодших, традиційно критично ставиться до НАТО та орієнтована на пацифізм. Проте і тут йдеться скоріше про політичну позицію, яку, з огляду на перехід багатьох проросійських діячів до BSW, важко використати для маніпуляцій.
Що стосується можливості використання протестів у пропагандистських цілях зовнішніми акторами, то це, звісно, завжди можливо, хоча б тому, що пропаганда лише побіжно зважає на факти. Але й тут треба зазначити, що протести, пов’язані із зовнішньою політикою, наприклад, у 2000-х роках проти можливої участі Німеччини у війні в Іраку, були значно масштабнішими. Тому щоб використати нинішні протести, довелося б суттєво спотворити позиції молоді, а також масштаби і форми протестів. Зрештою, теоретично це можна зробити з будь-яким іншим питанням чи соціальним конфліктом.
Я також не вірю, що вони можуть змінити загальну думку про НАТО та німецьку зовнішню політику в цілому. Це пов’язано з тим, що хоча між віковими групами і існують розбіжності в ключових питаннях зовнішньої політики, вони не є особливо значними. Більш релевантними з точки зору ставлення до НАТО та зовнішньої політики є, мабуть, поведінка США або події на рівні ЄС.