Чи був час, коли молодь мала знання про владу? Вона завжди відкрито дивилася на світ, мала надмір енергії та завидне майбутнє перед собою. Вона завжди знала більше про речі, які колись з’являться, бо сама була тим, що прийде. Але ніколи раніше молоді люди настільки не перевершували своїх батьків, учителів, властиво, усіх, кому за 25, як сьогодні. У час, коли інтернет — це машина, завдяки якій функціонує світ, у якій виросла сьогоднішня молодь і яку всі старші покоління більше не можуть осягнути.
Це справа рук 20-річного (раніше вік, у якому давно слід бути дорослим, сьогодні — час юнацького пошуку власної ідентичності): на мить німецькі установи — від Бундестагу до Федеральної розвідувальної служби — поринули в хаосі. Він ретельно й із кримінальною енергією збирав дані політиків і знаменитостей. Просто тому, що міг. Це єдина справді важлива причина.
Те, що останнім часом у своїх політичних поглядах він дедалі більше скочувався вправо, як повідомляють люди, які його знали, можливо, було коліщатком його рушія. Але це не змінює вмінь юнака. Той факт, що експерти, часто навіть молодші, ніж сам збирач даних, оцінюють його здібності як не надто високі, робить цю обставину ще прикметнішою.
Читайте також: Молодь без політики. Які настрої панують серед нової генерації українців
Коли Герберт Ґренемаєр у 1986-му співав про світ, у якому діти мають владу, а армії складаються з желейних ведмедиків, інтернет, щойно звільнений з військового комплексу та від гарної назви арпанет, ще весь був в утопічних обіцянках. Через два роки 23-літній Роберт Теппен Морріс випустив першого комп’ютерного хробака й довів, що утопії й у мережі немає місця. Молодий програміст перетворився на комп’ютерного мільйонера й професора Массачусетського технологічного інституту. А інтернет — на наше сьогодення, у якому суші від дому відділяє той самий один клік, що й «крах усіх систем, завдяки яким функціонує наше суспільство», як сказано в The Global Risks Report 2018 Всесвітнього економічного форуму про найбільші небезпеки нашого майбутнього. А більша частина населення Німеччини навіть не може убезпечити власну електронну пошту.
Коли депутат Бундестагу від ХДС Торстен Фрай після викрадення даних закликає спецслужби викрасти їх назад, то це так само доводить безпорадність і нерозуміння, як і той факт, що 20-річний Йоганнес С. узагалі зміг отримати доступ до них. Причини: ненадійні паролі, бездумне використання цифрової комунікації, готовність обміну особистими даними в соціальних мережах і сліпа довіра до хмарних сервісів (читай елементарна безпорадність і брак поняття в літнього покоління, яке вже не розуміє технічного підґрунтя своєї реальності). Те, що звучить настільки банально, є симптомом суспільних змін, які перевертають із ніг на голову баланс сил молоді та старшого покоління.
Тисячоліттями вважалося, що молодь лише тоді може розвинути свій іманентний потенціал, коли вбере знання старшого покоління. Взаємини майстер — учень були константою офлайн-суспільства, суспільної моделі, кінець якої більшості з нас ще важко прийняти. Ми досі кажемо про інтернет як про повністю відокремлену від реальності сферу, наче дії в мережі не мають жодних наслідків у реальності.
Поняття «інтернет речей», а отже, передвіщення, що кожна соковитискачка незабаром стане частиною цифрової інфраструктури, є вираженням цього непорозуміння. У найближчому майбутньому будуть лише речі, для яких питання, чи вони онлайн, чи офлайн, так само зайве, як уже сьогодні питання про те, ми в мережі чи поза нею.
Хакери дедалі молодшають
Люди в усі часи не знали точно, як функціонують повсякденні речі. Мало хто міг пояснити, як голос може летіти телефонною лінією, як платівка запам’ятовує звуки або як автомобіль рухається вперед. Цілковите охоплення світу мережею робить це нерозуміння проблемою.
Раніше помилки користувача чи виробництва мали просторово обмежені наслідки. Оскільки інтернет — це міцелій, як описує його австрійський письменник Клеменс Зец, що охоплює нашу планету, незахищена соковитискачка (експерти вже певний час застерігають перед цілковитою відсутністю систем безпеки в мережевих побутових приладах) може стати глобальною загрозою. Натомість помилки в системі знаходять не майстри, а ті, хто іноді ще замолодий, щоб узагалі йти на навчання.
Читайте також: Надто молоді, щоб це було правдою
Два роки тому в дослідженні кіберзлочинності британське National Crime Agency (NCA) встановило, що середній вік підозрюваних у злочинних зламах останнім часом знизився з 24 до 17 років. За даними дослідження, більшість підлітків уперше зіткнулася з можливістю зламу через онлайн-ігри. Стимулом до їхньої подальшої кримінальної діяльності було не фінансове збагачення, а відчуття успіху від розв’язання задач і визнання їх у групі.
У рідкісних випадках ці різні групи об’єднує щось більше, ніж їхня молодість, спільна комп’ютерна гра чи форум, на якому вони зустрічаються. Молодий чоловік за Twitter-профілем @LeviHallo, який знає цифрове оточення німецького зливача даних Йоганнеса С., пояснює, що так зване Doxxing-середовище не надто широке, учасників там мало й вони постійно змінюються.
Він навіть вважає, що в цій справі взагалі неправильно казати про «організоване середовище». Стимулом такого вчинку є радше те, що резонанс від оприлюднення зумовив би ейфорію. Ми всі прагнемо утвердження себе. Дослідження британської NCA також виявило, що підозрювані хакери походили з усіх верств суспільства. На відміну від попередніх поколінь, які хотіли повалити панівні відносини або принаймні впливати на дискурс, видається, що перша повністю поєднана мережею молодь із її вмінням не має жодного порядку денного. Уже лише в її мові стільки інсайдерських жартів, скорочень, сленгу та фахових термінів, що вона навряд чи зрозуміла стороннім, ба її взагалі не повинні розуміти.
Кіберсила з дитячої кімнати
Ці групи розпорошені й зникають так само швидко, як і з’являються. Армії тролів і хакерів із політичними або суспільними цілями діють переважно від імені автократичних держав. Так, Китай видає патріотичним хакерам стипендії, у Венесуелі вони отримують талони на харчування, а в Росії можуть зберегти свою свободу. У західному світі компанії пропонують багато грошей, щоб юні хакери повідомляли їм слабкі місця їхніх продуктів.
Читайте також: Між «комсомолом» і протестом
Усі вони зрозуміли, що справжня кіберсила — найважливіша сила цього століття — міститься в дитячій кімнаті. Вона ґрунтується на знаннях, до яких покоління батьків взагалі не має доступу, оскільки виросло у світі, де різниця між онлайн і офлайн справді мала значення. Покоління, яке про кібервійну та кіберпростір говорить так, ніби це речі, які існують десь у космосі. Воно пишається тим, що має друзів, із якими зустрічається в кнайпі, а не в Discord-Chat.
Старі структури влади ще тримаються завдяки грошам і ресурсам. У 1970-му близько 45% населення Землі було старшим як 25 років. У 2018 році їх майже 60%. Середній вік у Німеччині становить тепер 42 роки. Можливо, тихе здобування знання про владу — лише відповідь молоді на зменшення її перспектив у майбутньому. Але є й певність: коли вона усвідомить цю свою силу, армії желейних ведмедиків не маршируватимуть.