В Італії завжди покладалися на силу родини. Натомість спроможності держави не довіряли. Приписи існували для того, щоб їх обходити. Практичний спротив фіскальним органам — народний спорт італійців, так само, як зневага до партій і політики загалом. Щойно уряд видасть якесь розпорядження, починається пошук можливостей його обійти.
Цього разу все інакше, зовсім інакше. Коли вправний прем’єр-міністр Джузеппе Контеоголосив ввечері по телевізору, що з 10 березня вся Італія стає зоною заходів безпеки, ніде в країні не було протестів, люті й насмішок. Усі поводилися спокійно. А Конте ж запровадив найжорсткіші заходи в повоєнній історії італійської республіки. Зачинено університети, школи, дитячі садки. Потребу поїздки з точки А в точку Б необхідно обґрунтовувати. Заборонено футбольні ігри, весілля, похорони, служби Божі… Бари та ресторани зачиняються о 18:00. А в Ломбардії саме аналізують можливість закриття всіх магазинів, окрім продуктових та аптек.
Майже вся країна серйозно й спокійно відреагувала на ці, схожі на надзвичайний стан, заходи. Конте раптово здобув значний авторитет, оскільки він, на відміну від Анґели Меркель, керує не федеративною країною. Звичайного італійця чи італійку не образиш, сказавши, що неймовірна мобільність і швидке, невпинне мовлення належать до еліксирів їхнього життя. Жорсткіший удар по цьому стилю життя, аніж декрет уряду Конте, важко уявити. Чому ж цього разу ніхто не лютує?
Читайте також: Чеська хроніка COVID-19
Бо майже всі відчувають, що «завтра» стало цілковито невідомим. Бо раптом виникла небезпека, адже COVID-19 загрожує життю. Лікар з Берґамо формулює це так: «Це як на війні. Нам доводиться ухвалювати рішення, кого лікувати, а кого ні».
Підтримка Маттео Сальвіні знижується
Вірус не розрізняє право й ліво, верх і низ. Навіть давня поляризація між Північчю й Півднем більше не актуальна. Нещодавно «червоні зони» загрози були на Півночі, тоді як Південь країни видавався безпечним. Та вже й це в минулому. Декрет Конте, який проголошує «червоною зоною» всю Італію, парадоксальним чином об’єднав країну.
Тому невипадково, що підтримка шефа Ліги Маттео Сальвіні знижується. В країні політичних чвар принаймні на певний час суперечки вийшли з моди. Італійці раптом стали покірними. Як колись, сорок років тому, коли охочі поганяти на авто почали дотримуватися запровадженого урядом обмеження швидкості. Для полеміки нині бракує часу. Але не бачиться, що це стало духом національної спільноти за гаслом: партій більше немає, є лише італійці. Панує напружена серйозність. І хоча в усіх книгарнях Рима не залишилося жодного примірника роману «Чума» Альбера Камю, в римських крамницях, як і просив громадян прем’єр-міністр, усіх продуктів не розкупили.
Перед супермаркетами черги з дотриманням рекомендованої дистанції. Купують необхідне — не більше й не менше. Люди стурбовані, але паніки немає. Вокзали спорожніли. Порожні й вагони метро на маршрутах. Мовчать клаксони автівок. Люди пристосовуються до складної ситуації. Але як і під час середньовічних епідемій, є й спроби танцювати на вулкані. На вихідних, попри застереження, чимало людей, передовсім молоді, рушили до озера Комо. Чи на Лігурійське узбережжя, і за майже весняної погоди влаштовували там гулянки. На власний ризик.
COVID-19 змінить Італію. Раптом усі заговорили про home office (роботу з дому). Всі, хто може, вже так працює. Доцент приватного римського університету соціальних наук LUISS читає свої лекції онлайн. Психіатриня проводить сесії через Skype. 60% працівників одного з міланських банків працюють із дому. Італія — традиційна країна, а тому значно відставала у справах сучасної роботи з дому, яка стала можливою завдяки новим технологіям. Тепер це, імовірно, зміниться. Коронавірус може стати модернізаційним поштовхом.
Читайте також: Пожежа у сусідів
Натомість інші опиняться у скруті. В Італії так званий неформальний сектор особливо великий. У багатьох магазинах, барах, на малих і дрібненьких підприємствах працюють переважно люди без постійної трудової угоди й зарплати. І до них анонсована Конте державна підтримка не дійде. Прірва між формальним і неформальним секторами розширюватиметься. Бар, який завтра майже спорожніє, ресторан, який змушений рано зачинитися, довго не протримаються. Малі підприємства — гумус економіки. Їхня смерть завдасть шкоди. Італія має бути готова й до цього.
Як і до нового спаду економіки. Громадяни пристосовуються до надзвичайних рішень уряду. Однак для їхньої реалізації вони очікують більших державних надходжень. І сильної стимулюючої політики. Практичний повсякденний здоровий глузд та еластичні очікування йтимуть, очевидно, пліч-о-пліч. І уряд виконує доручення народу. Покликаючись на драму у своїй країні, він чинитиме в Брюсселі значний тиск, щоб поховати вимогу бездефіцитного бюджету.
Значно сильнішим, ніж у Німеччині, зв’язуючим елементом суспільства в Італії є родина. Тепер це помітно. З огляду на небезпеку зараження, групи спілкування, до яких входять чи можуть входити люди, зменшуються. Стають родиннішими. Вузькі кола замість великих свят. Зараз необхідно мобілізувати всі ресурси родини, щоб подбати про дітей, хворих і доглядати за старенькими. Усі, хто може, воліють залишатися вдома. Зовсім небагато людей намагаються компенсувати брак соціального життя більш інтенсивною усною комунікацією. Навпаки, коли дзвонить телефон, вони не беруть слухавки. Як бачиться, запроваджена державою самоізоляція прижилася. Ті, хто живуть самотньо, тепер залишені самі на себе.
Читайте також: Іспанія проти COVID-19: Тиждень на карантині
Порожні вулиці та площі, зупинка соціального життя, замкнені двері церков — такого за людської пам’яті в Італії ще не було. І це розбурхує фантазію про незвичні, нетрадиційні кроки. Зокрема, серед кліру, який чітко відчуває, що зараз, попри державний секуляризм, він затребуваний більше, ніж зазвичай. Священнослужителі звертаються до народу. Франческо Моралья, Патріарх Венеції, посеред площі святого Марка благословляє вірних, також і тих, хто залишається вдома. В Мілані падре-капуцин Джанбатіста Ґіларді йде майже порожніми вулицями міста з вервицею. Намагається розрадити нечисленних перехожих та тих, хто дивиться на нього з вікон. У містечку Кастільйоне-д’Адда, що за 60 км на південний схід від Мілану, монсеньйор Ґабріеле Бернардінеллі звернувся до всіх членів громади, висловивши глибокий сум, що більше не може провести з вірними месу. Але, за його словами, це велику християнську родину не роз’єднає. Наступного дня, сказав він, об 11-й годині відслужить месу — а втішні звуки церковних дзвонів духовно об’єднають вірних.
Наступного дня меса відбулася за порожніх лав — громада могла дивитися її в мережі на своїх комп’ютерах, ноутбуках і смартфонах. Після дійства монсеньйор з монстранцією в руках виходить із безлюдної церкви, ступає на церковну площу, простує містечком і благословляє вірних. Міланська єврейська громада, яка днями мала святкувати Пурим, виявляє стриманість: «Усе спокійно, всі серйозні». Синагога замкнена, працює гаряча телефонна лінія.
Новою є трансляція в мережі. В іншому ж незвична поведінка цілком має традицію. Коли в 1630–1631 роках у Флоренції почалася епідемія чуми, яка забрала життя приблизно 12% населення, усі церкви міста було зачинено, а громадянам заборонили виходити з дому. І церква пішла до людей. Священики приймали сповіді крізь вікна й двері та благословляли вірних. Навіть меси служили — на відкритому повітрі. На перехрестях вулиць встановили переносні вівтарі.
В Італії вигадлива поведінка в екстремальних ситуаціях має давню традицію.