Міхаель Штюрмер переконує, що «Версаль 1919 року – це був мир, який поклав край миру». Мирна угода, яка була підписана в ті далекі часи стала європейською трагедією. Як тільки американці піднялися на свої кораблі після Першої Світової війни, Європа ж одразу потрапила під владу своїх демонів – неспроможності до порозуміння. Перша світова війна надовго засіла в пам’яті європейців як найбільша катастрофа. Всім зрозуміло, що її причиною стало банальне бажання серед європейської еліти збільшити свій вплив та розширити сфери впливу. Чим це все закінчилося, ми всі добре знаємо. Необхідно сказати, що саме Перша світова війна призвела до занепаду європейських імперій та утворення тоталітарної держави СРСР. При цьому варто нагадати, що до наступної великої війни призвело те, що держави-переможці знехтували інтересами США та переможених. Хоча Вашингтон надав суттєву військову та економічну допомогу. Версальська система сама по собі вже провокувала на перегляд своїх ключових пунктів. Цей договір ніяк не міг забезпечити мир на континенті. Майже таку саму проблему Європа пережила тоді коли Віденська система міжнародних відносин вже майже не працювала, а замінити її було нічим. До слова, в ті часи країни послуговувалися занадто ідеалістичними уявленнями про взаємовідносини з іншими та загальну архітектуру зовнішніх зв’язків. Як наслідок після кожної військової кампанії підписувався мирний договір, який вже на тій стадії ніс в собі зерна майбутнього конфлікту. Саме це і стало причиною провалу Версальського договору. Його ключові пункти просто не могли принести довгий мир на континент. Адже в них самих містилися суперечливі твердження. До того ж, приниження ще ніколи не сприяло укладення миру. Американці ж по-своєму зрозуміли негативні сторони Версальської системи і після закінчення Другої світової війни запропонували світу механізм «стримування» агресивних держав. Відомо до чого це призвело – поділ Німеччини та Центральної Європи на сфери впливу між США та СРСР. Зараз важко сказати, наскільки успішними були ці уявлення, але принаймні вони не призвели до нової війни. Це все сказано до того, що світ конче потребує нової, продуманої до найменших деталей системи міжнародних відносин. Очевидно, що теперішня вже не працює і конфліктів на планеті стає з кожним днем все більше.
Читайте також: Die Welt: секрети Трампа про Путіна, Північний потік – 2 як антиєвропейський проект
В своїй наступній статті автор стверджує, що «прийшов кінець логіки». Багато десятиліть страх перед ядерним апокаліпсисом слугував як засіб стримування та забезпечення миру. Нині ж Дональд Трамп вже більше не має бажання рятувати світ. Зрештою це може призвести до руйнування американської сили. Рівновага між потужними державами досягається не стільки силою стратегічних альянсів як рівнем їх озброєння. Не так давно Вашингтон та Москва заявили про вихід з Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності. Якби банально це не звучало, це свідчить про суттєвий рівень напруги між цими країнами. Потрібно зауважити, що цим заявам передували постійні взаємні звинувачення у порушенні умов договору. В цих умовах Європа знову стає театром бойових дій. Адже їй бракує потужних геополітичних лідерів. Німеччина, до слова, соромиться взятися за цю справу, а інші просто не здатні. Колись нам розповідали про «кінець історії», яка ось-ось станеться, але в реальності почалися інші процеси. Це скоріше «кінець логіки» попередньої системи домовленостей. Раніше ядерна зброя слугувала потужним фактором стримування від агресивних дій. Це просто призвело б до взаємного знищення. Але розвиток військових технологій почав змінювати геополітичний ландшафт. Країни почали прощупувати «червоні лінії» одна одної. Як виявилося простору для подібних маневрів достатньо. Росія вже давно бажає переглянути результати розпаду СРСР та повернути свої сфери впливу. США поки що не можуть сформувати свою реальну зовнішню політику. Китай тільки й чекає моменту коли можна буде стати державою №1 в світі. Ясно одне, що світ повертається до турбулентних часів і тут все важче стає прогнозувати поведінку ключових гравців. Все частіше можна почути заяви з погрозами, які мають залякати потенційних зовнішньополітичних супротивників.
Читайте також: Die Welt: геополітичний прогноз на 2019, нова холодна війна між Росією та США
Едуард Штайнер попереджає про «небезпечну залежність». В той час як потреба в газі в ЄС зростає, його постачання різко скорочується. Лише Росія може закрити цю недостачу – з усіма можливими наслідками. Експерти стривожені – вони побоюються того,що ЄС матиме серйозні проблеми. Повертаючись до головного потрібно сказати, що в Європі відчувається нестача природнього газу. Алжир, Норвегія просто не можуть постачати більше через свої обмежені технічні можливості. В Брюсселі знають про існування цієї проблеми, але варіантів вирішення не так багато. Не треба бути сивочолим експертом, щоб зрозуміти, що ця проблема – рівняння з багатьма невідомими. Адже тут потрібно привести до спільного знаменника суто економічні показники з геополітичними розрахунками. А це майже неможливо. Крім того, ситуація погіршується тим, що Німеччина відмовляється від вугілля на користь відновлювальної енергетики. Але поки що не існує технічних потужностей для здійснення такого кроку. Економіка потребує енергії вже зараз, а не завтра. Тож не важко здогадатися, з яких джерел влада збирається перекривати дефіцит. Хочеш-не хочеш на горизонті маячить Росія, з її величезними покладами природнього газу та бажанням його продавати. Саме з цим бажанням і пов’язані найбільші страхи європейців. Адже експерти все частіше говорять про те, що газ став для Москви інструментом отримання потрібних зовнішньополітичних результатів. До речі, не потрібно й забувати про інтереси США. Вашингтон настійливо пропонує свій зріджений газ. Російський газовий гігант «Газпром» в минулому році заробив чималі гроші через подорожчання зрідженого газу. Крім того, через те, що економіка Китаю почала «охолоджуватися» в росіян є великі об’єми газу, які вони готові продавати дешевше. Протистояння на європейському газовому ринку можна звести до двох змінних – «Газпром» та «зріджений газ». Невідомим тут лише є залежність газового постачання від геополітичних апетитів Путіна. А з цим як зрозуміло не складеш довгострокової стратегії.
Читайте також: Die Welt: як Захід потурає Путіну, всепропальство в Європі
Тобіас Койфер говорить, що «протести в Венесуелі – це небезпечна справа». Вони їздять на мотоциклах та вбивають не вибираючи жертв. «Колектівос» – найбільший страх демонстрантів. Бойовики мають «дах» на самому верху та використовують спеціальну тактику. Уго Чавес, колишній президент Венесуели був ідейним натхненником створення цих озброєних загонів. Їхнє призначення тоді і зараз не змінилося – жорстока боротьба проти опозиції. Хоча народу їх поява пояснювалося як можлива партизанська боротьба проти американських військ. Агресор так і не з’явився, а банди зі зброєю на руках залишилися. Зрозуміло, що «колектівос» відразу взялися за кришування торгівлі наркотиками, зброї, проституції. Експерти не сумніваються, що у випадку перемоги революції, ці банди почнуть війну з новим урядом. Роззброєння цих бандитів повинно стати першочерговим завданням нового уряду. Нинішній очільник Венесуели Мадуро, за підтримки Москви та Пекіну, намагається протистояти санкціям США, накладених на нафтову галузь країни. Він побоюється військового вторгнення. Але це не змінить факту, що штрафні заходи будуть в силі до того часу, поки венесуельці демократичним шляхом не оберуть собі нову владу. А до того часу, Каракас не зможе вести торгівлю «чорним золотом». Тому Мадуро тільки й залишається сподіватися на «колектівос», які повинні своєю жорстокістю залякати опозицію.