Die Welt: Вперед у 20-ті!

Світ
19 Січня 2020, 23:28

От вони й почалися, 20-ті роки. Особливого значення цій декаді надають у Німеччині, бо «золоті 20-ті» досі вважають чарівними часами.

Зі своїми театрами, ревю, видавництвами й танцювальними барами Берлін став світовою метрополією. Люди в Західній і Центральній Європі до 1924 року дещо відійшли від втрат і жахів Першої світової війни. У нічне життя занурилася насамперед молодь, випробовувала провокативні образи, як-от коротке каре й танці штибу чарльстона, або повторювала зірок кінематографа, які в нових кінотеатрах стали глобальними ідолами. Успішний серіал «Вавилон — Берлін», знятий на основі романів Фолькера Кучера, розповідає про темп і безодні того часу.

Поява нових рухів серед ультраправого партійного спектра поруч із несподіваним поверненням криптокомуністичних ідей подекуди вважають доказом того, що нас, імовірно, очікують нові 20-ті роки включно з політичним радикалізмом, взаємною ненавистю і повсякденним культурним розпачем. І хіба ми не опинилися перед проблемами зміни клімату, міграції, діджиталізації, відродженим націоналізмом — змінами, що, як у «диких 20-х», можуть завдати удару по дорогих для нас достатку та певності? Тоді друга двійка в календарі стала б прикрою передвісницею. Але чи справді є помітні паралелі? Історія не повторюється, а щоразу пишеться наново. А наше намагання пояснити майбутнє подіями минулого переважно закінчується спробою відповісти на завтрашні виклики вчорашніми методами.

 

Читайте також: Німецький Фенікс

По-перше, нині цілком інша вихідна ситуація: у 1920 році мільйони людей у Європі втратили у війні своїх найдорожчих, залишилися без заощаджень. Вулицями вешталися інваліди війни та хворі, через епідемії та інфекції дитяча смертність у Німеччині сягнула жахливих 14%. У всій Європі з’явилися нові кордони, але новим державам внутрішньої стабільності це не дало. Натомість була голодна зима, гіперінфляція і масштабне безробіття.

Проведення паралелей між нашими страхами й тогочасними катастрофами означає нерозуміння ситуації примхливими дітьми достатку. Бо про сучасні соціальну безпеку, систему охорони здоров’я, відсоток зайнятості та індивідуальні права й свободи (за незначним винятком аристократичної верхівки та індустріальних магнатів) люди 1920-х не могли й мріяти. Те, що сьогодні робить життя всіх стерпним і день за днем його прикрашає, було тоді для більшості з голодної нижчої верстви недосяжним або навіть ще не відкритим: пеніцилін, анестезія, протизаплідні засоби, соціальна допомога, індивідуальний транспорт, мандрівки. Ті, хто сьогодні вважає, що, як і наші дідусі та бабусі, вони танцюють чарльстон на краю вулкана, плутають дійс­ний та умовний способи. Тоді мільйони людей втратили стільки майна та певності, що їм справді більше не було чого втрачати, тож вони принаймні з головою занурювалися в досяжне — дрібні радості нічних вечірок і кіномрій. Майбутнє було дуже невизначеним і коротким, а швидкий кінець мали зумовити біржовий крах, Гітлер і Друга світова.

Утім, сьогодні ми можемо втратити значний матеріальний достаток і соціальний мир. Нині ніхто не знає, чи зростання населення у світі та пов’язане з цим масове споживання від Китаю до Бразилії остаточно знищать клімат, чи деіндустріалізація і відмова від благ у порівняно маленькій Німеччині досі здатні щось змінити в цьому незатишному майбутньому.

 

Інновації 1920-х вважаються вбивцями майбутнього

Дивно, але саме великі технології та промисловість, які у 1920-х принесли індивідуальні свободи й полегшення, — електрифікація в домогосподарствах і автомобілі як масовий товар, — сьогодні вважають мало не найбільшими руйнівниками майбутнього. Таким чином та близька й водночас далека епоха стає дзеркалом нашого часу, у яке ми проектуємо наші приємні побоювання відчайдушної мужності давніх часів. Після 1920 року винахідники й медики, інженери й техніки самовіддано працювали над покращенням умов життя, які водночас псували політики та військові. Але своїм теперішнім достатком ми завдячуємо тогочасній вірі в технології й у реальність маленьких радощів.
Не забуваймо й про ринок, адже всі досягнення «золотих 20-х» — від прогулянкових літаків до кіно, від лампи розжарювання до наркозу, від одягу фабричного виробництва до поп-музики — запровадили й капіталізували приватні підприємства. Завдяки державним субвенціям завжди існували лише засоби знищення та військова індустрія. І суспільства з такою державною економікою — національно- й інтернаціонально-соціалістичні — у 1939-му разом вступили у війну, щоб криваво поширювати свої ідеології.

 

Читайте також: Від Мюнхена до Ялти

Якщо нас тодішні 20-ті чогось і вчать, то це того, що нема віри національній ненависті й державній всемогутності. Усе, що є захопливого в культурі відчаю, яка була в тренді з 1924 по 1928 рік, базувалося на індивідуальній наполегливості, приватній ініціативі та оптимізмі всупереч усім ймовірностям. Щоб осягнути й замилуватися життєвою силою тодішніх людей, варто лише почитати геніальну віденську й берлінську літературу тих часів, наприклад круті жіночі романи Вікі Браун, Ірмґард Койн чи Джини Каус або меланхолійні книжки виживання Йозефа Рота чи Ганса Фаллади. Оточені огидними расовими ненависниками піонери з єврейських родин відкривали театри та видавництва. Зневажені зверненими в минуле мрійниками про імперію, безнадійні ідеалісти працювали в лабораторіях над медикаментами для всіх, уможливлювали для всього людства сучасні будні з лампами, духовками та пральними машинами. Вони й тільки вони створювали стійкий до інфляції дорогоцінний метал «золотих 20-х».

 

Небезпеки ідеології та війни позачасові

Інший нездоровий шарм тих років у всюдисущих небезпеках ідеології та війни, які врешті стали кінцем німецької культури та Європи. Ці біди поза часом, але сьогодні далеко не такі загрозливі, як тоді. У Голлівуді й Бабельсбергу без державної підтримки з’являлися шедеври кіно, на кожному куті на сторінках газет масово продавалася неперевершена світова література, а безправні чорні зробили з джазу гімн людства — перед усім цим можна лише зняти уявні капелюхи, які тоді так радо носили всі, а сьогодні, на жаль, вони вийшли з моди.

 

Чи не занепадемо ми духом у 20-х, що настають, чи зробимо щось важливе й корисне, як наші обмежені обставинами прадіди й прабабусі? Це буде складно.