«Проблему вирішено. Можете спати спокійно. Політичні некрологи по Анґелі Меркель було ще зарано писати», — зауважує у своїй колонці для суботнього видання Die Welt оглядач Торстен Крауель і пояснює, чого ж насправді досягла на саміті ЄС 28-29 червня німецька канцлерка.
Після минулотижневого саміту, як пише Крауель, про свою перемогу може говорити багато європейських політиків: і Анґела Меркель, і Горст Зеегофер, і Джузеппе Конте, і Емманюель Макрон. Отже, Меркель залишається канцлеркою весь наступний тиждень і нічого не змінюється аж до виборів до Бундестагу (про те, що зміни все ще можуть трапитися стало зрозуміло вже в ніч на понеділок).
Партнери Зеегофера у Празі, Відні та Римі пристали на бік Меркель у питанні одностороннього закриття кордонів, а йому як міністрові внутрішніх справ (хоча під час засідання в неділю, він оголосив, що бажає покинути цей пост, як і позицію у керівництві своєї партії) доведеться в майбутньому обговорювати договори про репатріацію із сусідами Німеччини. Крім того, зважаючи на те, що наближаються вибори і в ЄС (будуть наступного року), і в Баварії (вже цієї осені), то минулотижневе брюссельське комюніке містить серйозну зміну курсу та полягає у регулюванні та навіть стриманні імміграції.
Читайте також: Лукан Вей: «Ідеться не про силу популістів, а про слабкість їхніх опонентів»
Однак прийняте у Брюсселі більше підпадає під розряд прагнень, а ніж конкретних угод, які діють уже з 1 липня, чого прагнув Зеегофер. Його ультиматум Меркель спровокувала не нова хвиля міграції, а напади та злочини, що підігрівають громадську думку, тому він вимагав конкретики у діях, з якою поки складно. Зокрема, по завершенні саміту у п’ятницю Дональд Туск заявив, що поки рано говорити про успіх, адже проголосувати нову угоду було найпростішим серед завдань. Отже, в ЄС погодили посилення своєї міграційної політики. Проте заходи настільки складні, що повноцінне їх запровадження залишається під питанням.
У майбутньому нова міграційна політика фокусуватиметься на тому, щоб завадити мігрантам отримати доступ до території ЄС. Для цього врятованих транспортуватимуть із Середземномор‘я до таборів у північноамериканських країнах. Ті ж, хто попри все дістанеться до кордонів ЄС, перебуватимуть у спеціальних контрольних центрах, які на добровільних засадах мають надати держави ЄС. Крім того, орган прикордонного захисту ЄС Frontex буде посилено і, можливо, він розташовуватиметься також і в третіх країнах.
Попри те, не вдалося досягнути чесного розподілу біженців у ЄС. Квотний розподіл не підтримала більшість. Також відкритими залишається багато практичних питань, наприклад, чи будуть лише північноафриканські країни обрані як місця таборів «швидкого прихистку» для біженців, чи будуть країни ЄС готові до будівництва центрів для біженців у великій кількості, чи знайдеться достатньо відповідного персоналу у третіх країнах.
Читайте також: Die Welt: Європейська дилема
Однак, якщо у п‘ятницю та суботу більшості здавалося, що принаймні німецька політична криза знайшла певне вирішення, завдяки результатам саміту в Брюсселі, і можна «спати спокійно», то вечірнє засідання ХСС у неділю, 1 липня, принесло нові виклики. Їхнім творцем знову став міністр внутрішніх справ Горст Зеегофер. Про це у своїй публікації для понеділкового видання Die Welt пише Петер Іссіґ.
Після 8-годинної зустрічі ХСС Горст Зеегофер заявив про свою «подвійну відставку» як міністра внутрішніх справ та як голови партії.
«Голова ХСС у суперечці з Анґелою Меркель кинув на шальки терезів усе, що мав», — пише Іссіґ. Його партайґеноссе спершу були дуже шоковані таким рішенням, однак пізніше прийняли його. Як пише оглядач, поки що залишається відкритим питання того, яке значення матиме ця відставка для коаліції. Відомим є приклад Кройтського рішення ХСС 1976 року, коли ХСС короткочасно вирішили відокремитися від ХДС у Бундестазі. Відтоді такі погрози є елементом політики тиску ХСС на ХДС. Чи дійде до такої розв‘язки цього разу, поки невідомо.
Сам Зеегофер також не пояснив, чого хоче досягнути своєю відставкою. Він посилався на свою відповідальність як міністра внутрішніх справ і на свій 69-й день народження наступної середи. Однак після кризових переговорів, що завершилися близько першої ночі, лідер ХСС оголосив, що відступає від попереднього рішення і в понеділок, 2 липня, поїде до Берліна дізнатися в Меркель, як новий великий план може бути імплементовано.
До слова, під час засідання ХСС Зеегофер наголосив, що брюссельські рішення принесуть лише погіршення. Зеегофер мовчав про своє рішення два дні, а далі під час кризового засідання дав зрозуміти, наскільки його партія і він сам готові до конфлікту. Як зазначає оглядач, одним із факторів, який розлютив Зеегофера та його однопартійців було те, що два дні результати саміту звучали лише в інтерпретації Меркель. Поки невідомо, чим закінчиться ця суперечка, але ситуація серйозна як ніколи.
Читайте також: Die Welt: Що для нас означає Європа
Суперечка довкола міграційної політики для багатьох гравців німецького політичного поля принесла втрати у рейтингу, згідно з «Політбарометром» ZDF, результати якого наводить видання. Ще три тижні тому роботою коаліції були задоволені 64% німців, а тепер (опитування проводилося 25-28 червня) згідно із «Політбарометром» ця підтримка впала до 49%. Так само на 1% менше виборців підтримали б ХДС/ХСС, якби вибори відбулися минулої неділі. Попри те, що соціал-демократи не в центрі скандалу між сестринськими партіями, вони теж втратили підтримку на 2% .
Цікаво, що в особистісному рейтингу десяти найважливіших політиків Німеччини вперше лідирує зелений політик Джем Оздемір. На другому місці — міністр фінансів Олаф Шольц. А от представники ХСС міністр внутрішніх справ Горст Зеегофер та прем’єр-міністр Баварії Маркус Зьодер значно втратили у рейтингу. Рейтинг Зьодера впав до позначки найнижчої за останні десять років (-0,5, а в червні був +0,1).
«Путінська гібридна війна наслідує історичні приклади. Це було російською сутністю протягом століть: з одного боку дотримуватися правил дипломатії, з іншого — залякувати сусідів. Тому російська інтервенція до сходу України не завершиться, незалежно від подальших угод», — пише у своїй колонці Міхаель Штюрмер. На його думку, в житті Владіміра Путіна панує лейтмотив, який походить глибоко із російської історії. Найкращий американський знавець Росії ХХ століття та дипломат особливого класу Джордж Кеннан (вислів та стратегія «стримування» належать йому) у своїй знаковій роботі щодо падіння та розпаду бісмарківської системи європейського порядку відзначає двозначність російської зовнішньої та безпекової політики. Окрім державної дипломатії за класичними правилами, з часів Наполеонівських війн, була також паралельна ідеологічна течія, яка вела Росію та росіян особливим шляхом, – концепція «Третього Риму». За комунізму таку «паралельність дій» можна було розгледіти у «староруській державності, посиленій та глобалізованій комуністичною доктриною примусу».
Читайте також: Die Welt: G7 перетворилася на 6+1
Автор зазначає, що після кінця комунізму двозначність політики нікуди не зникла, а лише набула нової форми. Путін нічого не вигадував, це великоруський спадок і це, на думку Штюрмера, було видно, коли він, кагебіст у відставці, пішов на службу до реформатора Собчака. Паралельність дій не зникла, на думку Штюрмера, нікуди й тепер.
«Криза на сході України триває, із чи без Мінських угод, і з невідомим кінцем. Вирішальним фактором є те, що ніхто цьому не суперечить. Сила звички творить щось схоже на звичаєве право», — пише оглядач Die Welt.
Франк Штокер вирішив перелічити сильні сторони економіки Італії. Попри те, що ця країна видається «хворою» серед інших європейців, вона має також і багато сильних сторін, яких не має навіть така сильна європейська економіка Німеччини.
Перед новим німецьким урядом стоїть безліч викликів, однак останніми роками вже багато було зроблено. Італія залишається восьмою країною з найсильнішою економікою світу, серед переваг якої, зокрема велика кількість всесвітньо відомих брендів (Gucci, Versace, Armani, Barilla, Ferrero, Lavazza, Fiat, Ferrari, Lamborghini – мало хто може похвалитися такою кількістю). Італійські продукти на сьомому місці серед найбільш популярних у світі. Країна також має великий виробничий сектор, зокрема на півночі. Вона сьомий найбільший виробник промислових товарів у світі. Також останніми роками значно покращилося становище компаній (попри те, що 2011 року Італія в рейтингу Doing Business займала всього 87 позицію). Поліпшилася ситуація із торговельним балансом країни. Він зріс, хоч і менше, ніж у Німеччині. Рівень експорту в останні роки зріс на 20%. Країна продукує в основному для іноземного покупця. Основна причина, чому економіка зростає відносно повільно – це слабкий внутрішній попит, а не брак міжнародної конкурентоспроможності. Звісно, підсумовує оглядач, країна має тривалий борговий тягар, який удвічі більший, ніж у Німеччини, але передусім це тягар минулого. Останнім вагомим фактором є тривалість життя в країні, яка тут одна з найвищих у світі – 82,8 року. Вищим цей показник є лише в Сінгапуру, Франції, Австралії (82,9), Іспанії (83,1), Швейцарії (83,3) та Японії (84,2).