Чому нас усіх так цікавить тема інопланетних цивілізацій?
— Хто ми, звідки прийшли, куди йдемо? Це прадавні питання, які люди ставили собі завжди. І замислюючись над ними, автоматично доходиш до іншого: а чи самі ми у Всесвіті? Великі філософи, як-от Іммануїл Кант, замислювалися над тим. Альберт Великий навіть сказав, що це «одне з найшляхетніших і найпіднесеніших питань у вивченні природи». І, треба визнати, одне з найскладніших.
Чи є шанс дістати на нього відповідь?
— 100 років тому казали, що ми ніколи не зрозуміємо, як працює людський мозок. Нині нам багато що вже відомо про наш орган мислення. Так само може бути з інопланетянами. Можливо, за 100 років ми станемо набагато розумнішими. Полетіти подивитися не вийде, але прийняти сигнали чужопланетян — цілком можливо. Тоді ми знатимемо, що вони існують. Однак це не означає зворотного висновку. Якщо ми нічого не приймемо, то є ймовірність, що косміти не мають бажання звертати на себе нашу увагу.
Читайте також: Вир світів
Але ж є статистичні оцінки, наскільки реальне розумне життя на далеких планетах.
— За цими оцінками, ми, можливо, у нашому Чумацькому Шляху єдині. Але є думка, що існує принаймні ще кілька інших цивілізацій. Це неважко обґрунтувати з погляду еволюційної біології. У процесах розвитку в напрямку розумного життя потрібно подолати кілька критичних бар’єрів, що, врешті-решт, дуже малоймовірно. Водночас Всесвіт настільки велетенський, що десь там мають бути інопланетяни, і ймовірно, тисячі цивілізацій. Але достеменно ми цього ніколи не знатимемо.
Чому?
— Відстані надто великі, щоб прийняти сигнали, які можна виміряти. Тому ми ніколи не дізнаємося напевно. Навіть усередині нашого Чумацького Шляху ми маємо шанс приймати чужопланетні сигнали тільки до кількох тисяч світлових років. До тисячі світлових років ми вже все обшукали й нічого не знайшли.
Чи може бути небезпечно активно посилати свої сигнали?
— Інші й справді можуть мати набагато вищий технічний рівень і стати для нас небезпечними. Однак для цього вони мусять спершу прибути до нас. Великі відстані, на щастя, є практично нездоланною перепоною. Поясню це таким приблизним розрахунком. Відстань до найближчої заселеної екзопланети — 150 світлових років — це досить реалістичне припущення. Якщо подорожувати на швидкості, що становить 10% швидкості світла, — більша нереальна, — то для подорожі потрібно було б 1,5 тис. років. Це надзвичайно складно. Такий політ не роблять просто так, задля розваги, хіба що тільки коли йдеться про виживання власного виду. Отже, якщо інопланетяни й прибудуть до нас, то на велетенських кораблях у пошуку нової батьківщини. Тоді в нас виникне серйозна проблема. Адже вони захочуть нашу Землю. Іншої причини немає.
Читайте також: Die Welt: Є там хтось?
Можливо, ці істоти житимуть не 100, а 1 млн років. Тоді політ на землю означав би для них щось на кшталт екскурсії на вихідні?
— Астробіологи одностайно дотримуються думки, що розумне життя на своєму шляху не може оминути хімії сполук вуглецю. Складна система збереження даних у ДНК, структурі клітин, обміну речовин, постачання енергії через кисень — усе це функціонує тільки через хімію сполук вуглецю. Є теза, що можливою була б аналогічна хімія на основі кремнію. Центральною проблемою при цьому є те, що метаболічні продукти розпаду SiO2 на відміну від CO2 перебувають не в газоподібному, а у твердому стані, тож не розчиняються в жодному розчині для виведення з організму. Якщо ж косміти теж складаються з вуглецевих сполук, то в них такі самі обмеження, як і в нас — серед іншого, і щодо максимальної тривалості життя. Можливо, вони можуть жити кілька сотень років, але не тисячу.
А ми можемо відкрити життя на інших планетах за допомогою телескопів?
— Така надія виправдана. Інтерферометричні телескопи спроможні детально проаналізувати склад атмосфери певної екзопланети. Якщо ми знайдемо там кисень або відповідно озон, або, наприклад, метан, то це будуть серйозні свідчення на користь наявності життя.
Чому?
— Озон утворюється з кисню. Якби цей кисень не оновлювався постійно рослинами, то за деякий час його не стало б. Бо озон розкладався б ультрафіолетовим світлом зірки, а кисень зв’язувався б гірськими породами планети.
Такі дослідження має робити телескоп «Джеймс Вебб»?
— Ні. Він зможе частково визначати певні речовини в атмосферах планет, але з набагато меншим розширенням, ніж згадані вже інтерферометричні телескопи, яких для досягнення ефекту потрібно кілька. На такі проекти наразі просто немає грошей. Це коштувало би близько €25 млрд.
Читайте також: Die Welt: Економіка на шляху до космосу
Але якби щось знайшли за допомогою телескопа «Джеймс Вебб», то це мотивувало б придивитись уважніше?
— Так, можливо. Принаймні я на це сподіваюся.
Якщо ми відкриємо примітивне життя, чи пришвидшить це пошук існування розумного життя?
— Так, звісно, але таке відкриття ще довго не означатиме ймовірність розумного життя. Позаяк від примітивної клітини до розумної істоти — до 20 критичних етапів розвитку, які в середньому тривають мільярди років чи навіть набагато довше.
Є сенс прислухатися до сигналів із далеких світів? Чи це лише марнування грошей?
— Мусимо слухати. Якщо ми нічого не знайдемо, це буде найкращим доказом того, що наша статистика правильна.
Дотепер ніхто не знає, чи ми єдина в нашій галактиці цивілізація. Що вам підказує ваша інтуїція?
— Гадаю, що в галактиці Чумацький Шлях ми самі.