Незважаючи на те, що поняття Європейського Союзу з’явилося ще 70 років тому, для більшості громадян він так і залишається абстрактною ідеєю. Так пише у своїй статті «Як потрібно рятувати Європу» Ансґар Ґроу. Попри це, ЄС – ціннісне об’єднання. І от майбутнє треба будувати з цими обома протилежностями. У німців складна Батьківщина. Тому, починаючи з кінця Третього Райху, панує бажання відносно якоїсь сурогатної держави. Для протестуючих студентів В’єтнам 60-х років минулого століття слугує таким собі замінником Батьківщини, а вже потім десь там Європа. Але є дві Європи. Перша — це та, яку німці головно бачать зараз, із позитивним сприйняттям. Хоча останнім часом усе більше негативних відтінків. Але не треба забувати, що концепція ЄС задумувалася як ідея зі створенням різних інституцій, ядром якої мав бути валютний союз. Саме цю Європу з 28, скоро вже з 27 країн, мала на увазі Анґела Меркель, коли пристрасно агітувала за бюджет. Проект «Європа» виник 1951 року, з утворенням Об’єднання вугілля та сталі. Навряд чи хтось тоді сподівався, що це приведе до утворення фактично федеративної держави. Європейські ідеї давали поштовх для виникнення різноманітних ідеологій, конфліктів і тоталітарних режимів. Але культура, історичний досвід і Просвітництво дали змогу Європі вирости до гуманізму, демократії та поваги до прав людини – концепції європейського співробітництва, спільного росту та інтеграції. Станом на сьогодні обидві Європи перебувають у небезпеці: стара Європа цінностей і молодий проект «Європа». Але як виявилося, вони не протиставляються одне одному. Так сталося, що нині домінує втома та сумніви відносно дієвості європейських інституцій, а також бажання повернутися до протекціонізму. Але для того, щоб зберегти цей проект «Європа» потрібно пам’ятати про стару, ту що з цінностями. Тільки поєднавши їх нам пощастить досягти своєї мети.
Читайте також: ЄС у світі кривдників
Основний акцент журналісти Die Welt зробили на широко розрекламованій зустрічі американського та російського президентів і поточному стані відносин двох країн. Тут варто докладно зупинитися на матеріалі Клеменса Верґіна з апокаліптичною назвою «Позиція Трампа стала катастрофою». Ні, американський президент не розбазарив стратегічних інтересів Заходу. Але на зустрічі з Путіним він зробив забагато поступок. Чимало республіканців шоковано. Колишній голова ЦРУ говорить про державну зраду. Ми, напевно, ніколи не дізнаємося, про що розмовляли віч-на-віч Трамп і Путін. Американський президент не визнав російської анексії українського Криму і не уклав угоди з російським колегою відносно Сирії. А також, здається, він не погодився на російський план щодо розділення зон впливу в Європі. Але все одно ця зустріч, насамперед через позиціонування Трампа, стала катастрофічною. Уся ця вистава стала потужною перемогою для Путіна, продовженням його тріумфу як господаря футбольного чемпіонату світу. Фактично Трамп певною мірою реабілітував його на міжнародній арені, незважаючи на Крим і військові дії, які веде Росія на Сході Україні, та військові злочини в Сирії. Путін намагається досягнути того моменту, коли зможе говорити з США на рівних і вважатися найважливішим опонентом для розв’язання нагальних світових проблем. Саме це відчуття Трамп йому і надав. І зовсім абсурдним виявилося те, що американський президент вірить більше брехні Путіна, ніж власним спецслужбам, які мають чимало доказів щодо втручання росіян в американські вибори. Замість того, щоб підтримати позицію власних спеців, Трамп назвав спростування російського президента «сильними та потужними».
Редактори видання постійно тримають руку на пульсі та відстежують часом дуже суперечливі заяви американського президента. Тому не стало дивним, що вони відразу прокоментували інформацію про те, що Трамп допускає російське втручання у вибори. Після зустрічі з Путіним американський очільник отримав на Батьківщині шквал жорстокої критики відносно власних висловлювань. Усім очевидно, що Трамп виступив проти результатів роботи власних спецслужб та слідчих органів, які надали переконливі докази такого втручання. Крім того, він назвав такі розслідування «полюванням на відьом», що долило оливи до вогню. Політичні важковаговики як з правлячої республіканської, так і опозиційної демократичної партій дуже критично висловилися щодо його позиції на зустрічі з Путіним. Зустріч президентів двох держав не дала конкретних результатів. Але принаймні на публіку обидва очільники оголосили про волю до тіснішої співпраці. Як то кажуть, далі буде.
Читайте також: Вибухова непередбачуваність
Звичайно, що в цій складній геополітичній грі багато прихованих елементів. Про один із таких розповідає оглядач Едуард Штайнер в статті «Справжні причини американських санкцій проти Росії». Санкції рідко стосувалися торгівлі між обома країнами. Але в інших сферах конкуренція надзвичайно жорстка. Дійсно, США та Росію важко назвати важливими торговельними партнерами, як це, наприклад, є з країнами ЄС (45% російського зовнішньоторговельного балансу).Такий же показник із США становить скромні 3,4%. Американці експортують віскі, цигарки і транспортну техніку, а імпортують титан для виробництва літаків, а перед цим купили рідинні ракетні двигуни РД-180. Торгівля вищеозначеними товарами в цілому не постраждала від санкцій за анексію Криму та війну в Україні. Але штрафні інструменти значно вплинули на торгівлю газом, алюмінієм та зброєю. Саме в цих секторах і панує жорстка конкуренція між Росією та США. Вашингтон і не приховує, що хотів би доставляти в Європу більше зрідженого газу. Тому й розглядається можливість введення санкцій проти компаній Wintershall, Shell та OMV, які планують брати участь у побудові «Північного потоку-2». Трамп повторив у Брюсселі, що ЄС є заручником Росії в газовому секторі. Якщо російському газовому сектору санкції ще тільки загрожують, то алюмінієвий концерн «РУСАЛ», починаючи з квітня 2018 року, вони вже добивають. Хоча ця компанія й була одним з найбільших конкурентів американської «Алкоа», але не основним.
Зовсім іншою є ситуація в сфері продажу зброї та оборонних технологій, де Росія вважається другим після США найбільшим експортером. І тут звичайно, їхні інтереси теж перетнулися. Але головним є те, що ринок озброєнь суттєво змінився, а російські основні клієнти — Індія та Китай різко скоротили обсяги своїх замовлень. І нині Москві доводиться шукати щастя деінде. Нові покупці на Близькому Сході дуже вже перебірливі. Мається на увазі в політичному плані. А от автор Гольґер Цшепітц доводить що, «Росія оголосила таємну війну американському долару». Російський президент на зустрічі з Трампом хитрував. Стало відомо, що Москва позбавилася великої кількості американських державних цінних паперів і таким чином ослабила США. У цьому процесі у Путіна є сильні союзники. Кажуть, Путін управний гравець у покер, і тому вміє добре блефувати за вкрай несприятливих ситуацій. Хоча Росія – економічний карлик у порівнянні з іншими, але Путіну вдалося повернути свою країну на світову сцену. І його таланти розкрилися під час зустрічі з американським очільником Трампом. Прагнення зрозумілі — це досягнення рівності, за умови, що він знає, що економіка його держави в 12 разів менша за американську. Росія – в жодному разі не той партнер, якому американці можуть довіряти, Трамп – не той президент, який може повірити Путіну. Але найкраще цю ситуацію описують цифри американського фінансового відомства. Москва позбавляється американських державних цінних паперів. У травні цього року Кремль продав 69% Treasuries, як на професійному жаргоні називаються ці папери. А загалом за два з половиною місяці Москва «скинула» цих паперів на $81,1 млрд. Нині запаси скромні – $14,9 млрд. Таким чином, Росія вже не входить у список найважливіших американських кредиторів. Адже таке право отримує лише той, хто володіє державними боргами США на суму понад $30 млрд. Але насправді за цим всім є стратегічний розрахунок. З економічної точки зору ці фінансові операції навряд чи можна назвати раціональними. Ціни на нафту також зросли, порівняно з червнем 2017 року більше ніж уполовину. Зрозуміло, що паралельно з цим зросли й російські валютні резерви до майже $460 млрд. Росія, яка добуває майже 11 млн барелів нафти на день вважається найбільшим її виробником. Стратегічний розрахунок є політично вмотивованим. У квітні Вашингтон запровадив санкції проти «РУСАЛу» і викинув його зі свого ринку. І тоді стало чітко зрозуміло, що сировинний гігант не має можливості продавати свою продукцію деінде, а також утратив доступ до американської валюти, щоб обслуговати свої відсотки по боргах. І ця нова реальність відкрила очі Владіміру Путіну, наскільки сильно економіка його держави та стратегічних підприємств залежить від милості американців. Поки в світі немає реальної альтернативи американському долару. Євро не в змозі зламати цю ситуацію. Частка американської валюти у світових валютних запасах становить 62,5%, тоді як євро лише 20%. У цій боротьбі з доларом Путін має потужних союзників. Китай почав процес дедоларизації своєї економіки. Але поки ці процеси навіть не наблизилася до того, щоб позбавити долар гегемонії.
Читайте також: Західні медіа про зустріч у Гельсінкі: Трамп виявився у таємній змові з Путіним
І на завершення теми глобальної торгівлі та фінансів, Джонні Ерлінґ пояснює «поспіх Китаю в агітації Європи». Через торговельну війну з США Пекін посилює співробітництво з Брюсселем. Але для того, щоб залишатися надійним партнером для ЄС, китайці мають реформувати свою країну. Прем’єр-міністр Лі Кекян пообіцяв це зробити. На зустрічі ЄС — Китай у Пекіні було відчуття, що Дональд Трамп сидить поряд за столом. Його погрози щодо торгівлі з Китаєм сприйняли дуже серйозно, тож Китай відразу взявся «обробляти» ЄС. Прем’єр-міністр КНР пообіцяв присутнім на зустрічі Дональду Туску та Жану-Клоду Юнкеру тісну співпрацю з реформування СОТ. Звичайно, Лі Кекян зобов’язався глибоко реформувати й власну країну. Пекін залицяється до Європи, бо відчуває наближення кризи. Китайська валюта знову впала відносно долара. Головний фондовий індекс провалився на 20%. Але нещодавній показник зростання економіки на 6,8 % свідчить про те, що Китай підходить до війни з США добре озброєним. Але економісти попереджують про вже зовсім близькі коливання, які насуваються на країну. Лі Кекян дві третини часу присвятив заявам про реформи. Готовність Китаю до продовження діалогу про дотримання прав людини та обіцянки покращити доступ до власного ринку – є основними досягненнями цього саміту. Варто зазначити, що це можна назвати маленьким проривом. Але, як кажуть, диявол у деталях. Оскільки майбутня реформа СОТ повинна суттєво змінити статус-кво, швидко вирішувати проблеми та суперечки, навіть узгоджувати питання примусового передання технологій. І саме ці проблеми, які є наслідком китайської нереформованої соціалістичної економіки, їм потрібно якнайскоріше розв’язувати.