У статті Клеменса Верґіна «Пробоїна в стіні» розповідається про те, як один із високопосадовців американського уряду опублікував анонімний допис у The New York Times, що жорстко проходиться по нинішньому президенту США. Мова про «спротив» у Білому домі. У дописі йдеться про те, що частина урядовців працює проти Дональда Трампа, для того щоб захистити США від неминучих катастроф. Багато провідних спеціалістів намагається не допустити найгірші з можливих сценарії розвитку подій. Анонім переконаний, що він та його колеги просто виконують свій громадянський обов’язок, адже президент діє таким чином, що суттєво шкодить державі. Це якраз стало причиною, що багато високопосадовців, призначених Трампом, залишаються на своїх посадах і роблять усе можливе, щоб уберегти демократичні інституції та зменшити вплив на них від імпульсивності Трампа. Цікавим є те, що за день до цього опусу, американський журналіст Боб Вудворд оголосив про вихід у світ своєї книжки, яка теж говорить про подібні речі. Він цитує багатьох неназваних членів адміністрації Трампа, які розповідають про його вибрики та гарячкові рішення. І вони, звичайно, щосили намагаються зменшити вплив його поведінки на ситуації як всередині США, так і у світі. Автор публікації же зазначає, що головною проблемою є аморальність Трампа. На його думку кожен, хто працює з американським президентом знає, що для нього не існує будь-яких принципів чи моральних заборон. А треба нагадати, що обирався він від Республіканської партії, де поняття «вільний дух, вільний ринок, вільний народ» не є пустими звуками. Водночас Трамп називає пресу «ворогом народу». Його імпульси спрямовані проти вільного підприємництва та є антидемократичними по своїй сутті. Чиновники його адміністрації намагаються ізолювати свою рутинну роботу та процес ухвалення рішень від перепадів настрою Трампа. Автор стверджує, що члени кабінету вже давно задумуються про зміщення нинішнього очільника через його невідповідність обійманій посаді.
Читайте також: Die Welt: уроки лицемірства від Орбана, рубль у вільному польоті, вирішальний бій у Сирії
У матеріалі Гольґера Цшепітца привертається увага до того, що Китай намагається зламати диктатуру американської валюти у торгівлі нафтою. Донедавна США та ЄС вигравали від глобальної торгівлі нафтою. Китай намагається порушити це двовладдя. Це буде на користь не тільки Пекіну, а ще й Ірану. Крім того, китайці крок за кроком позбавляються доларової залежності. Народна республіка атакувала цю валюту в тій галузі, де вона безсумнівно домінує, – торгівлі нафтою. І досить успішно. Протягом чотирьох останніх місяців Китай уклав приблизно 14% усіх нафтових контрактів у світі. За оцінкою Reuters кожен сьомий із цієї кількості укладався з умовою оплати в юанях. Китайські біржі вже змінили цим кроком правила функціонування енергетичних ринків. Пекіну вдалося зробити те, що інші марно намагалися. Успіх Піднебесної ще більш примітний тим, що юань і досі недооцінений. Але, щоб вирівняти й цю ситуацію, потрібно ще більше зусиль. Китай – найбільший споживач нафти в світі. Та все-таки ціна в юанях має величезну перевагу. На цьому заробляють місцеві НПЗ і великі компанії. Хоча нині китайською валютою розплачуються лише в 2% фінансових операціях у світі. За даними автора, для того, щоб кинути виклик доларові, який завдяки тій же торгівлі нафтою здобув статус глобальної валюти, цього замало. Уся фінансова система світу працює на основі американського долару. Зрештою, цей факт дає змогу Вашингтону залишатися єдиним гравцем такого рівня. Кожен, хто хоче торгувати на весь світ, неодмінно потребує саме цієї валюти, а не будь-якої іншої, що робить американців дуже потужними. І завдяки лише долару санкції проти Ірану мають надзвичайно серйозний характер. Хоча, опосередковано змагаючись із США, Китай може допомогти Ірану. Якщо розрахунок за нафту між цими країнами відбуватиметься в юанях, то Тегеран зможе продавати її в обхід санкцій.
Читайте також: Die Welt: Кінець вірності Путіну
У свою чергу Павєл Локшин аналізує «нову фазу флірту Москви з Китаєм». Уперше Китай бере участь у російських стратегічних маневрах. На сході країни 3000 китайських солдатів тренуються з 300 000 росіян. Проте чи дійде справа до створення військового альянсу? Військові навчання «Восток 2018» – це найбільші навчання Збройних сил Російської Федерації за останні кілька десятиліть. Хоча головною тут є не величезна кількість російських солдатів, а маленька групка, яка губиться на їхньому фоні. Йдеться про військових із Китаю. Це вперше в історії їхніх непростих взаємовідносин. Хоча сприйняття Китаю в Росії досить неоднозначне, але в Москві воліють його бачити як союзника, а не супротивника. Цим своїм кроком обидві країни демонструють наскільки серйозно вони сприйняли оборонну стратегію Дональда Трампа. І відтоді, як американський президент її оголосив, Китай та Росія шукають взаємовигідного партнерства у військовій сфері. Від часів розпаду СРСР Росія вважається найбільшим постачальником зброї до Піднебесної. Автор запитує, чи значить цей пошук точок зближення, що обидві країни сформують альянс? Таке враження прагнуть створити росіяни, принаймні їм цього дуже хочеться. Але треба розуміти, що те, наскільки тісною буде співпраця між Пекіном і Москвою, залежить якраз від Вашингтона. І не треба забувати, що попри нібито дружні відносини на нинішньому етапі, в геополітичному сенсі ці країни мають багато спірних моментів. У «русском мире» немає місця сильному Китаю. Ну й абсолютно ідентичний вигляд має картина з боку Пекіну. Цей гіпотетичний альянс означав би, що китайці автоматично стали б на бік росіян у конфлікті з Заходом через Україну, а тим би довелося втягуватися в спірні питання навколо Тайваню. Але треба мати на увазі, що Пекін не визнав півострів Крим російським. Тому вважати, що недовіра між цими країнами зникла, буде помилкою. До того ж Москва постачає зброю до Індії – найбільшого конкурента Пекіна в Азії. Незважаючи на військову співпрацю, Росія все ж деградувала до статусу не рівноправного, а лише молодшого партнера Китаю. Пекін поступово витісняє Москву з її старих вотчин Центральної Азії. Усі ці фактори ставлять під великий сумнів навіть гіпотетичну ймовірність створення такого альянсу.
Читайте також: Die Welt: Бліда демократія в Центральній Європі
Продовжують тему озброєння Альфред Гакенсберґер та Павєл Локшин в матеріалі «Всі проти всіх – з російською зброєю». Громадянська війна в Сирії – це випробувальний майданчик для новітньої російської зброї. РФ стала одним з найбільших експортерів зброї в регіоні і є фактично незамінною для колишніх радянських клієнтів. Це звучить цинічно, але Сирія перетворилася на величезний збройний виставковий центр. Ну і звичайно, найбільший прибуток збирає Москва. І Кремль не збирається зупинятися на досягнутому. Територія, куди постачається зброя, дедалі розширюється. Проте питання тут не тільки в тому, щоб заробити швидкі гроші, а й як за допомогою зброї встановити вигідний собі регіональний порядок. Свідченням цього є зустріч Владіміра Путіна з турецьким та іранським колегами, де вони говорили про майбутнє Сирії та наступ урядових військ на провінцію Ідліб, що перебуває під контролем повстанців. І те, що це відбувається без залучення американців та європейців, лише підкреслює нову роль Росії на Близькому Сході. Істотне зростання експорту зброї також є наслідком вторгнення Москви в Сирію, що не є випадковим. Кремль незмінно захищає режим Асада. Російські літаки жорстоко бомблять райони, підконтрольні повстанцям, не обираючи між лікарнею, багатоквартирним будинком чи бойовими позиціями. Як міркують автори, головне, це те, щоб Асад залишився у владі, хоча інколи російська зовнішня політика нагадує зигзаг. Нині Кремль не пропускає можливості збільшувати вплив у регіоні. Зокрема, російське ОВТ постачається в Лівію. Збройна дипломатія відкриває перед Росією нові двері. Катар, який уже рік, як заблокований Саудівською Аравією, Бахрейном, ОАЕ та Єгиптом, може стати наступним. І ось Росія почала грати ключову роль у цьому конфлікті, постачаючи озброєння в ці країни.
Читайте також: Die Welt: падіння турецької економіки та зухвалий шантаж Путіна
Війна в Сирії давно має міжнародний характер. Ґіл Ярон описує один з надважливих її аспектів у статті «Ізраїль погрожує Ірану». Уперше стало відомо, що армія Тель-Авіву знищувала позиції іранських військових. Відомо про понад 200 таких сутичок. Повідомлення досить чітке: Єрусалим каже, що не збирається терпіти провокації. Сирія стала найважливішим полем бою між двома країнами в прихованій війні. Іран стоїть на сторожі інтересів Асада, підтримуючи його грошима та постачанням нафти. Але головне те, що на його боці воюють шиїтські бойовики. Іран має чіткі наміри посилити власну військову присутність на Середземному морі та вийти на кордони Ізраїлю. Тель-Авів цьому суттєво заважає, за необхідності вдаючись до сили. Медіа постійно повідомляють про поодинокі удари проти іранців. Але недавно стало відомо наскільки потужним є приховане протистояння. 202 рази ізраїльська армія завдала ударів по позиціях і конвоях іранської армії в Сирії. Зрозуміло, що Єрусалим та Тегеран давно шукають військової конфронтації. Але треба одразу сказати, що така кількість ударів – це чіткий сигнал Ірану про рівень рішучості супротивника. Крім того, кіберпідрозділи Ізраїлю постійно атакують потрібні цілі в Ірані. А ізраїльські спецслужби активно діють у Сирії, проводячи підривну роботу, знищуючи ворожу агентуру. Особливо ефективно вони працюють над зривом програми з розвитку озброєння Сирії. На додачу до існуючих точок ескалації Тегеран досягнув нового фронту в протистоянні з Тель-Авівом. Нібито його ракети дісталися західного Іраку. Це теоретично значить, що вони можуть поцілити і в Ізраїль. Як висновок можна сказати, що досягнувши своєї мети у Середземному морі, тобто пробивши сухопутний коридор у Сирії, Іран не відступить, а отже, подальша військова ескалація, на думку авторів Die Welt, неминуча.