Крістоф Б. Шлітц пише про страх перед розпадом НАТО. Наступ Туреччини на півночі Сирії становить значні виклики для Заходу, але Анкара не може розраховувати на підтримку НАТО. Як і очікувалося міністри закордонних справ ЄС не змогли домовитися про спільне ембарго на постачання зброї до Туреччини через її вторгнення до Сирії. Нічого окрім туманних заяв не було зроблено. Хоча тут же виникла колізія, адже в Альянсу є розуміння, що робити коли на одного з них здійснили напад, але немає жодного алгоритму дій на той випадок, коли його учасник нападає сам. Тому в штаб-квартирі ламають голову над тим, що ж робити, якщо Сирія завдасть удару по турецьким військам. За всіма правилами, НАТО повинно відреагувати та допомогти Анкарі. Але проблема полягає в тому, що саме Туреччина агресує. В Ердогана це прекрасно розуміють і роблять так як заманеться. Варто зазначити, що натівські керівники почали розгадувати цю дилемму, бо конфлікт між турецькими та сирійськими військами дуже близький. І що ж тоді робити? НАТО доведеться якось реагувати. Але схоже на те, що кожен з варіантів виглядає програшним. Стаття 5 Статуту НАТО прямо говорить, що напад на одного з членів Альянсу вважається нападом на всіх. Отже, якщо сирійці нападуть на турків, то доведеться терміново проводити консультації відносно подальшого втручання в ситуацію. Зрозуміло, що сам Альянс не був готовий до такого розвитку подій. Це видно з реакції його топ-посадовців. При цьому, вони всі прекрасно розуміють наслідки своїх майбутніх рішень. А їх не можна назвати вкрай сприятливими та ефективними. Ясно одне, що для НАТО настали складні часи. І в продовженні теми Сирії та Туреччини.
Читайте також: DIE WELT: як Трамп сам себе загнав у пастку, російської еліти та бойові мистецтва
Даніель-Ділан Бемер розповідає про те як Ердоган створив керований хаос. Вторгнення на північ Сирії планувалося турецьким президентом як тріумф. Але зараз він домігся ще більшої ізоляції ніж до початку війни. Очевидно, Ердоган має інший план. Ще декілька тижнів тому турецький очільник вважав, що доля подарувала йому супер шанс відносно реалізації своїх найамбітніших політичних планів. Білий Дім заявив, що забере свої війська з прикордонної території. І Ердоган тут же зажадав, щоб армія забезпечила йому внутрішньополітичний перелом – це перемога над курдами та вирішення проблеми з сирійськими біженцями. Він наївно подумав, що йому все зійде з рук, але ніт. Турецький очільник напоровся на повне нерозуміння своїх дій в США та їх союзників. Трамп пообіцяв знищити турецьку економіку. І Ердоган прекрасно розуміє, що це не просто пусті слова, а більше ніж здійснена дія. Росіяни теж не в захваті від турецького вторгнення. Вони мають в Сирії свої інтереси, які навіть частково не перетинаються з турецькими. Ердоган сподівався зіграти на протиріччях Москви та Вашингтона, але не вдалося. Путін не збирається допомагати турецькому президенту вийти сухим з цієї гри. Московського очільника хвилює лиш виконання своїх планів. Єдине, що точно домоглася Туреччина – це зростаюче відчуження від Заходу та охолодження стосунків з НАТО. І, звичайно, що є варіант ще глибшої “дружби” з Росією, але Ердоган як ніхто інший знає, що платити за неї доведеться високою ціною. Відсутність стратегічного мислення в турецького президента неминуче призведе до змін в світовій безпековій архітектурі. Ця хаотичність грає на руку лише Путіну, адже через агресію Туреччини, в НАТО неминуче почнуться чвари, що послабить Альянс. Тут же хотілося сказати й про слабкість Європи, адже її країни хотіли відкупитися від проблем в Сирії, але зараз очевидно, що цим вони лише посилили власну вразливість перед кризою, яка вже насувається.
Читайте також: DIE WELT: ймовірність імпічменту Трампу, помилкове сприйняття Грети Тунберг
Штефані Больцен переконана, що Боріс Джонсон переміг. Саміт ЄС в Брюсселі затвердив новий договір про Brexit. Проте залишається незрозумілим чи зможе Боріс Джонсон отримати голоси для його ратифікації. Незважаючи на це, він може вважати себе переможцем. Британський прем’єр програв всі важливі голосування. Але це зовсім не заважає йому просувати свій порядок денний. Джонсон умудряється проводити потрібні йому рішення. І от зараз він знову поставив британський парламент перед складним вибором. Він перемагає непокірних парламентарів, завше формуючи перед ними питання, яке звучить як “пан або пропав”. Прем’єр прекрасно розрахував цей крок. Адже Парламент зіткнувся з перспективою вибору між угодою Джонсона та хаотичним Brexit. Більшість прекрасно розуміє всі тяжкі наслідки в останнього варіанту, тому будуть вимагати впорядкованого виходу з ЄС. І їм доведеться піти на те, що це відбуватиметься за сценарієм, який написав Боріс Джонсон, причому безвідносно хочеться їм цього чи ні. Якщо прем’єр-міністр зазнає невдачі в парламенті, то він буде змушений просити європейців про продовження строку виходу Великої Британії з ЄС. І це вже не вигідно для нього самого, адже на дострокових виборах консерватори будуть розігрувати карту про нездатність Джонсона виконувати свої обіцянки. Британці вже настільки втомилися від цього Brexit, що вони з радістю погодяться на все, що пропонує нинішній прем’єр.
Читайте також: Die Welt: Невігластво й незацікавленість розділяють Схід і Захід
Томас Штраубґарр стверджує, що в Німеччині нині відбувається не рецесія а промисловий спад. В країні росте страх перед рецесією, але справи йдуть краще ніж очікувалося. Проте, дійсно, промисловість перебуває в кроці від економічної прірви. Її причиною є невирішені проблеми минулого. Потрібно вміти дивитися на дані тверезо. Так, за інформацією Інституту економічних досліджень в Німеччині не передбачається загальнонаціональної кризи. А от її ключові галузі потребують термінового перевантаження. Промислове виробництво скорочується вже півтора роки, але не через слабку кон’юнктуру глобального ринку, а неможливість німецьких гігантів конкурувати. Ці проблеми є фундаментальними і мають мало спільного власне з економікою. Німецьким галузям потрібен новий поштовх. Їм потрібно пройти через болюче технологічне оновлення. Це необхідна передумова будь-якого сталого розвитку. Так як німецькі гіганти, в основному, представляють галузь машинобудування їм конче необхідно застосовувати Штучний Інтелект та розумні алгоритми для відвоювання своїх позицій. Те, що німецькі стратеги не доопрацювали, не передбачивши напрямок руху нинішньої технологічної революції, можна побачити на прикладі автомобільної галузі. Там німці втратили багато. Проте, зараз бачимо як багато місцевих експертів нарікають на Дональда Трампа, Боріса Джонсона, але не помічають основного – це необхідність модернізації країни. Цей промисловий спад повинен відкрити очі німецьким політикам на той факт, що нинішння модель німецького індустріального суспільства вже відживає себе і потребує нових імпульсів, себто технологій.