На балконі президентського палацу Мірафлорес спершу вони знову стискали кулаки: президент Венесуели Ніколас Мадуро, страшний сірий кардинал та командир близьких до уряду збройних угруповань Діосдадо Кабельйо, і кілька осіб із найвужчого правлячого кола соціалістів, які при владі вже 20 років. Потім Мадуро взяв венесуельський прапор і кілька разів помахав ним над балконом. Цей жест мав сигналізувати: лише він обстоює інтереси Венесуели, натомість опозиція — імперські лакеї, «маріонетковий уряд США».
Кілька тисяч прихильників Мадуро відгукнулося в середу на його заклик і відсвяткувало обрання президента, який лише два тижні тому склав присягу на другий термін. Проте багато хто вважає його вибори нелегітимними, оскільки популярним опонентам не дозволили конкурувати, а найбільші опозиційні партії бойкотували перегони.
Далі центральні вулиці міста Каракас заповнювали майже 100 тис. противників уряду. І вони на боці молодого голови парламенту Хуана Ґуайдо. 35-річному чоловікові вдалося те, чого вже два роки не може досягти розсварена й систематично поборювана Мадуро венесуельська опозиція: мобілізувати маси та дати їм реалістичну надію на зміну уряду.
Читайте також: Світ про революцію у Венесуелі: ризикований крок Трампа, вірні друзі режиму та останній козир Мадуро
Раніше Ґуайдо проголосив себе тимчасовим президентом. Таким чином, у венесуельського народу два президенти: опозиція визнає Ґуайдо, а табір Мадуро, принаймні публічно, підтримує соціалістичного лідера. Майже щогодини з латиноамериканських центрів влади надходили повідомлення: Ґуайдо підтримали потужні ключові країни, як-от Бразилія, Чилі, Аргентина й Колумбія. Але найважливіше пролунало з Вашингтона. Президент США Дональд Трамп визнав Ґуайдо новим президентом Венесуели.
Утім, впливову підтримку має й Мадуро: Владімір Путін (Росія), Реджеп Таїп Ердоган (Туреччина), Сі Цзіньпін (Китай), Андрес Мануель Лопес Обрадор (Мексика). Йому та його оточенню знадобилося кілька годин, щоб відреагувати на раптовий політичний удар молодого інженера Ґуайдо. Тоді соціалістичний правитель розірвав дипломатичні відносини з Вашингтоном. Але США відповіли, що Мадуро, як екс-президент, більше не має для цього компетенції.
Між таборами у Венесуелі протистояння. У теперішній патовій ситуації можливі три сценарії: Мадуро вдається до силового рішення за підтримки лояльних військових, обидві сторони домовляються про національний діалог або протести в Каракасі поширюються на інші країни й починається латиноамериканська весна.
Кривава громадянська війна
Найбрутальніший сценарій — криваве придушення протестів, арешт Ґуайдо й остаточний кінець опозиції. Про це свідчать певні обставини. Лідер бойовиків Кабельйо у своїх телевізійних програмах, особливим символом яких є дубинка, раз у раз неприкрито погрожував зловісними «колектівос» — близькими до уряду парамілітарними бандами. Для захисту революції їх озброїли.
На думку яструбів, серед соціалістів тепер цей «випадок, що потребує оброни», настав. У середу Мадуро крикнув із балкона: «Тут ніхто не здається, тут ми йдемо на боротьбу». Кабельйо також кинув виклик на бій: той, хто хоче бути президентом, має з’явитися в президентському палаці Мірафлорес.
Читайте також: Співучасть та співвідповідальність
У минулому Мадуро довів, що він іде по трупах: влаштував жорстоке побиття та розстріл масових протестів у 2014 і 2015 роках. Не хвилює його й масовий вихід уже понад 2 млн венесуельців. Міністр оборони Падріно також підтримав Мадуро. Є ймовірність, що такий сценарій призведе до залучення у конфлікт і сусідніх країн: Колумбія та Бразилія можуть військово підтримати опозицію, Росія та Куба поспішать на допомогу Мадуро. Найпізніше тоді підставляти плече Ґуайдо будуть змушені США.
Дипломатичне рішення
Два президенти домовляються про уряд національної єдності й сідають за стіл. Але для того потрібен посередник, якого приймуть обидві сторони. Імпульс цьому міг би дати Папа Франциск, який зараз у Панамі на Всесвітньому дні молоді. Аргентинець уважно стежить за ситуацією у Венесуелі, але він уже раз попікся: перша спроба посередництва Ватикану з тріском провалилася понад два роки тому.
Сам Мадуро нещодавно долучив до гри ООН. На візит її комісара з прав людини Мішель Бачелет опозиція Венесуели чекає місяцями. Колишня президентка Чилі, ймовірно, могла би бути посередницею, хоча в опозиції є сили, які вважають ліву Бачелет упередженою. Уряд національної єдності міг би прокласти шлях до нових виборів і мав би цікавий побічний ефект для соціалістичного табору: Мадуро, довкола якого точилися внутрішні суперечки через його катастрофічні економічні результати, міг би звільнити місце новому обличчю.
Читайте також: Анатомія єврооптимізму
Латиноамериканська весна
Дуже уважно за Венесуелою стежать Куба та Нікарагуа. Ліві правителі Міґель Діаз-Канель і Даніель Ортеґа нічого так не бояться, як повалення соціалістичного уряду в Каракасі. Бо якщо впаде Каракас, ідеться в дипломатичних колах, у Манагуа знову може розпочатися повстання проти сандиніста Ортеґи. Дуже контраверсійний голова уряду Нікарагуа місяцями придушує всі протести. Якщо венесуельській опозиції вдасться те, що досі не під силу критикам режиму в Нікарагуа, тамтешня опозиція знову набереться відваги.
А тоді недалеко й до Гавани. Новий президент Куби Міґель Діаз-Канель, який тим часом подався в Twitter, фотографією Уґо Чавеса з Фіделем Кастро нагадав про ідеологічний бойовий союз венесуельського революційного лідера. Якщо революції континенту мають бути врятовані, це вдасться лише за умови взаємної підтримки, пророкував Фідель Кастро 1959-го в Каракасі після повалення тодішнього диктатора Маркоса Переса Хіменеса.
Кубинська та нікарагуанська опозиції вже стали на бік Ґуайдо й сподіваються на його символічну перемогу.