Від світу можна втекти здебільшого в печеру. У політиці, на відміну від релігії, печери не мають жодної аури благоговійного келійного самітництва. Це холодні й сирі місця, де переховуються голопупі авторитарні й, ще гірше, тоталітарні режими. Можна скільки завгодно критикувати такі інституції, як Freedom House, за однобічність підходів, за просування інтересів Білого дому, але відвертатися від них – значить утікати від світу з усіма наслідками, що з цього випливають. Того самого дня, коли країна падає в рейтингу «Свобода в світі», новина облітає всі провідні ЗМІ та владні центри в Європі та Америці. Цікаво, що в останні місяці завдання комунікації з Домом свободи від імені чинної влади фактично виконували Ганна Герман та Інна Богословська. Саме вони реагували на критичні звіти й листи президента Freedom House Девіда Кремера та його колег про стан демократії в Україні. Тиждень мав нагоду поспілкуватися із самим паном Кремером і почути його думку про останні події в нашій державі та якість цієї комунікації.
У.Т.: Щодо справи проти Юлії Тимошенко умовно можна виокремити два протилежні погляди: або її гіпотетично імовірне засудження матиме катастрофічні наслідки для демократії та євроінтеграції України, або ж, навпаки, не треба ставити в залежність від судової справи проти неї долю цілої країни. Якою є ваша думка?
– Це ставить під загрозу всі зусилля України рухатися в напрямку демократії. І це більше ніж один-єдиний судовий процес. Торік спочатку розслідували закупівлі машин швидкої допомоги урядом Юлії Тимошенко, потім – як витрачалися кіотські гроші, далі з’явилася справа щодо газових домовленостей, до цього варто додати розслідування, які стосуються її бізнес-діяльності в 1990-х роках. Це створює враження, що нинішнє керівництво держави має намір будь-що її переслідувати, будь-що засудити, запроторити до в’язниці, унеможливити її участь у наступних президентських перегонах та позбавити будь-яких шансів повернутися до влади в той чи інший спосіб. Отже, схоже на те, що українські керманичі використовують судову систему, аби переслідувати своїх опонентів. І наразі йдеться не тільки про Юлію Тимошенко. Це також і Юрій Луценко, й інші. Просто справа екс-прем’єрки привернула найбільшу увагу.
У.Т.: Що має першочергове значення для оцінювання стану демократії в Україні: процесуально-правовий бік справи проти екс-прем’єрки, як-от забезпечення права на захист, вибір непропорційного запобіжного заходу, відхилення свідків захисту, чи сам факт судового процесу над лідером опозиційної політичної сили незалежно ні від чого?
– Усе водночас. І цей процес досяг такої точки, коли вже не так багато можна зробити, щоб виправити становище. На мою думку, потрібно полишити нинішні звинувачення та судові процедури. Весь цей процес було скомпрометовано. Йому бракує легітимності. Коли судовий розгляд не вселяє довіри, треба починати його спочатку, з нуля. Я не вірю в те, що внесення якихось коректив у процесуальну складову цієї справи зробить його більш вартим довіри. Уся справа проти Юлії Тимошенко не викликає довіри. Водночас колишні урядовці не повинні бути звільнені від відповідальності. Те, у який спосіб усе це робилося, від самого початку відгонило політикою, а не справжнім правосуддям. Натомість є інші події та випадки, які постачили б правоохоронним органам багатий матеріал для діяльності, як-от другий раунд президентських виборів у листопаді 2004 року, газові домовленості, підписані в січні 2006-го, до яких Юлія Тимошенко не мала жодного стосунку. Або, скажімо, те, в який спосіб Верховна Рада ратифікувала Харківські угоди. Екс-прем’єркаотримала величезну порцію уваги з боку нинішніх можновладців, тому що, вочевидь, становить для них, на їхнє переконання, найбільшу загрозу. Вони викопали величезну яму під собою. Треба припинити це.
У.Т.: Представники нинішньої влади твердять, що справи проти екс-урядовців мають розглядатися в судах й іноземні уряди та організації не повинні втручатися. Однак практично всі західні МЗС їх прокоментували. Як ви бачите цю ситуацію?
– Україна є членом Ради Європи, членом ОБСЄ, країною – підписантом Загальної декларації прав людини ООН. А це означає, що питання прав людини в ній не можуть не порушуватися іншими державами, які входять до цих організацій. Вони зобов’язані говорити про проблеми, якщо їх бачать. І ваша влада має запитати себе, чому ніхто за межами України й навіть чимало людей усередині країни не вірять у правдивість цього процесу. Критика лунає звідусіль, навіть із Москви. Українські можновладці говорять про те, що справа в руках судових органів. Президент Янукович повинен виявити лідерські якості, припинити процес чи наказати правоохоронним органам зробити це, тому що ніхто не йме віри у її справедливість.
У.Т.: Під час підготовки свого останнього звіту щодо стану демократії та прав людини в Україні ви зустрічалися з багатьма українськими владоможцями. Які меседжі від них почули? Зрештою, ваш звіт вийшов вельми критичним. Вони вас не переконали у своїх добрих намірах?
– Я би виокремив кілька основних меседжів. По-перше, це єдність у владі після п’яти років безперервного протистояння між президентом та прем’єром. По-друге, вони наголошували на цілому спектрі реформ, як-от економічні, необхідні для того, щоб виконати вимоги МВФ, пенсійна тощо, потребу в яких вони відчувають і які не здійснив попередній уряд. Також говорили про те, що важливо збалансувати зовнішню політику – інтегруватися активно до ЄС, розвиваючи хороші відносини з Росією. У дечому вони справді досягли успіху, насамперед у справі консолідації влади. Я не хотів би це переоцінити, але ми бачимо нині значно згуртованіший уряд, ніж у попередні п’ять років. Треба далі просувати економічні реформи, якщо навіть вони й не популярні, як-от пенсійна. Нинішнє керівництво має збалансованіші відносини на зовнішній арені. Дехто каже, що це проросійський уряд. Проте не забуваймо, що перша подорож президента Януковича була до Брюсселя, а не до Москви. Але потім уже було підписано Харківські угоди, які стурбували багатьох. Ваші урядовці також наголошували, що мають протидіяти корупції. Але донині вони не були в цьому успішними.
У.Т.: У липні цього року ви оприлюднили відкритий лист до президента Януковича, у якому закликали припинити «копати собі яму». Ви отримали від нього відповідь на свій лист?
– Я не отримав прямої персональної відповіді. Його коментувала Ганна Герман, вона заперечувала нашу критику, спростовувала те, що розслідування проти екс-урядовців є політично вмотивованими. Інна Богословська опублікувала в газеті Kyiv Post відповідь, у якій фактично йшлося про те, що це ми є тими, хто копає під президентство Віктора Януковича. Медіа звернули велику увагу на наш відкритий лист, але не схоже, що самі можновлаці сприйняли його позитивно. Реакція уряду на наш звіт, який ми оприлюднили у червні в Україні, більш позитивна. Ганна Герман була присутня на його презентації, вона залишила її після того, як дала коментарі. Президент також зробив заяву, що серйозно ставиться до цього. Однак, на жаль, мушу визнати, що ці коментарі виявилися порожніми. Справжній тест влада складатиме у своїй внутрішній політиці, й він для неї ще попереду.
У.Т.: Минуло дві третини 2011 року, можна було б уже спрогнозувати позицію Україну в наступному рейтингу «Свобода у світі» Freedom House?
– Усе ж таки в нас попереду ще чотири місяці для оцінювання. Буде передчасно робити якісь заяви. Єдине, що можу сказати: цьогорічні тенденції не обнадіюють.
У.Т.: Можливо, не зайвим буде нині ще раз пояснити, хто є цільовою аудиторією досліджень демократії та прав людини в країнах світу, здійснюваних Freedom House.
– Нашою аудиторією є всі, хто зацікавлений в утвердженні свободи у всьому світі. Насамперед ідеться про американський уряд, Конгрес, європейські уряди та парламенти, представників громадянського суспільства, правозахисників. Це глобальний рівень. Ми покриваємо весь світ. Отже, привертаємо багато уваги. Freedom House робить це від 1972 року, визначаючи основні стандарти, за якими можна оцінювати напрям розвитку країни.
У.Т.: На потенційних інвесторів місце країни у вашому рейтингу впливає?
– Якщо країна ступає на хибний шлях, свобода в ній обмежується, то зазвичай вона не може похвалитися достатнім рівнем верховенства права, потрібним для того, щоб привабити значну кількість іноземних інвестицій.
У.Т.: Є такий клас політиків на пострадянських теренах, які люблять говорити про те, що Freedom House – пропагандист інтересів американського уряду. Що ви їм відповідаєте?
– Ми використовуємо дуже сувору методологію для оцінки інших країн. З нами співпрацюють експерти. Є комітет, який переглядає підготовлені аналітичні матеріали й визначає рейтинг країни. Йдеться про ретельно продуманий процес. Але це не означає, що ми бездоганні. Щороку намагаємося поліпшити наш підхід. Як на мене, він вдалий настільки, наскільки це можливо. Мене не дивує, що авторитарні режими й ті, хто рухається в антидемократичному напрямку, не люблять того, що ми робимо. Вони не люблять світла, яке проливаємо на їхні вади й зловживання. Я не знаю, що ми можемо зробити, щоб вплинути на сприйняття нас можновладцями. Ми і далі казатимемо правду й виконуватимемо нашу роботу якнайкраще.
Біографічна нота
Девід Кремер – президент Freedom House (Дому свободи) з жовтня 2010 року. У березні 2008-го – січні 2009-го обіймав посаду помічника державного секретаря США з питань демократії, прав людини та праці. Був також заступником помічника держсекретаря з європейських та євразійських питань, відповідальним за відносини з Росією, Україною, Молдовою та Білоруссю. До того працював старшим радником заступника державного секретаря з глобальних питань. Здобув ступінь магістра совєтології Гарвардського університету і ступінь бакалавра совєтології та політології Тафтського університету.