Die Welt: Тривожний ренесанс соціалізму

Світ
24 Листопада 2019, 12:37

Хтось колись міг би це уявити! Саме та партія, диктатуру якої скинули 30 років тому, на вільних виборах у Тюрингії днями стала найпотужнішою політичною силою. Свою позначку в графі політичної сили, яка з 1989-го чотири рази перейменовувалась і сьогодні зветься партія «Ліві», поставили 343 тис. 736 виборців.

Результати виборів у Тюрингії не лише визначають те, хто з ким має там правити, а ставлять фундаментальніші питання. Як могло статися, що 40 років соціалістичної диктатури практично зникли з пам’яті? Чому цю диктатуру вже майже не пов’язують з партією, яка нею керувала? І чи зробили взагалі німці відповідні висновки з історії НДР, щоб не потрапити ще раз у солодкі тенета соціалістичної утопії?

Те, що режим Соціалістичної єдиної партії Німеччини (СЄПН) поволі опиняється в забутті, є нормальною людською реакцією. Виросло ціле покоління, яке не жило при НДР. Але тоді як значно старіший націонал-соціалізм і далі поза законом, диктатуру СЄПН оцінюють нейтрально чи навіть позитивно, якщо взагалі знають, що означають літери НДР.

 

Читайте також: Диктат монстрів

Через 30 років після падіння муру в ФРН не відомо про жодного політика, який відкрито ставив би соціалістичні експерименти над людьми в Східній Німеччині. Хоча Німеччиною 14 років керує канцлерка, яка на собі пережила режим СЄПН, досвід комунізму практично не відіграє жодної ролі в політиці. З медіа-простору НДР також майже зникла, хіба що за винятком інформації про поодинокі річниці. Якщо на початку 1990-х злочини СЄПН лишалися головною темою, то незабаром їх змінила загальна пригніченість наслідками возз’єднання. На перетині тисячоліть прокотилася дивна хвиля ностальгії за Сходом, яка врешті закінчилася цілковитою втратою інтересу. Сьогодні багато журналістів опинилося в полоні антикапіталістичних настроїв, яких немає в жодній іншій країні колишнього Східного блоку.

Соціалізм знову утопія

У цьому сенсі найменше претензій до молодих представників професії. Адже в школах та університетах про соціалістичну диктатуру фактично не говорять. Про диктатуру НДР не згадують і викладаючи історію, а в понад 400 вищих навчальних закладах немає окремої кафедри історії НДР. Як наслідок — ті, хто не жив у НДР, мають про неї дуже обмежені знання. Навіть фахові історики часто не можуть пояснити, чому СЄПН утискала власний народ.

 

Тож не дивно чути від людей, що партія «Ліві» не має з НДР нічого спільного, тому її можна обирати зі спокійним сумлінням. При цьому в її рядах повно функціонерів, які особисто брали участь у диктатурі СЄПН. Так, у новому парламенті Тюрингії є одразу два колишні штатні чиновники СЄПН, два інші депутати працювали в районному управлінні Союзу вільної німецької молоді, один був кадровим офіцером-прикордонником НДР, ще один є в списках неофіційних працівників, себто був інформатором спецслужби Штазі. А Бодо Рамелов останні п’ять років міг бути міністр-президентом тільки тому, що спирався на двох колишніх стукачів, яких парламент землі не раз визнавав не гідними бути в його складі.

Невелика каста політиків і лобістів вважає, що вони мають право й повинні вказувати громадянам, як їм жити. ФРН — це не НДР 2.0, але дещо в ній вражаюче нагадує соціалістичне минуле

Ще більше непокоїть те, що останніми роками ідеологія і політика СЄПН переживають тихий ренесанс. Для багатьох соціалізм став символом не протиправного режиму, а утопії. Тому приватні підприємства зображають пожадливими до наживи монстрами, хоча достаток їхніх критиків значною мірою базується на ідеях і наполегливості цих підприємців. Окрім того, дедалі частіше ставиться під сумнів закріплений у Конституції захист приватної власності.

 

Невелика каста політиків і лобістів вважає, що вони мають право й повинні вказувати громадянам, як їм жити. ФРН — це не НДР 2.0, але дещо в ній вражаюче нагадує соціалістичне минуле. Наприклад, німецька енергетична політика має риси планової економіки. Ціни тут визначають не попит і пропозиція, а передовсім держава. Вона не лише гарантує виробникам екологічного струму надвисокі ціни, а й перекладає пов’язані з цим витрати на приватні домогосподарства. Як колись у НДР, сьогодні державне втручання спричиняє великі перекоси ринку, які насамперед зумовлюють надто високі витрати й гальмування інновацій.

 

Брак знань про НДР підживлює популізм

Занепокоєння глобальним потеплінням стало ще одним імпульсом для думок про державні інтервенції. Ухвалений нещодавно закон про захист довкілля передбачає значне втручання держави, передовсім у щоденне життя громадян. Окрім того, численні екоактивісти переконані, що в збільшенні парникових газів винен капіталізм, хоча НДР була одним із найбільших забруднювачів довкілля, а переведення на ринкову економіку призвело до різкого зменшення викидів. Самовільне присвоєння влади та повноважень радикальними меншинами нагадує СЄПН, яка завжди була переконана, що знає, як зробити добро для народу.

 

Читайте також: Шпигун чи контррозвідник

Застарілі концепти визначають також дискусії про зростання цін на оренду житла у великих містах. Замість того щоб полегшити інвесторам будівництво, багато політиків шукають рішення проблеми в інструментах, що мали фатальні наслідки в НДР: регулювання цін на оренду та експропріації. Після 40 років соціалізму через непридатність для життя довелося знести понад 1,3 млн квартир старого фонду, занедбані історичні центри в понад 200 містах.

 

Постав і ще один релікт часів НДР — так званий антифашизм, який дедалі сильніше відіграє роль антитоталітарного консенсусу в старій ФРН. Тільки федеральне Міністерство з питань сім’ї цього року виділило €115,5 млн на боротьбу зі справжніми чи уявними нацистами. Водночас на лівий екстремізм майже цілковито заплющують очі, ба навіть підтримують його в особі партії «Ліві», попри рівну кількість злочинів із боку лівих і правих. 

 

Ця політична одноокість призвела не лише до того, що нині всіх і вся таврують «правими», відчутно звужуючи цим свободу думки. А колишні функціонери СЄПН, як-от віце-президентка Бундестагу Петра Пау, у цьому дискурсі можуть видавати себе за зразкових демократів. Тому багато жертв диктатури СЄПН сприймають урочистості з нагоди 30-річчя мирної революції зі змішаними почуттями. Те, що в 1989-му вдалося скинути соціалістичну диктатуру, досі є приводом для великої радості. Але патетичні промови, які пролунали в ці дні, не повинні відволікати від того, що Німеччина мало що винесла зі свого минулого.