Німецькій душі притаманна певна гордість за свою європейську культурну значущість. Адже це країна поетів і мислителів, укорінена в провідну європейську культуру. Це довго стосувалося і сфер поза літературою — від економічної системи до політичного післявоєнного укладу. Однак перед лицем домінування цифрових економічних потоків така самооцінка здається блідою й недоречною. Інформаційні технології сьогодні всюди, вони домінують над культурними течіями, проникають у всі сфери, визначають радості та печалі.
Марно сподіватися на гучні німецькі чи європейські голоси — технологічних підприємств глобального значення в ЄС практично не існує. Західний поп-культурний дискурс визначає переважно Каліфорнія. Коли Єврокомісія оголошує Європу центральним регіоном штучного інтелекту (ШІ) чи коли Німеччина «уточнює» свій цифровий порядок денний, то це не більш як скромний початок усвідомлення економічної та політичної реальності, що цілковито пройшла повз континент. Ці невеликі німецькі заходи, цифровий порядок денний чи кластери розробників неспроможні відігравати впливову роль у безкінечній цифровій грі ХХІ століття. На рівні окремих підприємств також зрозуміло, що німецькі Facebook, Google чи Netflix у сучасній системі з’явитися не можуть. Для глобальних амбіцій просто бракує капіталу й гнучкості. Для зміни ситуації необхідні справді гігантські за масштабами ідеї, як економічні, так і культурні.
Де основа для зростання майбутнього?
Як же так сталося? І що робити Європі? Щоб відповісти, спершу треба зрозуміти, де в майбутніх десятиліттях шукати можливостей для значного зростання та створення додаткової вартості.
Програмне забезпечення (ПЗ) майже гарантовано матиме значний вплив. «Програми з’їдають світ». Тут ідеться про ядро, про майбутнє нового творення вартості: вона з рівня машин прямує нагору, до рівня алгоритмів і ПЗ, які дають простір для практично безмежного розширення та розвитку. Все керуватиметься програмами й визначатиметься алгоритмами. Тут вирішується майбутнє, тут постають гіганти ХХІ століття, і передовсім у класичних галузях економіки. Це не означає, що в середньостроковій перспективі європейській індустрії загрожує занепад. Однак через такі особливості створення нею додаткової вартості може дедалі зменшуватися. Екзистенційна загроза виникне, коли машини стануть взаємозамінними стандартними товарами. Для багатьох сфер це вже доволі реалістичний сценарій.
Читайте також: Емоції і алгоритми
Водночас ми можемо стати свідками дедалі більшого відкриття раніше закритих систем, зростання ПЗ із відкритим кодом — значення цього неможливо переоцінити. Там, де раніше панували приватні програми лідерів ринку, раптом з’являються відкриті платформи у вільному доступі. Це вже сьогодні стосується галузі баз даних і пошукових технологій, а в таких сферах, як ШІ, помітний паралельний розвиток обох систем. Наслідки для створення додаткової вартості величезні: системи по всьому світу розвиваються децентралізовано, вони блискавично встановлюють глобальні стандарти. Отже, майбутнє за відкритими платформами, керованими програмами. І навіть провідна європейська автобудівна галузь колись стане їх об’єктом, від автівок до виробничих верстатів. Бо завдяки величезному капіталу та гнучким правовим рамкам первинний стандарт тут задають інші. Ми, європейці, значною мірою цифрові споживачі й стаємо тими, кому нав’язують правила.
Браян Артур, науковець із Північної Ірландії, давно описав наслідки цього нового світу: глобальні мережі, які домінують у світі, ситуації «переможець отримує все» з квазімонополіями та постійний брак рівноваги. Такий вигляд матиме глобальний інформаційний Всесвіт. Безкінечний простір програм — це точна протилежність класичної індустрії ХХ століття. Йому притаманні зростання (невід’ємних) граничних доходів, вибухова складність і самопідсилення іншими користувачами. Створення цінностей відбувається через коди, себто через комбінацію думок, а розробники при цьому економічні поети та мислителі ХХІ століття. Аналогія між алгоритмами й поезією тут доречна, вона підкреслює значення кодів і міждисциплінарної креативності.
Коли ми думаємо про ініціативи для технологій чи зростання, передовсім мова має йти не про захист даних (іноді виникає таке враження), а про докорінний перехід до створення вартості, до позитивної індустріальної політики. А ще про те, що все це аж ніяк не гра з нульовою сумою, вона покликана зберегти нашу індустрію та достаток. Бо Європа досі в полоні застарілого мислення, яке складається з людей і машин. Політично вона застрягла у віджилій парадигмі індустріально-соціальної ринкової економіки й досі не зважає на виклики глобальних мереж даних із квазімонопольним становищем. Їй натомість слід задуматися над інтегрованими ринками, регулюванням конкуренції платформ-монополістів, великими європейськими (а не національними) бюджетами та проектами розвитку, скороченням субсидіарності.
Читайте також: Штучний інтелект проти офісних працівників
А як інакше технологічний виробник може витримати конкуренцію з цілком інтегрованими ринками, такими як США чи Китай? Як інакше уникнути формулювання стандартів в обхід Європи? Конкретно це може означати створення ефективно інтегрованого єдиного цифрового європейського ринку, активне регулювання домінуючих платформ через запровадження обов’язкового відкриття інтерфейсів, потужні загальноєвропейські програми підтримки (Спільна європейська революційна ініціатива, Joint European Disruptive Initiative, JEDI — це лише перший крок). Багато зі згаданих ініціатив уже започатковано, але через затримки в реалізації створюється враження, що справжній обсяг роботи, яку належить виконати, досі невідомий. Потрібне значне збільшення нинішніх бюджетів, гігантський новий «план Маршалла» для перетворення та пристосування європейської економічної структури. На інституційному рівні все влаштовано схожим чином: хоча координована ринкова економіка й базована на банках система (яка домінує в Європі) досі важливі, це непридатний фундамент для цифрового світу. Європі необхідні глибокі й вільні ринки капіталу, які цілком відповідатимуть викликам майбутнього. Це також потребує значного збільшення сьогоднішніх масштабів, а також підтримки тих, хто вміє поводитися з нематеріальними благами як із головною цінністю підприємства. Банки для такого не годяться. Це передбачає надання пенсійним фондам свободи вкладати гроші в стартапи (чи в їхніх інвесторів) — наразі такої можливості в них немає. У Північній Америці фонди забезпечення старості — важливе джерело капіталу для молодих компаній, у Німеччині вони дорівнюють нулю.
Складне фінансування прогресу
Передбачається принципова зміна у фінансуванні прогресу, якою не слід нехтувати, бо ми залежні від ласки американських чи азійських інвесторів. Усю складність цієї ситуації усвідомлює меншість, натомість більшість апатичної громадськості уникає заглиблення в це питання. До речі, причина німецької та європейської скрути також лежить у площині культури.
З академічного й культурного погляду ми спостерігаємо відсталий та ізольований світ, який застряг у старому індустріальному мисленні і, як наслідок, надає більшого значення реальній машині, а не інтелектуальній комбінаториці. Ми задовольняємося думками про національних або традиційних таємних чемпіонів — підприємства середньої руки, не усвідомлюючи справжніх небезпек. Думка, що великі європейські індустріальні концерни або регіональні компанії середнього рівня мають стати рушієм розвитку революційного ПЗ, абсолютно хибна. Вибуховий і глобалізований цифровий світ ХХІ століття цього просто не допускає. Помітний також інтелектуальний дефіцит. Мислять дрібно, вузько, регіонально, по-німецьки й переважно негативно. Це помилка, бо «казино технології» (Браян Артур) також є одним із психологічних сигнальних ефектів: для зміни структур необхідна гучна історія про позитивні радикальні зміни. Виграють ті, хто першим озвучить свій меседж. Із цього живе цифровий світ. Економічні системи, як-от радикально капіталістична Північна Америка чи централістський Китай, генерують такі історії й цим формують середовище для нових продуктів чи індустрій. Створюватиме лише той, хто розуміє, що алгоритми стають рушіями світу, що наслідки можуть бути абсолютно різні, що вони походять із людського духу й що з ними ми стоїмо перед практично безмежним полем для діяльності на неймовірній швидкості.
Така реальність цілком ставить під питання наш світ. Спершу все це відбувалося дуже повільно, а тепер надто швидко. Країні поетів і мислителів час рухатися.