Нинішня федеральна передвиборча кампанія в Німеччині приречена на провал. Всі з самого початку все робили не так: партії зі своїми кандидатами та їхнім висуненням, з млявою беззмістовністю, з невизначеним підходом «всі-властиво-можуть-зі-всіма-окрім-АдН». Політика все ще цілковито занурена у кризу коронавірусу: одні зайняті її подоланням, інші ― аналізом і звинуваченнями.
Так, коли йдеться про захист клімату і, як завжди, про діджиталізацію — всі одностайні. Але про те, як саме це мало би реалістично працювати, ніхто нічого казати не хоче. Жодної конкретики, бо в цьому новому, фрагментованому, різноманітному партійному ландшафті потенційна перемога більше, ніж будь-коли досі, полягає в здобутті центру.
Той, хто занадто протистоятиме мейнстриму, врешті лишиться з порожніми руками. Так передвиборча кампанія 2021 року за своєю суттю стає порпанням у всьому підряд і водночас найбільшим і найганебнішим скиглінням у новітній історії Німеччини.
Як у трейлері блокбастера, який, імовірно, не виправдає очікувань, але таки виходить у прокат, бо мусить туди потрапити, ЗМІ накинулися на найбільш обнадійливу сюжетну лінію — зростання рейтингу «Зелених». І це зрозуміло, адже у решти не було ні змісту, ні кандидатів.
Читайте також: Вашингтонське алібі
Звісно, враження таке, що Олаф Шольц оголосив про свою кандидатуру ще 40 років тому, і це принесло «Соціал-демократичній партії Німеччини» (СДПН) пів, а потім цілий бал у результатах опитувань. Сюжет був, і завжди йдеться про сюжет: чи справді «Зелені» зможуть отримати канцлера? Відповідь: звичайно, ні, з цілої низки причин. Але яка різниця? Тому Der Stern спершу вийшов із Габеком на обкладинці («Наш наступний канцлер?»), а згодом, коли одвічна «зелена» догма фемінізму вивела в кандидати бездарну пані Бербок, журнал вийшов зі статтею про «зелену» політикиню «Нарешті альтернатива» та з її фото на обкладинці.
Це нормально в сенсі приверненої уваги, бо розповідаються історії про людей. Особливо тепер, коли програма «Зелених» відома і врешті зводиться майже виключно до однієї максими — захист клімату, захист клімату, захист клімату (й антиавтократичної зовнішньої політики, що, на жаль, надто часто залишається поза увагою).
Обурюючись потім тим, що у ЗМІ цілком «червоно-зелений порядок денний» (хоча «червону» СДПН згадували менше, ніж Анархістську партію Поґо), задали тональність і фокуси подальшої передвиборчої кампанії ― не лише в засобах масової інформації, а й у політиці. Проте серед громадськості йшлося і йдеться лише про особистості.
Тижнями пристрасно обговорюють гадані та реальні помилки й промахи. Анналена Бербок, яка не зазначила різдвяну премію як побічний дохід і в багатьох місцях прикрасила свою скромну біографію, врешті мусила визнати, що ця біографія має мало спільного з її книжкою «Зараз» («Jetzt», 2021), і відтак швидко викрилася як політичний легковаговик. І саме «Зелені», яких щойно звинувачували у тому, що вони автоматично опиняються у променях медійного сонця, тепер скаржилися на несправедливе ставлення.
Натомість Арміна Лашета, якого Der Spiegel у своїй статті назвав у стилі Астерікса «Начальником Майбутніксом» («Häuptling Wirdsonix»), засудили за кілька загублених екзаменаційних робіт і надто щедре оцінювання. Девіз: «Якщо це шкодить кандидатці, то має нашкодити й кандидатові». Це завжди було частиною передвиборчої кампанії, однак у 2021-му стало її основою.
Замість бути великою і дедалі більше розростатися, передвиборча кампанія у ФРН дрібнішала. Вічно невдоволене голосіння про те, що до когось за замовчуванням ставляться краще чи гірше, вийшло на перший план і маргіналізувало політичну конкуренцію аж до формату відкритого чемпіонату Німеччини з дріб’язковості.
Участь у цьому брали самі політики (особливо із «задніх рядів»), багато ЗМІ, що пристрасно і завзято звинувачували одне одного в догматичних підходах, але передовсім виборці, принаймні у соцмережах. За кожним мемом проти Бербок з’являється такий, що висміює Лашета, а прихильники відразу ж роздають віртуальні попереджувальні «жовті картки».
Невдовзі заговорили про «найбруднішу передвиборчу кампанію» всіх часів. Але це не так. Старі сивочолі чоловіки й жінки досі пам’ятають справді ядучі, агресивні передвиборчі кампанії, в яких, наприклад, за «Християнсько-демократичний союз» / «Християнсько-соціальний союз» агітували плакати з дівчиною топлес у боксерських рукавичках і зі складеними для поцілунку губами з гаслом «Виходь зі свого лівого кута». Або коли СДПН виступила проти Франца Йозефа Штрауса з брутальною карикатурою і гаслом «Хочете цього?».
Не кажучи вже про десятиріччя знущань над Гельмутом Колем («груша»). Це було брудно. І всі з цим жили. Бо передвиборча кампанія завжди є переходом на особистості, це в її природі. Але там, де раніше в горлі застрягав сміх, тепер залишилося лише ображене хихотіння. Це мімімішна передвиборча кампанія.
Читайте також: Солідарність з Україною, холодний душ для Німеччини
Про зміст ішлося рідко. «Союз» узагалі надав свою передвиборчу програму в останній момент. Щоразу, коли заходилося навколо політики ― наприклад коли Зьодер обіцяв зниження податків, а Лашет це виключав, ― дискусія відразу ж переходила до другорядних тем.
Коли ймовірний ісламіст, якого давно слід було депортувати, став у Вюрцбурзі вбивцею, почалися дебати не про внутрішню безпеку, а про те, чи може «Альтернатива для Німеччини» (АдН) інструменталізувати цей злочин. При цьому відповідь вкрай проста: звичайно, вона намагалася це зробити. Праві популістські партії чинять саме так у подібних ситуаціях. Можна ставитися до цього як завгодно. І, звісно, не обов’язково обирати АдН.
Але передвиборча кампанія полягає й у вдалому використанні моменту для власних тематичних акцентів. Як і в намаганнях відбивати атаки противника. Не варто забувати: побоюючись, що «Зелені» отримають добрі результати на виборах у ляндтаґ Баден-Вюртемберґа, Меркель після аварії реактора у Фукусімі в 2011 році раптом видала розпорядження про вихід Німеччини із ядерної енергетики. Результат був руйнівним із усіх точок зору.
Навіть потенційно значна подія, що могла би переламати хід виборчої кампанії ― потоп століття, який міг би вплинути на її сенс, ― тепер швидко блокується. Мовляв, не можна «інструменталізувати» жертви стихійного лиха, а з повені робити передвиборчу тему. Яка помилка!
Пропонувати «Зеленим» не братися за їхню основну тему ― приблизно те саме, що забороняти «Вільній демократичній партії» (це, до речі, єдина успішна партія, що отримує двозначні відсотки підтримки в опитуваннях) критикувати коронавірусну політику уряду, бо це також інструменталізація жертв. А може, люди, які втратили близьких і все майно, таки мають право на обговорення причин (а також кризового менеджменту) стихійного лиха, щоб за можливості не допустити повторення подібного?
Читайте також: Марілуїзе Бек: «Мислення у ключі почуття провини перед Росією перебуває надто глибоко в німецькій політичній пам’яті»
Що спричинило біду ― погода, клімат чи все разом? Де аргументи «за» чи «проти»? Що про це думають партії, який план дій вони пропонують? Все це було б добре обговорити на конкретних прикладах.
Натомість ми обговорюємо короткий дурнуватий смішок федерального президента і довгу дурну сміхову істерику Арміна Лашета (раніше сміливі речники так сильно наступили б міністр-президентові на ногу, що у того виступили б сльози). Коли Лашет в ефірі телеканалу WDR стоїчно пояснював, що таке політика відмови від бурого вугілля для його коаліції, його неодноразово перебивали: він втрачав нитку думки, обривав речення. А йшлося лише про те, що він ― Боже збав! ― назвав інтерв’юерку «молодою жінкою».
Внесок АдН ― публікація фотографій відчайдушних дизельних авто у потоках води. Фейлетон обговорює коефіцієнт носіння ґумових чобіт політиками, починаючи з аксіоми Шредера на Ельбі. Канцлерка, яку спершу звинувачували в тому, що вона екстрасенсорним чином не скасувала свою поїздку в Америку (яка почалася до потопу), тепер отримує підтримку мережі, бо тримала за руку Малу Драєр.
І якщо не буде ані картинки, ані сміху, ані роздутої помилки чи будь-якого іншого приводу для обурення, гарантовано відновиться псевдодискусія про заміну головних кандидатів. Все це втрачений час.
Важко уявити, що там з’явиться щось суттєве, бо політики, очевидно, не хочуть входити у клінчі через зміст. Та й публіка цього зовсім не вимагає. Краще спостерігати за пінґ-понґом під седацією вісімнадцяти місяців корони і час від часу видавати якийсь трюк, аніж напружуватись і рухати головою в партії великого тенісу.
Передвиборча кампанія 2021 року провалилася. Вона виставляє майже всіх учасників у жахливому світлі в той час, коли в країні необхідність і можливості сміливо формувати майбутнє взаємопов’язані тісно, як ніколи досі. Це просто соромно.