Штефан Ауст прогнозує «довге прощання Анґели Меркель». Вона подасть у відставку як голова ХДС, але до 2021 року залишиться на посаді канцлера. Однак партії потрібно терміново шукати нового/нову голову. А це ой яке нелегке завдання! Варто сказати відразу, що кінець цієї блискучої кар’єри очевидно буде гіркуватим на смак. Також цілком вірогідно, що велика коаліція навряд чи правитиме країною далі. З погляду партійного будівництва, ще більші проблеми очікують на СДП. На нікчемних рештках обох народних партій надзвичайно актуальними серед людей знову видаються теми захисту клімату, заборони дизелю, відкритих кордонів і, звичайно, соціальної держави. Крім того, гостро постає питання ядерної зброї. «Зелені» — це надія. Але в будь-якому разі цій партії доведеться поєднувати власний порядок денний із дійсністю. І це вже треба зараз вирішувати, адже невідомо, чи ХДС/ХСС дотримуватиметься плану дозволити Меркель добути свій строк. Цілком зрозумілим видається намагання партії швидко знайти їй більш-менш підходящу заміну. При цьому треба поміркувати, чи варто після вибору нового лідера надавати шанс стати канцлером. Це не входить у плани СДП. Адже природно: чим більші проблеми в конкурента, тим краще. Тому вони сподіваються, що процес відбору не відбудеться так швидко. Ці плани не є чимось поганим. Є лише одна проблема — в СДП немає лідера. Аби ще не сталося такої оказії, як захищати нинішнього канцлера сильніше за його рідну партію. Хоча, треба зауважити, перший варіант піде на користь «молодим соціалістам». Поки що можна говорити про високу ймовірність «Ямайки» (коаліція ХДС/ХСС, Вільних демократів та «Зелених»). Але дві останні партії мають досить примхливих лідерів. Єдине ясно, так це те, що поки що країна не готова попрощатися з Меркель. Мабуть, це буде довге та болюче прощання.
Читайте також: Die Welt: першість Німеччини в інноваціях, ахіллесові п’яти ЄС
Франк Штокер розповідає про «свавілля судової системи стосовно супербагатих». У Китаї як ніде більше у світі нині наглядають за багатіями та зірками. А в цій країні зараз 373 мільярдери. Цей клас живе непогано, при цьому не досить безпечно. Це означає, що незважаючи на всі свої статки та нібито вплив, держава поводиться свавільно. Нерідко ці «багаті та щасливі» зникають. Найвідоміший випадок — це затримання шефа Інтерполу Мен Хун Вея. До речі, про затримання стало відомо нещодавно. А загалом він теж спочатку зник з радарів. Головну роль у тиску на тих, хто на Олімпі, відіграє Дисциплінарна комісія Комуністичної партії Китаю. Нібито саме вона причетна до цих усіх затримань. Зазвичай під це підганяються потрібні закони. Сама комісія була створена для того, щоб боротися з корупцією. Очевидно, що її заснування має мало спільного із законом та справедливістю. Як правило, підозрюваних хапають без дотримання необхідних процедур: вони не мають доступу до адвокатів, їм відмовляють у можливості спілкування з родинною. Варто нагадати, що урядова кампанія проти корупції призвела до арешту 1,5 млн чиновників. Партійні лідери рапортують про величезні успіхи. Але ця комісія займається переважно елітою. За кількістю мільйонерів комуністичний Китай перегнав таких капіталістичних монстрів, як Японія та Німеччина, і відстає лише від визнаного лідера — США. Можна було б довго розповідати, як вони заробляють свої гроші. Але це не важливо. Політична система Піднебесної досить закрита. А правляча ідеологія там комуністична. Попри те, що на публіці вона має вигляд монолітної та єдиної, в кулуарах відбувається жорстка боротьба. Звичайно, що це не сприяє врівноваженню та задоволенню всіх зацікавлених. У кожного з них є свої підлеглі, фаворити й прихильники. У результаті підкилимної боротьби хтось прибирає до своїх рук усе. І потім починається період розправи з супротивниками. Тому й стаються такі зникнення. Власне, це й можна назвати свавіллям судової системи. Адже той, хто переміг у боротьбі за владу, той і нацьковує Дисциплінарну комісію на неугодних. Тому щойно хтось відхиляється від генеральної лінії партії, відразу отримує покарання.
Читайте також: Die Welt: і знову російські шпигуни, помилки Трампа і репутація Пекіна
А от Крістіан Пуч попереджує про можливу катастрофу в Африці, яка станеться до 2040 року. Зараз чимало з тих процесів, які відбуваються на африканському континенті, матимуть ключове значення для його майбутнього. Дослідники звертають увагу на різке збільшення кількості бідних. Але за правильного інвестування цього можна уникнути. Зростання населення — це неймовірно тяжка ноша для континенту. Економікам потрібно докладати надзвичайних зусиль для вирішення проблеми. Деякі країни вже почали збільшувати підтримку охорони здоров’я. Адже низька якість медичних послуг призводить до бажання мати якомога більше дітей. Керуючись цими думками, уряди сподіваються зменшити народжуваність. Водночас необхідно підвищувати роль жінок у суспільстві. Якщо африканські країни негайно почнуть займатися цим питанням, то кількість новонароджених, які припадають на кожну жінку, знизяться з 4,8 до 2,8. А це означає, що населення континенту до кінця століття зросте лише на 2,7 млрд осіб. І успіх цілком можливий, як показують нещодавні дослідження в Ефіопії та Руанді. Тамтешні уряди почали децентралізовувати це питання. Приблизно третя частина економік зазначених країн залежить від співвідношення працюючого та безробітного населення. Ця непроста формула пояснюється так: чим більша кількість працездатного населення порівняно до пенсіонерів, тим кращим є потенціал для зростання. Потрібного співвідношення ці країни досягли ще 2012 року, а тепер треба готувати інфраструктуру для економіки. Інвестиції в сімейне планування, модернізацію суттєво змінять структуру зайнятості, чим, звичайно, дуже вплинуть на демографію. Адже в африканських економіках велика частка ручної роботи. Це непросто змінити, але конче необхідно. Поки що ж рівень бідності суттєво випереджає зростання континентальних економік.
Читайте також: Die Welt: безальтернативний Порошенко, Китай vs США
Едуард Штайнер повідомляє про казкове життя російських феодалів. Звичайно, що політично-економічне становище в РФ відображається й на житлових умовах. Це видно з результатів нещодавнього дослідження, проведеного двома інвестиційними командами. Вони описують, у яких умовах проживають російські державні мужі, очільники крупних корпорацій та холдингів. Як виявилося, це королівські умови. Найкращі ж — у путінського найближчого оточення. До прикладу: Іґор Сєчін, голова найбільшого нафтового концерну «Роснєфть», проживає в центрі Москви у 5-поверховій квартирі загальною площею 1229 кв. м. Там є власний кінозал, басейн та винний льох. Звичайно, що згідно зі своєю офіційною зарплатнею він не може собі цього дозволити. Але той факт, що Сєчін володіє цими апартаментами, нікого не дивує. Про це не прийнято говорити. У далекі часи він працював особистим секретарем Путіна. Згодом його призначали на різноманітні посади, але неодмінно близько до нього. Видне місце в ретельно вибудованій ієрархії російського президента посідає й Алєксєй Міллєр. Він очолює один із найбільших у світі газових концернів «Газпром». І хоча його квартира на вигляд скромніша, ніж у Сєчіна — усього лише триповерхова, — її розміри все одно вражають. І як у першому випадку, треба говорити про абсолютну лояльність до Путіна. Саме її прагматичне дотримання дає змогу так довго триматися біля керма цих державних корпорацій. Сєрґєй Чємєзов може бути їм достойним конкурентом. Свого часу він працював із Путіним у Дрездені та був заступником голови ФСБ. Пізніше російський президент віддав Сєрґєю в управління оборонку. Найприбутковішим місцем тут завжди є експорт зброї. Під його керівництвом перебуває державний холдинг «Ростєх». У своїх величезних апартаментах він має рицарський зал та справжній трон.
Читайте також: Ріхард Герцінґер: Є ризик, що політична ситуація в Європі зміниться на користь Путіна
Алекс Томпсон розкриває деталі кампанії Дональда Трампа в 2020 році. Президент США часто звинувачує Facebook, нібито мережа спеціально шкодить республіканцям. Тому його стратеги винайшли новий шлях, як добутися до потенційних виборців. Навіть політичні конкуренти вважають це багатообіцяючим. Нова стратегія забезпечить Трампу незалежність від великих платформ. У попередній кампанії соціальні медіа відігравали визначальну роль. Але цього разу їх пріоритети змінилася. Головним каналом стануть звичайнісінькі sms-повідомлення. Адже це найкращий варіант, щоб донести свої меседжі цільовій аудиторії. А це консервативні американці, які не вбачають у Силіконовій долині флагмана американської економіки. Після аналізу своїх виборців працівники табору нинішнього президента зрозуміли, що транслювати свої сенси треба не через Facebook, а засобами прямого маркетингу. Цифрова інфраструктура, необхідна для проведення такої діяльності, уже готова. Sms-маркетинг — це не нове в історії проведення виборів Республіканською партією. Вони також збираються використовувати mms для надсилання графічного контенту та відео. Усі ці заходи означають, що гіганти Google та соціальні мережі мінімально впливатимуть на виборчі стратегії Трампа. А нещодавно вони запустили пробну версію системи. По-перше, щоб отримати зворотній зв’язок від користувачів. А по-друге, і поповнити базу діючих мобільних номерів. І тут президентські аналітики не гребують ніякими методами. Демократи теж не сидять склавши руки. Вони ретельно «обробляють» своїх виборців, залучаючи ті ж таки соцмережі. І ніде правди діти, виходить у них це ефективніше. Варто підкреслити, що штаби обох таборів активно обкатують технології перед президентськими перегонами.