Про своє рідне місто Хверьон на китайському кордоні пан Канґ каже: «До 80% дорослих вживають мет». Він розбагатів на цьому синтетичному наркотику, метамфетаміні, дія якого була потужніша за будь-яку присягу на вірність Кім Чен Ину. «Мет був гарним подарунком на день народження чи випускний, — згадує Канґ. — Начальник державної безпеки практично жив у мене вдома». Не через щоденні операції, а тому, що був його найкращим клієнтом.
Канґ, якого, звісно, звати інакше, був також мовчазним посередником у переказах коштів від утікачів із Північної Кореї їхнім родичам, що залишилися в країні. Він приймав перекази й за 30% комісії від загальної суми передавав гроші отримувачам.
Іноземні перекази, звичайно, антисоціалістичний злочин, але керівник місцевої державної безпеки також був у ділі. Канґ своїми оборудками щомісяця заробляв $3–5 тис., у тисячу разів більше, ніж середня зарплата в державі. Зараз він живе в Південній Кореї і про свої будні в КНДР розповів американській журналістці Анні Файфілд. Вона тривалий час відповідала за Корею у Financial Times і Washington Post, тепер працює в Пекіні й минулого тижня випустила біографічну книжку про Кім Чен Ина («The Great Successor»). Значна частина майже трьохсотсторінкового видання присвячена економічній системі Північної Кореї, наскільки там ще можна говорити про систему.
Читайте також: Die Welt: Новий голод
Пріоритет був зрозумілий. По-перше, модернізацію економіки Кім проголосив головним завданням партії. По-друге, про економіку Пхеньяна можна довідатися більше, ніж про її атомне озброєння. Файфілд розмовляла з понад сотнею біженців у Південній Кореї, США, Лаосі та на Півночі Китаю. Передовсім вона розпитувала людей про їхні колишні будні. Про це вони могли дати достовірні дані. І в книжці Файфілд така інформація збирається в моторошну картину. Із цієї картини видно, що країна Кім Чен Ина на шляху до мафіозного суспільства, у якому більше не діють жодні правила, окрім того, що сила в грошах. Державна партія, державна безпека, армія, вчителі, а також прикордонники, мери, лікарі та поліцейські в руках людей із грішми та зв’язками. Або вони самі є такими людьми.
Книжка Файфілд унаочнює, що в Північній Кореї всі писані закони й неписані правила розчиняються в повітрі. І хоч сталіністські закони більш ніж заслуговують на це, та замість них не з’являються нові, як це відбувається в Китаї. Всесильних функціонерів заміщають науковці й техніки на хімічному комбінаті в Хамхині. Вони, як довідалася Файфілд, виготовляють метамфетамін і цим забезпечують собі дохід. Звідкись Канґ має ж брати товар.
Це майбутнє
На місце партійного всевладдя приходять такі люди, як пан Кім, який у китайському прикордонному Даньдуні завдяки північнокорейській робочій силі виготовляє для світового ринку текстиль. Про свою доньку в Пхеньяні він розповідає Файфілд, що вона забагато читає й хоче стати вчителькою. Які дурниці! Тоді як їй слід іти в партію, стати діловою жінкою та робити гроші. «Це майбутнє».
На місце всесильних поліцейських на сільських дорогах приходять ті, хто зупиняє вантажівки, щоб спитати у водія, чи він добре виконав домашнє завдання, себто чи достатньо в нього при собі грошей на хабарі. Якщо гроші є, а вони, очевидно, є в кожного водія вантажівки, можна їхати далі, хоч би яким небезпечним чи нелегальним був вантаж. Як пише Файфілд, підпільна логістична галузь уже процвітає. А ще є вчителі, як той, що навчав доньку наркобарона Канґа у Хверьоні. Дівчина завжди отримувала найкращі оцінки, Канґ платив учителеві казкові гроші — 100 китайських юанів на місяць. Плюс запрошення в найкращий місцевий ресторан.
З огляду на купівельну спроможність 100 юанів для вчителя — це цілий маєток. Запрошення в ресторан, де за кругленьку суму раптом накривають хороший стіл, — непоганий додатковий стимул належно дбати про доньку. Подарована страва заощаджує гроші, якими можна підкупити партійних функціонерів, щоб після уроків безперешкодно робити бізнес.
Юань у прикордонних районах Північної Кореї відіграє ще важливішу роль, ніж колись дойчмарка в НДР. На північнокорейських приватних ринках за юані можна купити все, чого немає в державних магазинах поза Пхеньяном, й одразу вигідно продати. Хоча ринки насправді не приватні: за хорошу торгову точку місцевій владі треба заплатити в перерахунку близько $800, і третину вона одразу забирає на власні потреби.
Читайте також: У КНДР стратили п'ятьох чиновників через провал саміту з Трампом – Bloomberg
Співрозмовники Файфілд, утікачі з країни Кіма, як видно, однакової думки. Місце тотальної диктатури, принаймні поза привілейованою столицею Пхеньян, посідає суспільство, у якому сильніші доводять свою правоту грошима. Часто, навіть переважно, сильнішими є жінки. Вони панують на чорному ринку. У патріархальному суспільстві в них більше часу, ніж у чоловіків, на погано оплачуваних державних роботах. Хороший приклад — пані О з північного сходу Північної Кореї. Анна Файфілд зустрічалася з нею також у Південній Кореї, де вона стала ще успішнішою діловою жінкою, ніж була в Північній. Там їй вдалося жити в економічній спецзоні Расон на кордоні з Росією, з чого можна судити про її зв’язки. У цій зоні бувають іноземні інвестори, від решти держави вона відгороджена колючим дротом.
Там пані О на власний розсуд успішно займалася експортом рідкісних грибів і морепродуктів до Китаю з високими п’ятизначними прибутками з кожного контейнера. Вона підкуповувала всю політичну контролюючу мережу — від начальника порту й державного управління аж до митниці. Одні отримували частку в поставках, інші китайську валюту. А потім почалися неприємності, підкуп більше не спрацьовував, можливо, органи безпеки вирішили, що хабарі замалі. Пані О опинилася у в’язниці, з неї знущалися. Через рік вона вийшла на свободу. Начальникам поліції та державної безпеки пообіцяла мотоцикли. Органи безпеки негайно отримали свою частку. Але пані О не хотіла, щоб і її донька могла стати заможною лише в такий мафіозний спосіб. Для себе й доньки вона купила вільний шлях у Південну Корею.
Читайте також: Санкції США проти КНДР залишаються в силі – Помпео
Тіньова економіка охоплює дедалі більше галузей. За даними Файфілд, квартирами також торгують із-під поли, іноді за астрономічні суми. Клієнтами є, наприклад, люди, які в будинках-вуликах хочуть перебратися з вищих на нижчі поверхи. Через нестабільне енергозабезпечення в провінціях, а тому часто несправні ліфти високі поверхи непопулярні. Нових північнокорейських товстосумів називають Donju, у перекладі — жертводавець або багач. У перші роки після Ден Сяопіна такі ділки задавали тон і в Китаї. Але за відкриття країни Пекін узявся так серйозно, що вони не змогли закріпитися.
Натомість у Північній Кореї бракує широких реформ. Анна Файфілд описує країну, у якій корупція перетворюється на великий зрівнювальний фактор. Є ризик, що вона стане прикладом для всього населення. Непрогнозована атомна держава, у якій усе купується, не надто весела перспектива для світу.