Дірява демократія

Верховна Рада призначила місцеві вибори на 31 жовтня та схвалила у першому читанні запропонований Партією регіонів закон, за яким ці вибори мають відбутися. Юрій Ключковський понад десять років працює над удосконаленням виборчого законодавства, зокре­­ма в частині унеможливлення фальшування підсумків виборів. Він є автором проекту Виборчого кодексу, що зараз проходить експертизу в Європейській комісії за демократію через право (Венеціанській комісії). В інтерв’ю Тижню пан Юрій пояснив, чому був категорично проти місцевих виборів 31 жовтня, а також реформування інституту референдуму a-ля Партія регіонів. 

У. Т.: Чому ви вважаєте 31 жовтня антиконституційною датою місцевих виборів?

– Без змін до Конституції чергові місцеві вибори не можуть відбутися одночасно: ради і їхні голови обиралися на різні строки. Тому виникла ідея закріпити в Конституції однаковий термін їхніх повноважень. У квітні з цим усі погоджувалися, 400 голосами відповідний законопроект скерували до Конституційного Суду. Потім владу наче якась муха вкусила: вочевидь, вона хоче взяти під конт­роль і місцеве самоврядування, поки має ресурси і поки люди в ній не розчарувалися.

Регіони змусили всіх іти на вибори 31 жовтня, всупереч Конституції та рішенню Конституційного Суду. І вкотре ґвалтують Конституцію й закон: після того як місцеву владу оберуть, змінять її термін повноважень. А потім скажуть: хто не задоволений, нехай звертається до суду. А суди вже під контролем… 

Втілюється варіант авторитарної влади, яка робить усе, що вважає за потрібне. Вона навіть не намагається реалізувати свою волю відповідно до закону, хоча має голоси для цього. Головне – через коліно переламати і показати, хто в домі хазяїн. 

У. Т.: Чим небезпечний закон, за яким ПР хоче проводити місцеві вибори?

– Він означатиме підконт­рольність усіх місцевих органів влади Партії регіонів. Заборона блокам брати участь у виборах – це не найстрашніше. Гірше те, що влада намагається відсікти нові політсили, запровадивши норму про допуск до участі в перегонах лише тих місцевих парторганізацій, що зареєстровані не менше ніж за рік до виборів. Сама по собі ця норма, можливо, і непогана. Але вона ухвалюється за чотири місяці до виборів, тобто змінюються правила гри, коли ця гра вже фактично почалася. І тих, хто готувався до виборів, відсікають. Жорсткі також правила щодо формування дільничних виборчих комісій (формуються лише за поданнями місцевих організацій партій, що висунули кандидатів у депутати, а також кандидатів на посади сільських, селищних, міських голів, причому члени дільничних виборчкомів мусять мати відповідний досвід роботи. – Ред.). І, звісно ж, терміни висування кандидатів. Ще такого не було, щоб висування відбувалося лише впродовж трьох днів. Це груба спроба просто фізично обмежити можливість висувати кандидатів. Тим більше що в мажоритарних одномандатних округах забороняється самовисування, зокрема й на мерів міст. 

У. Т.: Які основні недоліки законодавства про місцеві вибори слід усунути в першу чергу, на вашу думку?

– Одна з головних проблем – це виборчі системи. Ми маємо пам’ятати про різні конституційні статуси парламенту та органів місцевого самоврядування. Останні – це не поле бою для загальнонаціональних політичних сил.

Запровадження для депутатів місцевих рад імперативного партійного мандату суперечить природі місцевого самоврядування, завдання якого – вирішувати місцеві питання. Сьогодні ж депутати місцевих рад, обрані за партійними списками, відповідають не перед виборцями, а перед партійним керівництвом. Політизація міських рад, що стала наслідком їх обрання за пропорційною виборчою системою (у селах і селищах діє мажоритарна система), різко погіршила їхню роботу. Територіальні громади не впливають на те, хто представлятиме їхні інтереси в районних та обласних радах. 

Для Києва, наприклад, важливо, чи цей депутат від Со­лом’янки, чи від Троєщини. Сьогодні в Київраді інтереси Солом’янки чи Троєщини ніхто не представляє – там представляють інтереси земельної мафії. Треба дати виборцям можливість обирати до міської ради конкретних депутатів, а не мішок із багатьма котами, які не мають жодного стосунку до цього міста. Найпростіше це зробити за допомогою мажоритарної системи відносної більшості (перемагає той кандидат, який набрав відносно більшу кількість голосів).

Партія регіонів пропонує інший варіант – мажоритарно-пропорційний, п’ятдесят на п’ятдесят. Будуть депутати двох сортів: одні від партій, інші від виборців. Це ще можна було стерпіти у Верховній Раді, коли до неї обирали за змішаною системою. Та й то депутати сперечалися: ви хто такі, вас жодна партія не підтримала! А ви хто такі, мене виборці обрали, а вас – голова партії! У місцевому самоврядуванні це особливо небезпечно.  

У. Т.: З року в рік парламент намагається вдосконалити виборче законодавство, принаймні так декларується, але від виборів до виборів виникають лазівки для зловживань… Коли цей процес закінчиться?

– Маніпуляції на виборах 2004 року зробило видимими чинне на той час законодавство, і я вважаю це його неабияким досягненням. Можливо, воно занадто деталізоване, технологічне, за що нас часто критикують європейці. Але я переконаний, що сьогодні це вкрай потрібно. Принципами, зокрема й моральними, що на Заході є непорушними, у нас нехтують. Колись я мав нагоду вказати голові Центральної виборчої комісії Латвії, що в їхньому виборчому законі є дірка, яка уможливлює зловживання. Він відповів: «Якщо хтось це зробить, він не зможе жити в Латвії, суспільство йому не дозволить». У нас такої громадської думки немає, тому багато речей доводиться забезпечувати на рівні закону. Якщо закон заплутаний або дірявий, то в ті дірки може пролізти все що завгодно. Якщо закон деталізований, його не можна обійти, тільки порушити. Це і не подобається нинішній владі.

Дуже показово те, що зробили торік із законом про вибори президента. Звідти викинули всі ті запобіжники, через які спіткнулися у 2004-му. Закон вичистили, він став дірявим, насамперед у процедурах голосування, зокрема вдома, і підрахунку голосів. Скасовано процедури, що дають змогу чітко фіксувати в протоколі все, що відбувається на дільниці. 

У. Т.: Ви зараз працюєте над поправками до законопроекту про референдум, розробленого ПР. У ньому є норми, які загрожують демократії…

– У нинішньому вигляді цей законопроект запроваджує те, що у Європі називають плебісцитарною диктатурою: є вождь, який звертається до народу в обхід парламенту і штампує на референдумах все, що заманеться. У цьому законопроекті дуже багато небезпечних місць: намагання ухвалювати закони в обхід Верховної Ради, намагання скасовувати зміни до законів, що вже діють, передбачається можливість скасування навіть законів про зміни до Конституції (у такий спосіб Партія регіонів хоче скасувати політреформу 2004 року, розширивши президентські повноваження. – Ред.). Відсутні будь-які можливості контролювати зміст питання, що виноситься на референдум. Це означає, що ми знову можемо мати повторення 2000 року, коли були спроби нав’язати рішення, яке не може бути виконане. Наприклад, стверджується, що будь-які рішення референдуму є обов’язковими для виконання і не потребують нічийого затвердження. А якщо питання було неконкретним, якщо на референдум виносився не текст норми, а тільки її загальний опис, що тоді застосовувати? Це несерйозний підхід із погляду відповідальної політики, але дуже зручний для тих, хто потім вдаватиметься до маніпуляцій.

Ще одна цікава річ: у якому випадку може вважатися, що народ висловив свою волю на референдумі? Якщо ми не ставимо порогу явки, на референдум може прийти 40% виборців, з яких більша частина, 21%, проголосують «за». Хіба це рішення референдуму, якщо 79% виборців його не підтримало? Фактично ні, але вважатиметься, що так. Референдум стає інструментом диктатури меншості на користь влади. 

[1972][1973]