От вони й почалися, 20-ті роки. Особливого значення цій декаді надають у Німеччині, бо «золоті 20-ті» досі вважають чарівними часами.
Зі своїми театрами, ревю, видавництвами й танцювальними барами Берлін став світовою метрополією. Люди в Західній і Центральній Європі до 1924 року дещо відійшли від втрат і жахів Першої світової війни. У нічне життя занурилася насамперед молодь, випробовувала провокативні образи, як-от коротке каре й танці штибу чарльстона, або повторювала зірок кінематографа, які в нових кінотеатрах стали глобальними ідолами. Успішний серіал «Вавилон — Берлін», знятий на основі романів Фолькера Кучера, розповідає про темп і безодні того часу.
Поява нових рухів серед ультраправого партійного спектра поруч із несподіваним поверненням криптокомуністичних ідей подекуди вважають доказом того, що нас, імовірно, очікують нові 20-ті роки включно з політичним радикалізмом, взаємною ненавистю і повсякденним культурним розпачем. І хіба ми не опинилися перед проблемами зміни клімату, міграції, діджиталізації, відродженим націоналізмом — змінами, що, як у «диких 20-х», можуть завдати удару по дорогих для нас достатку та певності? Тоді друга двійка в календарі стала б прикрою передвісницею. Але чи справді є помітні паралелі? Історія не повторюється, а щоразу пишеться наново. А наше намагання пояснити майбутнє подіями минулого переважно закінчується спробою відповісти на завтрашні виклики вчорашніми методами.
Читайте також: Німецький Фенікс
По-перше, нині цілком інша вихідна ситуація: у 1920 році мільйони людей у Європі втратили у війні своїх найдорожчих, залишилися без заощаджень. Вулицями вешталися інваліди війни та хворі, через епідемії та інфекції дитяча смертність у Німеччині сягнула жахливих 14%. У всій Європі з’явилися нові кордони, але новим державам внутрішньої стабільності це не дало. Натомість була голодна зима, гіперінфляція і масштабне безробіття.
Проведення паралелей між нашими страхами й тогочасними катастрофами означає нерозуміння ситуації примхливими дітьми достатку. Бо про сучасні соціальну безпеку, систему охорони здоров’я, відсоток зайнятості та індивідуальні права й свободи (за незначним винятком аристократичної верхівки та індустріальних магнатів) люди 1920-х не могли й мріяти. Те, що сьогодні робить життя всіх стерпним і день за днем його прикрашає, було тоді для більшості з голодної нижчої верстви недосяжним або навіть ще не відкритим: пеніцилін, анестезія, протизаплідні засоби, соціальна допомога, індивідуальний транспорт, мандрівки. Ті, хто сьогодні вважає, що, як і наші дідусі та бабусі, вони танцюють чарльстон на краю вулкана, плутають дійсний та умовний способи. Тоді мільйони людей втратили стільки майна та певності, що їм справді більше не було чого втрачати, тож вони принаймні з головою занурювалися в досяжне — дрібні радості нічних вечірок і кіномрій. Майбутнє було дуже невизначеним і коротким, а швидкий кінець мали зумовити біржовий крах, Гітлер і Друга світова.
Утім, сьогодні ми можемо втратити значний матеріальний достаток і соціальний мир. Нині ніхто не знає, чи зростання населення у світі та пов’язане з цим масове споживання від Китаю до Бразилії остаточно знищать клімат, чи деіндустріалізація і відмова від благ у порівняно маленькій Німеччині досі здатні щось змінити в цьому незатишному майбутньому.
Інновації 1920-х вважаються вбивцями майбутнього
Дивно, але саме великі технології та промисловість, які у 1920-х принесли індивідуальні свободи й полегшення, — електрифікація в домогосподарствах і автомобілі як масовий товар, — сьогодні вважають мало не найбільшими руйнівниками майбутнього. Таким чином та близька й водночас далека епоха стає дзеркалом нашого часу, у яке ми проектуємо наші приємні побоювання відчайдушної мужності давніх часів. Після 1920 року винахідники й медики, інженери й техніки самовіддано працювали над покращенням умов життя, які водночас псували політики та військові. Але своїм теперішнім достатком ми завдячуємо тогочасній вірі в технології й у реальність маленьких радощів.
Не забуваймо й про ринок, адже всі досягнення «золотих 20-х» — від прогулянкових літаків до кіно, від лампи розжарювання до наркозу, від одягу фабричного виробництва до поп-музики — запровадили й капіталізували приватні підприємства. Завдяки державним субвенціям завжди існували лише засоби знищення та військова індустрія. І суспільства з такою державною економікою — національно- й інтернаціонально-соціалістичні — у 1939-му разом вступили у війну, щоб криваво поширювати свої ідеології.
Читайте також: Від Мюнхена до Ялти
Якщо нас тодішні 20-ті чогось і вчать, то це того, що нема віри національній ненависті й державній всемогутності. Усе, що є захопливого в культурі відчаю, яка була в тренді з 1924 по 1928 рік, базувалося на індивідуальній наполегливості, приватній ініціативі та оптимізмі всупереч усім ймовірностям. Щоб осягнути й замилуватися життєвою силою тодішніх людей, варто лише почитати геніальну віденську й берлінську літературу тих часів, наприклад круті жіночі романи Вікі Браун, Ірмґард Койн чи Джини Каус або меланхолійні книжки виживання Йозефа Рота чи Ганса Фаллади. Оточені огидними расовими ненависниками піонери з єврейських родин відкривали театри та видавництва. Зневажені зверненими в минуле мрійниками про імперію, безнадійні ідеалісти працювали в лабораторіях над медикаментами для всіх, уможливлювали для всього людства сучасні будні з лампами, духовками та пральними машинами. Вони й тільки вони створювали стійкий до інфляції дорогоцінний метал «золотих 20-х».
Небезпеки ідеології та війни позачасові
Інший нездоровий шарм тих років у всюдисущих небезпеках ідеології та війни, які врешті стали кінцем німецької культури та Європи. Ці біди поза часом, але сьогодні далеко не такі загрозливі, як тоді. У Голлівуді й Бабельсбергу без державної підтримки з’являлися шедеври кіно, на кожному куті на сторінках газет масово продавалася неперевершена світова література, а безправні чорні зробили з джазу гімн людства — перед усім цим можна лише зняти уявні капелюхи, які тоді так радо носили всі, а сьогодні, на жаль, вони вийшли з моди.
Чи не занепадемо ми духом у 20-х, що настають, чи зробимо щось важливе й корисне, як наші обмежені обставинами прадіди й прабабусі? Це буде складно.