Огляд розпочнемо зі статті Крістіни Браузе «Чутки… і тисячі вже на марші». Праворадикалам у Хемніці вдалося вивести звичайних людей на вулиці за допомогою сучасних засобів комунікації. Близько 800 людей у неділю пройшлися маршем по Хемніцу. Серед них було багато «правих» футбольних хуліганів, які відразу дали чітко зрозуміти, кому належать вулиці. Але найбільш вразило зовсім не це, а те, що «хулз» вдалося вивести на вулиці звичайних громадян. І вже наступного дня загальна кількість становила 6000 демонстрантів. Спостерігачі та експерти говорять про визначальну роль соціальних мереж у процесі мобілізації. Перша стаття про смерть Даніеля Х. з’явилася вранці в неділю в онлайн-медіа «Tag24». Обставини того, що відбувалося, були зовсім незрозумілими. Кожен коментував на власний розсуд. Від поліції не було жодного повідомлення. Якраз тоді цей вакуум і заповнила історія про «героїчну смерть». Цей фактор стане потім визначальним у мобілізації демонстрантів. У соціальних мережах ця історія почала власне життя. Тоді ж і почали лунати заклики до об’єдання та організації. Більшість протестувальників користувалася різноманітними месенджерами для обміну та поширення інформації. Наскільки важливою є внутрішня мобілізація, показала інша демонстрація, що мала відбутися там же. Але вона не зібрала такої кількості людей. Активісти партії «Альтернатива для Німеччини» з самого початку поширювали інформацію про вбивство з власною інтерпретацією, намагаючись підігріти настрої та скористатися моментом. Але так і нічого не вийшло. Реакція була слабкою. На заклик зібратися під партійними прапорами «АдН» прийшло не більш як сто людей. Цей мітинг не можна порівнювати з демонстрацією футбольних хуліганів. Якби ж користувачі «правих» сайтів і блогів знали, як розганяються такі історії, як вони створюються та для чого, можливо, й реакція була б іншою. А поки можна лише впевнено говорити про важливу роль, яку зіграли новітні засоби комунікації в розкачуванні ситуації в Хемніці.
Читайте також: Die Welt: Кінець вірності Путіну
І продовжуючи тему ультраправового руху, пропонуємо матеріал Лілі Байєр «Учень та майстер правового популізму». Міністр внутрішніх справ Італії Маттео Сальвіні зустрівся зі своїм кумиром Віктором Орбаном. Угорський прем’єр уже давно є головним порушником спокою в ЄС. Орбан досить довго конфронтує з усім, що стосується загальноєвропейського. Наприклад, міграція. Він відмовляється від обов’язкового виконання членами ЄС розподілення квоти мігрантів. І робить це рішуче. Є чотири речі, яких італієць може повчитися в нього:
1. Тримай свого друга біля себе, а ворога — ще ближче.
Переговори італійського уряду не можна порівнювати з тим, як їх проводить Орбан. Він робить вигляд, що його не обходять правила ЄС щодо спільної зовнішньої політики. Також ігнорує будь-які застереження. Так, Орбан зблизився з Путіним, не бориться проти корупції в своїй країні. Він робить тільки так, як йому вигідно. І все.
2. Тримай своє господарство в порядку.
Державний борг Італії величезний і становить €2,3 млрд, що викликає серйозне занепокоєння в Брюсселя. Сальвіні говорить, що йому нічого не залишається, як і надалі злити ЄС, щоб він давав більше грошей. Слабкість італійської економіки очевидна. Відповідно і низький її політичний вплив. У цьому сенсі про Угорщину говорять мало. Її економіка маленька — десята частина від італійської — і не входить до єврозони. Тому навряд чи негаразди ЄС зачеплять її сильно.
3. Роби для ЄС лицемірні заяви.
Орбан виступає дуже критично щодо «європейських еліт» і говорить про те, що Європейська комісія та Європейський парламент налаштовані проти угорського народу. Водночас він підкреслює наскільки важливими є ці інституції в ЄС. Сальвіні — ні. Він грається з можливістю покинути ЄС. Орбан хоче мати вигляд справжнього революціонера в очах своїх громадян, а також залишатися в європейському мейнстрімі.
4. Контролюй ЗМІ та силовиків.
В Угорщині завдяки комбінації зі змін до законів та мільйонів грошей Орбан зміг отримати контроль над ЗМІ та перетворити їх на лояльні до нього рупори. Залишилося зовсім небагато медіа, які налаштовані критично до Орбана. Тому учневі є ще багато чого повчитися у свого вчителя.
Читайте також: Die Welt: Крим — Куба для АдН
Тереза Пфютцнер пише про «кримінальні мільярди в найбіднішій країні Європи». $1 млрд зник у республіці Молдова. Нині, чотири року потому, впливовий олігарх та його прибічники хочуть ці гроші таємно «закачати» назад у країну. В листопаді 2014 року протягом короткого періоду часу з рахунків трьох молдавських банків зник $1 млрд. Ці гроші були видані як кредити фірмам із сумнівною репутацією. І тоді слід цих грошей загубився. Ця махінація повинна була призвести до падіння банківської системи маленької країни. Державі довелося терміново втручатися. Через цей скандал люди масово виходили на вулиці, міжнародна компанія розбиралася в цій справі, але все марно — гроші пропали безслідно. Чотири року потому масові протести тривають. Люди втомилися від беззаконня, корупції та впливу олігархів. Політичні скандали не вщухають у цій невеличкій країні. Перед початком літа, парламент держави прийняв закон про фіскальну амністію. Той, хто не може пояснити походження своїх статків, повинен заплатити 30% від вартості активу. Але це так і не стало масовою акцією. І ніяк не вплинуло на олігархів. Зокрема, на одного з найпотужніших у країні — Влада Плахотнюка. Вважається, що він, хоч і відійшов від активної політики в Молдові, проте зберігає значний вплив у правоохоронній системі, парламенті та медіа. Саме його звинувачують у крадіжці цього мільярда. Але так і не знайшлося залізних доказів, щоб це довести. Зрозуміло, що Молдову попереду чекають непрості часи, коли їй знову і знову доведеться підтверджувати свій європейський вибір.
Альфред Хакенсберґер переконує, що «Сирію попереду чекає останній бій». Асадівський режим та його союзники оточили близько 70 тисяч джихадистів в Ідлібі. Усе це вказує на те, що тут відбудеться найбільша битва цієї війни. На захід від Хами тижнями кипить робота. Гелікоптери та вантажні автомобілі завантажуються/розвантажуються постійно. Підтягуються колони з танками та артилерією. Як можна здогадатися, йдеться про ключову базу сирійської армії перед наступом на провінцію Ідліб. Ця операція стане найбільш кровопролитною за всю історію цієї громадянської війни. У провінції перебуває близько 70 тисяч джихадистів, які будуть захищатися до останнього. Проблема полягає в тому, що сюди від війни втекло не менш як півтора мільйона людей. А всього в зоні гіпотетичних боїв проживає понад три мільйони. Зрозуміло, що як і під час попередніх битв в Алеппо, Гуті, сирійську армію підтримають росіяни та іранці, які вже почали встановлювати блокпости навколо провінції. Для початку російські літаки, як завжди, спробують розбомбити укріплення, не звертаючи уваги на мирних жителів. Росія, Іран і Туреччина нині вирішують долю Ідліба. Анкара поки утримується від наступу. Хоча, турецькі військові вже обладнують позиції. Але, правду кажучи, турки хочуть захистити сирійських бойовиків, які воюють проти Асада. Анкара підтримувала ці угрупування ще з 2011 року, не розділяючи їх на радикальні групи чи помірковані. Сирійські війська також розуміють наслідки можливого зіткнення з турками, через їхнє членство в НАТО. Турецькі політики попереджують про ймовірність гуманітарної катастрофи. Але все вказує на те, що військова операція таки відбудеться. Вирішення цієї ситуації за допомогою переговорів не видається ймовірним. До того ж, радикальні ісламісти вже відкидали таку можливість. Найстрашніше те, що сирійські урядові війська володіють значною кількістю хімічної зброї. Боротьба за Ідліб — це буде найбільша катастрофа за кількістю жертв.
Читайте також: Die Welt: падіння турецької економіки та зухвалий шантаж Путіна
Лукас Віґельманн стверджує, що «революція пожирає свого Папу». Папа втрачає авторитет шаленим темпом. І справа не так у скандалах зі священиками, як у методах Франциска. Як кажуть у самій церкві, єзуїти виграють кожну війну, бо завжди воюють по обидві сторони. Цей вислів має багато спільного з реальністю. Папа Франциск — єзуїт. І від початку його сходження на посаду деякі моменти все більше вказують на те, що він ніяк не може обійтися без цього способу мислення. Хоча тепер цілком очевидно, що його методи мають слабкі місця. Католицька церква переживає дежавю: нещодавно знову стали відомі випадки про розбещення священиками. У Чилі, кажуть, таких випадків надзвичайно багато. Велика колегія присяжних у США встановила причетність більше ніж 300 священиків до розбещення щонайменше тисячі дітей. Усі ці історії практично однакові, але конкретних виконавців так і не вдалося притягнути до відповідальності. А ця структурна модель та давно відомий церковний рефлекс применшування серйозності злочину, спроби приховати призводять до того, що питання виникають знову і знову. Але чи може церква пообіцяти, що ці випадки не повторяться в майбутньому? Папа Франциск довго вважався персоніфікованою відповіддю для багатьох віруючих. І ця відповідь стосувалася сексуальних зловживань, розумінь складних догм, марнославних прелатів чи спраглих до влади курій. Його промова про реформи озлобила патріархів. Але водночас він розумів необхідність реальних змін. І, що довше він уникав говорити про сексуальні зловживання та не проясняв інші термінові питання, то меншим ставав його авторитет. Тому, цілком можливо, що час його перебування на посаді ввійде в історію як Революція, а вони, як відомо, зжирають своїх ініціаторів. Тож, вірогідно, така участь спіткає і Святого Отця.
Ґерманус Пфайффер аналізує, «чому російський рубль у вільному падінні». Погляд на нинішню кризу з російським рублем пояснює, чому більшість росіян так високо цінує свого президента. Подібні ситуації в Туреччині, Індії та Південній Африці мають набагато гірший характер. Російська валюта — у вільному падінні. Песимісти кажуть, що рубль падатиме постійно і дна не нащупає. Кінець літа 1998 року вважається «чорним днем» для російської економіки. Країна стояла на порозі величезної кризи. Уряд тоді відпустив рубль і той утратив 75% вартості. Розвиток реальної економіки скоротився на 5%, інвестиції перестали надходити, інфляція виросла до майже 90%. Значну кількість населення можна було спокійно відносити до зубожілого. Головною причиною кризи стала відсутність довіри. Через це тодішньому президенту Борісу Єльціну довелося шукати вихід зі складної ситуації разом з МВФ. Ринок тоді висунув свої вимоги: приватизація державних підприємств, припинення державного регулювання цін, лібералізація міжнародної торгівлі тощо. Тоді ж Єльцін і припинив підтримку індустріальних галузей економіки, сконцентрувавшись на видобутку та постачанні сировини. Через що російська економіка страждає й понині. З часом утворився новий порядок, в якому велику роль почали відігравати олігархи. Але низький рубль дав змогу здешевити російські товари, що сприяло посиленню експорту. А також економічний підйом Китаю потребував величезних ресурсів, що суттєво допомогло Росії виборсатись з прірви. Це був той самий рятівний шлях, якого бракує Ердогану. Ці збіги обставин дозволили Путіну створити імідж серйозного антикризового менеджера.