Черговий столичний жовтень для деяких прошарків зацікавлених і втаємничених означає лише одне – скоро кінофестиваль «Молодість». Осіннє пожвавлення богемного життя відбувалося багато років поспіль і майже однаково за стилем. Судомні спроби отримати акредитацію, зокрема й особами, які до журналістики не мали жодного стосунку; перемовини «на найвищому рівні» щодо запрошень і можливостей «просочитися» на сеанси; комп’ютерна підробка безцінних вхідних папірців; гуртування навколо відомих на тусівці персонажів, які уславилися вмінням прослизати будь-де «на шару». А потім наставав день Х, і через заздрісний, спраглий найголовнішого з мистецтв натовп, гордо йшли з омріяним бейджем на шиї ті, хто долучилися до високого. Фестиваль починався. Та було одне «але». Ще два роки тому й весь час до того фестивальні покази, заходи, зустрічі й загалом веселе гоцання з рання до ночі відбувалися в Будинку кіно. Це була наша «набережна Круазет», це було наше все, жодні кінопалаци не могли зрівнятися з атмосферою нашого Дому.
«Синій» бар на другому поверсі ставав центром усесвіту, тим раєм, серед чиїх коньячних кущів можна було отак просто зустріти Кім Кі Дука чи Софі Лорен, а можна обійнятися з друзями зі всієї України, котрих не бачила цілий рік, з торішньої імпрези.
Які шедеври, які фільмовані неподобства демонстрували в Червоній залі! Здається, лише тут глядачі всідалися в три лінії на одному ряді крісел і щільною смугою хронічних безбілетників на підлозі попід екраном. А в перерву бажаючі природним чином потрапляли до холу на бліц-інтерв’ю з зірками, і всі купчилися разом – і всім було затишно. А згодом, переситившись естетикою, натовп знову сунув на пиво, коньяк та інтелектуальні суперечки в кав’ярню «Вавилон».
Місцева атмосфера ріднила. Ну, де ще панібратськи розкажеш режисерові-постановнику грандіозної історичної вампуки «про козаччину», що він, вибачайте, не тойво, фігню збацав, у той час, як він чесно пригощає тебе горілкою? Ніде, тільки у нашому Будинку кіно. Іноді це вариво людського спілкування й тотального свята захоплювало більше, ніж фільми на екрані. Справжнє кіно точилося за лаштунками, а саме – на сходах фестивального центру. Як почет «робить короля», так і веремія навколо імпрези «робила фестиваль». Та, на жаль, «Молодість» залишила старий Дім. Вона розрослася, набула дещо інакшого статусу, їй стало затісно, й убогу, хоча й милу серцю комуналку вона змінила на нові покої. Відкриття тепер у пафосному палаці «Україна», конкурсні покази та інші дійства розпорошені кінотеатрами міста. Зустріти когось можна наразі лише випадково, бо всі толочаться в різних точках. Ні, це не погано, навпаки, але Будинку кіно, нашої «рукавички», напханої найдивовижнішими мешканцями, страшенно бракує. Я й досі зберігаю напрочуд смішний келишок, чесно поцуплений у «Синьому» барі як сувенір, як спогад про «ті фестивалі». І трохи за ними сумую.