У середу 30 червня о 13:52 три сірі турбогвинтові літаки приземлилися на злітно-посадковій смузі авіабази Вунсторф під Ганновером. А400М німецьких ВПС відкрили хвостові люки, бригадний генерал Ансґар Маєр і 263 його солдати колонами по одному вийшли з транспортних літаків. А тоді останній контингент військ вишикувався на чолі з останнім німецьким командиром операції в Афганістані. На злітній смузі солдатів зустрів Еріх Пфеффер, командувач об’єднаного оперативного командування Бундесверу. Генерал-лейтенант виголосив коротку промову, яку завершив такими словами: «Дуже дякую вам також від імені генерального інспектора Бундесверу та федеральної міністерки оборони». Міністерка Аннеґрет Крамп-Карренбауер (ХДС) тоді перебувала зі службовим візитом у США. Генерал-інспектор Ебергард Цорн доповідав депутатам комітету з питань оборони в Бундестазі про напад на німецьких солдатів в Африці. Федеральний президент перебував в Ізраїлі, а федеральна канцлерка ніколи особливо військовими та їхніми операціями не цікавилася. Такий вигляд мало офіційне закінчення 20-річної, найдовшої, із найбільшими втратами (59 загиблих) і найвизначальнішої для буття Бундесверу іноземної операції в історії війська федеративної Німеччини. Це стало ще одним підтвердженням формулювання, яке у 2005 році вжив глава держави Горст Келер щодо ставлення в ФРН до збройних сил: «доброзичлива незацікавленість».
Роберт Мюллер стежив за поверненням своїх товаришів, похитував головою й казав: «Як ми, шпортаючись, бралися за завдання, так шпортаючись з нього й виходимо». Колишній десантник, один зі 160 тис. солдатів, які за 20 років відслужили Німеччині в Афганістані. На Гіндукуші він був тричі, у 2002-му — серед перших. Тоді Мюллера поранило під час вибуху, й 44-річний чоловік і досі страждає на посттравматичний стресовий розлад. До Афганістану в Бундесвері ця хвороба була майже невідомою, Мюллер досі бореться за належну турботу про себе та інших постраждалих під час операції.Виведення військ він сприймає як «моральну травму». Як німцю йому соромно, бо «ми обіцяли афганцям не залишати країну, доки вона сама не зможе подбати про власну безпеку. А що ми залишаємо тепер? Лише руїни». Кілька днів тому Мюллер запостив у фейсбуку статтю в газеті про просування талібів з коментарем: «Гей, Німеччино, ось твій В’єтнам!». Це воно? Можливо, ветеран операції має слушність не щодо ФРН, а щодо Заходу загалом? Афганістан — це другий В’єтнам? Вихід американців, підписаний з талібами півтора року тому за президентства Дональда Трампа й підтверджений його наступником Джо Байденом у квітні, також на завершальному етапі, хоча загони фундаменталістів стрімко наступають.
Ця ситуація спонукає до історичних порівнянь. Президент Афганістану Ашраф Гані під час свого нещодавнього візиту до Вашингтона говорив про «момент, схожий на 1861 рік», посилаючись на початок громадянської війни в США. Ближчі спогади про 1989 рік, коли Радянський Союз завершив виведення військ з Афганістану. На повалення комуністичного правителя Могаммада Наджибулли знадобилося три роки, і в 1996 році «Талібан» зайшов у Кабул. А ще втеча США з В’єтнаму. Президент США Дуайт Д. Ейзенгауер у 1954 році висунув «теорію доміно», згідно з якою перехід однієї держави до комуністичного правління потяг би за собою захоплення ідеологічним ворогом щоразу нових країн. Це виправдало втручання США в громадянську війну в Південно-Східній Азії, яка забрала життя 58 220 американських солдатів і близько 3,3 млн в’єтнамців. У 1973 році США вивели війська, у 1975 році Сайгон захопили комуністи.
Повалення «Талібану» на Гіндукуші й подальше взяття під контроль країни військами з 42 країн відбулося на основі вперше й досі єдиний раз проголошеної НАТО ситуації, коли союзники повинні надати допомогу одному з членів Альянсу. Наступного дня після терактів 11 вересня 2001 року Альянс офіційно оголосив, що напад на США рівносильний нападу на всіх партнерів. Основною метою спільної війни проти «Талібану» й «Аль-Каїди» Усами бен Ладена було нейтралізувати Афганістан як територію відступу й оперативну базу ісламістів. Наміри побудувати демократичну державу, Nation-Building, додалися згодом. Проте стратегії виходу ніколи не було. За останні два десятиліття лише США витратили на свою діяльність у Центральній Азії $2,26 трлн. Загинуло 3586 солдатів армії США та її союзників, загалом «нескінченна війна» забрала 241 тис. життів. Сьогодні постає питання — задля чого?
З початку травня «Талібан» подвоїв кількість контрольованих ним районів. Таліби наступають на Кабул з усіх сторін і беруть території під контроль по всій країні. Війська Афганської національної армії (АНА) повний контроль зберігають лише над 20% території держави, часто вони виснажені. Деякі солдати без бою здають зброю або переходять на бік противника. «Безумовно, щось іде не так, адже зараз ми бачимо, що афганські війська віддають талібам свою зброю та здаються без бою», — зауважив Ганс-Лотар Домрьозе. Колишній чотиризірковий генерал рік служив начальником штабу місії ISAF у Кабулі, опісля регулярно відвідував країну як головнокомандувач об’єднаних сил НАТО. Раніше про товаришів з АНА він говорив як про «наших афганських братів». А сьогодні розчаровано підсумовує: «Ми знову в нульовій точці. Наших зусиль, очевидно, не вистачило. Були фази проблисків надії, добробут, будівництво шкіл і лікарень, вільні вибори та правосуддя. Але поліпшення не стали достатньо стійкими». Афганістан показав, «що ми не можемо просто перенести ідеальну картинку Берлінської Республіки чи конституційної держави американського зразка на інші країни».
Домрьозе розуміє рішення про виведення втомлених війною американців, але вихід без дієвої мирної угоди таки вважає помилкою: «Це найгірший варіант з усіх. Так ми залишаємо нез’ясовані політичні відносини й ризикуємо громадянською війною. Якщо зараз «Талібан» вижене уряд, репутацію операції буде остаточно знищено». Зараз тисячі афганців стали біженцями. Мешканці Кабула повідомляють про постійні відключення електроенергії, бо таліби атакують трансформаторні установки й лінії електропередач. Настрій у столиці, де зараз саме поширюється чергова хвиля коронавірусної хвороби, давно змінився. Представники середнього та вищого класів планують утікати й уважно стежать за ситуацією в аеропорту Кабула. Один афганський підприємець повідомив: «Паніка охопила майже всіх. Мої працівники теж приходять і запитують, чи можу я вивезти їх за межі країни».
Читайте також: Відступ чи поразка
Афганський уряд у відповідь на низку поразок закликав до «національної мобілізації». Тепер мають озброїти місцевих добровольців і повстанців. Але, за аналізом американської розвідки, афганський уряд можуть повалити впродовж шести місяців. Ендрю Воткінс, аналітик International Crisis Group, обережніший: «Ми переживаємо епічний історичний момент, який водночас робить історичним усе, що відбувається на полі бою». Він вважає, що останні успіхи талібів аж ніяк не мають стати початком кінця уряду Гані: «Багато залежить від того, чи зможуть урядові війська в найближчі три-шість місяців повернути території та завдати талібам утрат». Певне те, що актуальні поразки АНА ілюструють провал Заходу.
Американцям забракло стратегії, зазначив пакистанський журналіст Ахмед Рашид: окупація країни була безсистемною, супутні втрати від атак дронів перетворили консервативне сільське населення на ворога, безумовний потік фінансової допомоги створив систему залежності й корупції. Зрештою, коаліційні війська таки досягли своєї мети: відтіснили міжнародний терор, резюмував Рашид. Хоча, як визнав президент США Байден, коли у квітні заявляв про виведення, осередки «Аль-Каїди» досі залишаються в країні. Афганістан знову став базою для регіональних терористичних груп, підтверджує Ендрю Воткінс з International Crisis Group, «але це не означає, що він неминуче знову привабить джихадистів, які діють глобально». Захід безпорадно постав перед питанням, як надалі бути з державами, що зазнали невдачі. Операція вкотре довела, що військові не створюють нового порядку. Солдати можуть забезпечити лише тимчасову стабільність, якою мають користатися дипломати, фахівці з допомоги країнам, що розвиваються, та міжнародні організації. В Афганістані це не вдалося. Проблема була не в Бундесвері — солдати виконали все, що доручали їм уряд і парламент. Вони були надійними партнерами по НАТО, хоча часто недостатньо екіпірованими й з нестійким політичним тилом. Бойовий досвід змінив збройні сили, їхню самосвідомість та ідентичність. «Афганістан сформував ціле покоління солдатів, — наголосив підполковник Марсель Бонерт, який сам був залучений в операції та досліджував її науково. — В Афганістані воно реально дізналося, що означає воювати, вбивати й умирати. Це частково дуже гіркий досвід, але водночас він перетворив Бундесвер на сучасну дієву армію».
31 серпня федеральний президент і Бундестаг хочуть надолужити згаяне цього тижня і вшанувати службу Бундесверу під час публічного шикування. Можливо, тоді вже буде зрозуміліше, чи матиме ситуація в Афганістані такий розвиток, як колись у В’єтнамі. Американці зроблять усе, щоб уникнути такого враження. Щоби принаймні захистити своє посольство від нападів «Талібану», вони хочуть залишити в Кабулі 650 солдатів. Таких сцен, як у Сайгоні в 1975 році, коли США терміново довелось евакуювати своє представництво, а в’єтнамці у розпачі чіплялися за полози останніх гвинтокрилів, цього разу не має бути.
«Талібан» не змінюється
26-річна Кавсар Абул Фазіль — одна з молодих людей, єдине хобі якої, через дедалі більшу непевність, — принагідний похід до кав’ярні в Кабулі. Вона здобула ступінь магістра з міжнародних відносин і як освічена жінка, яка працює, особливо стурбована виведенням міжнародних військ.
Вона боїться втратити через це свої свободи й основні права. «Угода з США стимулювала талібів, — каже вона. — Повторювані й цільові атаки талібів на жінок, які працюють у Нангархарі та інших районах Афганістану, показують, що їхнє ставлення до нас не змінилося».
А 32-річному Шафаку Рахімі доводиться працювати в Simple Café, бо в багатьох районах Кабула кілька днів поспіль відключали електроенергію. Він насилу уявляє, яким стане життя за «Талібану». «В епоху «Талібану» будь-що, окрім релігії, не мало жодного значення. Ми не вивчали математику, людська гідність і повага нічого не були вартими. Якось я навіть загубив маму, бо всі жінки були в бурках», — розповів він. Його матір вважає, зазначив він далі, що присутність міжнародних сил зробила жінок помітнішими в суспільстві; виведення військ, безсумнівно, зменшить цю видимість. На питання, що для них важливіше — свобода чи безпека, серед молодих афганців переважає відповідь — безпека. Це й не дивно, адже в сучасному Афганістані найбільша проблема людей — виживання. І не більше.
Читайте також: Bloomberg: Для Ірану вивід військ США з Афганістану висуває на перший план більш жорстокого ворога
Загрожена свобода
Джалал Назарі, 27-річний молодий чоловік, раніше часто ходив з друзями в гори або в кіно. Але тепер це в минулому. Джалал у своїй країні вже не почувається безпечно і вважає, що його свобода під загрозою. «Якщо «Талібан» увійде в урядову систему, ми постанемо перед численними обмеженнями», — передбачає він. Джалал хоче, щоб німецьке суспільство більше дізналося про вплив військової та політичної власної присутності в Афганістані за останні роки, а також про результати гуманітарної допомоги. «Безпекова ситуація в Афганістані погіршується, люди щодня біднішають», — зазначив Джалал. Зважаючи на напружену ситуацію з безпекою в країні, він звертається до німців: «Закликаю читачів тиснути на ваш уряд, щоб не відсилав біженців назад в Афганістан».
20 років надаремно?
Попри невизначеність, вечорами в Кабулі в кав’ярнях району Пулі-Сурх людно. Молодь ходить туди з різних причин: хтось зустрічається з друзями, інші працюють і займаються справами або просто спілкуються. Відвідування кав’ярень — повсякденна розважальна програма людей у Кабулі. Виведення міжнародних військ з Афганістану турбує молодь.
В одному закладі сидять четверо молодих жінок. На свої замовлення чекають 25-річна речниця Мурсал Мунір, 24-річна репортерка Міна Норузі, 24-річна директорка Radio Avaz Саба Хаман і 22-річна редакторка Захра Ансарі. Вони колеги, які хочуть провести разом вечір після напруженого дня. Зустрічаються серед тижня або й на вихідних, щоб разом веселитися.
У нинішніх складних умовах в Кабулі, кажуть вони, кав’ярні — єдина така можливість. Усупереч непевності, яка зараз панує в усьому місті, ці молоді жінки просто хочуть приємно проводити час. «Ми намагаємося бути такими щасливими, якими лише можемо», — каже Мунір.
Перспектива повернення талібів їх турбує. Ці молоді жінки хочуть, щоб міжнародне співтовариство зрозуміло свою відповідальність. Вони вважають, що країни, як-от Німеччина, можуть ізолювати «Талібан» і підтримати демократичну систему в Афганістані. «Якщо міжнародні сили зараз підуть з країни, яка в неї буде перспектива сталого розвитку? — питає Саба Хаман. — Тоді всі міжнародні інвестиції в Афганістан останніх 20 років були марними».