Однак українські провладні політики й дипломати найвищого рангу вважають проголошення позаблоковості України однією з ключових подій у зовнішній політиці за два десятиліття її незалежності. Про сучасний стан і перспективи відносин між нашою країною та Північноатлантичним Альянсом Тиждень поспілкувався із заступником генерального секретаря НАТО з політичних питань та політики безпеки Дірком Бренґельманном, який взяв участь у квітневому засіданні спільної робочої групи Україна – НАТО в Києві.
У. Т.: З якою метою ви приїхали до України і як оцінюєте результати візиту?
– Візит мав три основні цілі. Я займаюся співробітництвом НАТО – Україна протягом 13 років. Працював в офісі лорда Джорджа Робертсона, який у 1999–2003-му був генеральним секретарем НАТО. Вже тоді я займався відносинами між Альянсом та Україною. На теперішній посаді приїжджаю до вашої країни щороку, бо проводжу політичні консультації з урядом. Візит мав ще одну особливу мету – нині ми працюємо з Києвом над програмою реформ у галузі оборони. У лютому відбулася зустріч міністрів оборони, а зараз провели засідання Спільної робочої групи щодо оборонної реформи, на якому обговорювалося, як ми можемо підтримати зусилля України в цьому напрямі.
Читайте також: Україна – НАТО: підсумки 15-річного особливого партнерства
У. Т.: Серед останніх трьох самітів НАТО не було жодного за участю України. Чи означає це, що відносини між Альянсом та Україною стають, як сказав британський експерт Джеймс Шерр, «більш технічними й формальними» і що «їм бракує душевності, тепла та переконливості». Як ви оцінюєте нинішній стан українсько-натовських відносин?
– Справді, на останньому саміті в Чикаго не було засідання Комісії Україна – НАТО (КУН), але ваш президент був там, як і багато інших глав держав і урядів. Він відвідав засідання ISAF (Міжнародних сил сприяння безпеці), адже Україна – давній і важливий учасник цієї організації.
Як я вже згадував, у лютому відбулася зустріч міністрів оборони в КУН. А трохи раніше, у квітні 2011 року, в Берліні було проведено зустріч міністрів закордонних справ. Тож, як бачите, Україна весь час залучена до справ.
Можливо, раніше зустрічей було більше, та дозвольте нагадати, що ми налагодили дуже регулярну робочу програму з вашою державою в межах Щорічної національної програми, якою передбачено широкий спектр діяльності. Наша співпраця з Україною в таких сферах, як оборонна реформа та військове співробітництво, політичний діалог щодо регіональної безпеки, а також прогрес у демократичних реформах в Україні є інтенсивнішими, ніж, напевне, з будь-якою іншою державою-партнером. Ваша країна бере участь практично в усіх місіях та операціях на чолі з НАТО. Тож, гадаю, було б несправедливо називати такі відносини холодними.
У. Т.: Як Україна може скористатися новою стратегією НАТО «Розумна оборона», що передбачає майбутній розвиток міжнародного співробітництва у сфері оборони, а також США в ролі гаранта регіональних систем безпеки, а не «світового поліцейського»?
– Після саміту в Чикаго НАТО працює над двома головними ініціативами. Одна з них – «Розумна оборона», що передбачає багатонаціональні проекти для співпраці між союзниками та залучення партнерів. Нам це потрібно з огляду на ситуацію з бюджетом, а також на те, що американці закликають європейців взяти на себе більше фінансування. У нас також є так звана Ініціатива взаємопов’язаних сил, спрямована на спільні навчання і тренування для забезпечення тіснішого контакту між країнами. Ключовий момент – збереження того рівня взаємодії, якого ми досягли між НАТО й Україною та з іншими країнами. В обох ініціативах – розумної оборони і взаємопов’язаних сил – важливу роль відіграє партнерство. Тож, гадаю, ми зможемо досягти хороших результатів. Коли йдеться про розумну оборону, мені відомо, що деякі країни обговорюють її між собою або з Україною.
У. Т.: Деякі українські експерти говорять про реформи в українському секторі оборони як про «саморуйнування національних збройних сил». На вашу думку, чи відповідає скорочення української армії (що здійснюється без забезпечення належних умов для її переходу на контрактну основу) сучасним концепціям реформування збройних сил?
– Країни по-різному підходять до таких реформ. Деякі досі утримують великі війська призовників, таким є рішення держави. Однак більшість справді перейшли на професійні армії. Я німець за походженням, моя країна має саме таку армію, тож можу сказати: спершу необхідно витратити гроші, час та енергію, щоб провести реформу оборонного сектору. Йдеться про довгострокову інвестицію, і знову ж таки, як я вже згадував, переважна частина країн обрали саме такий шлях.
Коли ми обговорювали з українськими колегами наше сприяння в реформуванні оборонного сектору, торкалися також питання таких складних його наслідків, як перекваліфікація колишніх військовослужбовців. Ми розширили наявний цільовий фонд, щоб допомогти перекваліфікувати військовослужбовців у відставці, забезпечити набуття ними професійних навичок, які вони зможуть використати на цивільному ринку праці, та посприяти їм у пошуку роботи.
У. Т.: Більшість країн із колишнього соцтабору спочатку стали членами НАТО, а вже потім – ЄС. Україна пішла іншим шляхом. Якою є сьогоднішня роль Північноатлантичного Альянсу в просуванні вектора європейського розвитку для Києва?
– Єдиного правила немає. Справді, раніше більшість країн Східної Європи спочатку вступали до НАТО, а потім ставали членами ЄС. Але були й інші приклади, як-от Швеція, Фінляндія й Австрія. Вони спершу вступили до Євросоюзу, а не до Альянсу. У результаті маємо 28 країн-членів, 21 з яких є членами Європейського Союзу, що, гадаю, дає уявлення про взаємопов’язаність цих двох процесів.
Дозвольте навести один приклад. Працюючи над програмою співробітництва з Україною – Щорічною національною програмою, ми розглядаємо багато аспектів, тобто не лише оборонну реформу, а й, скажімо, політичні перетворення. На перший погляд може здаватися, навіщо військовій організації перейматися такими справами. Але річ у тім, що ми не лише військова, а й політична структура, для нас важливу роль відіграють верховенство права, демократія, свобода преси тощо. Усе це містить наша робоча програма, й ми сприймаємо ці питання дуже серйозно. Співпраця України з Євросоюзом у цій царині допомагає у нашій роботі в зазначених галузях і навпаки.
У. Т.: Одним із пріоритетів для України, що нині головує в Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), є врегулювання замороженого конфлікту в Придністров’ї. Чи може виникнути суперечність в інтересах України і НАТО у цьому питанні?
– Ми вели відповідний політичний діалог з нашими українськими друзями. Дійсно, ситуація лишається невирішеною, у НАТО це називають затягнутими конфліктами. Поки що ми не побачили світла в кінці тунелю, тож у питанні Придністров’я справді хотілося б бачити більше прогресу. Але Україна і раніше, і особливо нині, під час головування в ОБСЄ, переймалася цією проблемою. Ми проводили зустрічі в Брюсселі, на яких 28 країн – членів Альянсу мали можливість обговорити її з представниками України. Правда в тому, що врешті-решт необхідна згода молдаван, придністровців, росіян та всіх сторін. Тобто Україна не може одноосібно вирішити конфлікт. На нашу думку, йдеться про діалог 5 + 2. І ми ведемо його, як я вже казав, з Україною, а також із Молдовою та Росією. Але, повторюся, хотілося б, щоб на сьогодні було досягнуто більшого прогресу.
У. Т.: Як впливає економічна криза і режим економії країн – членів НАТО в оборонному секторі на західну архітектуру безпеки?
– Перед нами одночасно постало кілька проблем. Одна з них – бюджетна криза, про яку ви згадали і від якої потерпає переважна частка європейських країн. Тож нині започатковано програму «Розумна оборона», що передбачає більш багатонаціональні проекти. Тобто ми спільно працюємо з літаком, кораблем тощо, а не кожен сам за себе. Це один зі способів вирішення питання.
Інша проблема, про яку я також уже згадував, полягає в тому, що американці в ситуації з Лівією сказали європейцям щось на кшталт: «Хлопці, ви не можете постійно розраховувати, що ми будемо на передовій в усіх тутешніх проблемах, ви маєте бути готові робити все можливе європейськими силами».
Усе це сталося одночасно. Європейці повинні збільшити свою роль у реалізації натовської політики безпеки та оборони, але разом із тим ЄС має справу з бюджетними проблемами. Гадаю, врешті-решт негативних наслідків не буде завдяки згаданій вище програмі «Розумна оборона».